Розділ 30 Основи конституційного право Японії

Рішення палат, як правило, приймаються простою більшістю голосів. В Японії застосовують три форми голосування: вставанням, таємним голосуванням та незапереченням.

Прийнятий закон підписується міністром, який відповідає за його виконання, контрасигнується Прем'єр-міністром і направляється Імператору для промульгації. Закон повинен бути надрукований протягом ЗО днів і вступає в силу через 20 днів після публікації.

Парламент також відтворює і контрольні функції за діяльністю уряду. Як нам відомо, Кабінет міністрів Японії повинен користуватися підтримкою Парламенту з питань політики, яку він проводить. Гарантією цього є інститут парламентської відповідальності Кабінету, який складається із наступних елементів: по-перше, кандидатура на посаду Прем'єр-міністра формально обирається палатами Парламенту (фактично це лідер партії парламентської більшості), по-друге, нижня палата може прийняти більшістю голосів резолюцію про недовіру Кабінету. Основною формою контролю є інтерпеляція, подати яку може будь-який депутат Палати представників через головуючого палати, а відмову головуючого депутат може оскаржити на пленарному засіданні палати. Відповідь на інтерпеляцію депутат повинен отримати протягом 6 днів в усній або письмовій формі. В Конституції Японії закріплено право кожної палати проводити розслідування з питань державного управління (ст. 62 Конституції). До форм контролю належить також і загальна дискусія з питань політики, яку проводить уряд на початку кожної сесії, коли в Парламенті виступають Прем'єр-міністр, міністр фінансів та закордонних справ.

Кабінет міністрів. Згідно з Конституцією Японії Кабінет міністрів здійснює виконавчу владу (ст. 65). До нього входять Прем'єр-міністр та інші державні міністри. Конституція визначає також принцип громадянського кабінету (ст. 66). Під терміном «громадянська особа» розуміється особа, яка не знаходиться на військовій службі, ніколи не була професійним військовим і не пропагує мілітаристську ідеологію.

За традицією, головою Кабінету стає лідер партії парламентської більшості (ст. 67). У випадку, коли між палатами з цього питання виникають непорозуміння, або у випадку неприйняття Палатою радників рішення протягом 10 днів після рішення Палати представників (час перерви в роботі Парламенту не враховується) рішення Палати представників стає рішенням Парламенту. Обраний кандидат призначається Імператором на посаду Прем'єр-міністра.

Відповідно до Закону про Кабінет міністрів 1947 р. Прем'єр-міністр призначає не більше 20 державних міністрів (ст. 2 Закону про Кабінет міністрів), причому більшість міністрів повинна бути обрана із членів Парламенту (ст. 68). Фактично всі члени Кабінету — парламентарі і всі вони затверджуються наказом Імператора.

Міністерства і функції окремих міністрів викладені в Законі про структуру державних виконавчих органів 1948 р. 12 міністрів очолюють міністерства юстиції, закордонних справ, фінансів, освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, сільського, лісового і рибного господарства, зовнішньої торгівлі і промисловості, транспорту, зв'язку, праці, будівництва, місцевого самоврядування. Крім того, один міністр Кабінету є генеральним секретарем, інші 8 міністрів стають міністрами «без портфелів», вони фактично виконують обов'язки радників Прем'єр-міністра і за традицією керують окремими підрозділами його канцелярії. В Кабінеті міністрів Японії відсутні посади військового та військово-морського міністрів, а також міністра внутрішніх справ (силами самооборони керує міністр «без портфеля» — начальник управління національної оборони, а також деякі функції виконує міністерство місцевого самоврядування).

У період, коли міністр виконує свої обов'язки, він не може бути притягнутий до судової відповідальності без згоди на це Прем'єр-міністра (ст. 75 Конституції). Прем'єр-міністр може на певний час звільнити міністра від посади (ст. 68). Кабінет несе колективну відповідальність перед Парламентом (ст. 66) і якщо палата представників приймає вотум недовіри або відмовляється голосувати за довіру уряду, Кабінет міністрів повинен піти у відставку в тому випадку, якщо Палата представників не буде розпущена Кабінетом протягом 10 днів (ст. 69). Кабінет також повинен піти у відставку, якщо посада Прем'єр-міністра стає вакантною, або якщо скликається перша сесія Парламенту після виборів до Палати представників (ст. 70).

Більш детально діяльність Кабінету міністрів регламентована в Законі про Кабінет міністрів, де визначені структура та функції Кабінету, компетенція Прем'єр-міністра та інших міністрів, відносини з іншими державними органами.

Процедура засідання Кабінету для прийняття рішень регулюється згідно зі звичаєм. Засідання Кабінету є закритими, проводяться два рази на тиждень у період парламентської сесії, рішення приймаються одностайно або на основі консенсусу.

До повноважень Прем'єр-міністра як голови Комітету слід віднести загальну координацію діяльності Кабінету, призначення і звільнення від посад державних міністрів, внесення на розгляд Парламенту законопроектів, доповіді Парламенту про загальний стан державних справ і зовнішньої політики, підписання законів та наказів одноосібно (як відповідний міністр), контрасигнація підписів уповноваженого міністра, участь у проведенні переговорів і підписанні міжнародних договорів, керівництво підготовкою і укладання міжурядових угод. Прем'єр-міністр має канцелярію.

Кожен міністр має двох заступників: парламентського (ст. 17 Закону про структуру державних виконавчих органів) і адміністративного (ст. 17, п. 2 того ж закону). Міністри фінансів, сільського, лісового та рибного господарства, зовнішньої торгівлі й промисловості мають двох парламентських заступників. Японські міністри не є спеціалістами, тому реальним керівником міністерства є адміністративний заступник — професійний чиновник із спеціальною освітою.

Безпосередньо при Кабінеті міністрів діє секретаріат, який очолює генеральний секретар Кабінету, законодавче бюро, рада у справах персоналу та рада національної оборони. При законодавчому бюро інколи створюються тимчасові комісії та ради.

У канцелярії Прем'єр-міністра і міністерствах існує велика кількість комітетів і управлінь. Так, при канцелярії Прем'єр-міністра діє комісія з урегулювання екологічних конфліктів, комітет у справах державної безпеки (йому підпорядковано управління поліції), комітет у справах справедливої торгівлі, управління у справах державних земель, управління імператорського двору, управління у справах навколишнього середовища.

Незалежні органи. Це органи, незалежні від уряду. До них слід віднести перш за все, Ревізійну раду і Раду державних установ.

Ревізійна рада повинна контролювати державний бюджет і державні витрати. Згідно зі ст. 90 Конституції заключний звіт про державні доходи та витрати щорічно перевіряється Ревізійною радою. Цей звіт являє собою доповідь разом із доповіддю Кабінету міністрів протягом фінансового року.

Рада державних установ відає питаннями служби державних чиновників і слідкує за тим, щоб коли займаються державні посади не отримала перевагу жодна з партій, а призначення проходили виключно на основі професійної кваліфікації і досвіду претендентів.

§ 4. Судова влада

Ієрархія судових органів у Японії має чотириступеневу структуру: Верховний суд, вісім Вищих апеляційних судів, 50 місцевих судів (у кожній префектурі по одному і чотири місцевих суди на острові Хоккайдо), 50 сімейних судів і приблизно 450 первинних судів (місцеві й сімейні суди мають однаковий статус). Створення спеціальних судів Конституцією заборонено (ст. 76). Правовою основою судоустрою в Японії є Конституція і Закон про суди 1947 р.

Очолює японську судову систему Верховний суд, наділений найширшими повноваженнями як вища судова інстанція, вищий орган конституційного нагляду і орган, який керує всіма нижчими судами. Верховний суд встановлює правила для роботи на тільки судів, а й адвокатів. Крім того, його правила обов'язкові для виконання і прокуратурою.