Розділ 23 Основи конституційного право. Італії

Проголошення прав і свобод має юридичне й політичне значення. Усі прості закони й акти виконавчої влади, що не відповідають конституційним нормам про права і свободи, підлягають анулюванню Конституційним судом.

Хоча в Конституції 1947 р. прямо не йдеться про матеріальні гарантії прав і свобод, але покладені на державу обов'язки (наприклад, безкоштовна початкова освіта) не можуть бути реалізовані без матеріального забезпечення за рахунок бюджету.

§ 3. Виборче право і система. Референдум

Активне виборче право на виборах до Палати депутатів, обласні, провінційні та комунальні ради надається італійським громадянам, що досягли 18-річного віку, не позбавлені цього права за кримінальні чи злочинні провини морального характеру, установлені законом. Мінімальний вік активного виборчого права по виборах до Сенату — 25 років.

Списки виборців складаються в кожному округу і переглядаються щорічно в проміжок між груднем і березнем. Закон не передбачає голосування за дорученням чи поштою.

Голосування розглядається як цивільний обов'язок. Абсентеїзм без поважних причин фіксується в судових органах протягом п'яти років, але матеріальних, адміністративних чи карних санкцій відхилення від голосування за собою не тягне.

Нижня палата італійського парламенту — Палата депутатів — включає 630 членів, що обираються на п'ять років.

Віковий ценз пасивного виборчого права для обрання депутатом 25 років, а сенатором — 40. Сенат з 1963 р. включає вдвічі менше число членів, ніж Палата депутатів, — 315, що обираються на п'ять років. Якщо Палата депутатів включає тільки одну категорію членів, то Сенат може у своєму складі, крім того, обирати ще дві групи членів: 5 членів, призначуваних Президентом Республіки за видатні заслуги перед батьківщиною в соціальній, науковій, художній і літературній галузях, і до складу палати по праву входять усі екс-президенти Республіки. Ці дві категорії осіб є членами Сенату довічно.

З 1963 р. після проведення конституційної реформи обидві палати стали мати однаковий термін повноважень, але цей термін не завжди може відповідати тривалості повноважень іншої палати, оскільки Президент Республіки має право дострокового розпуску однієї з палат.

Володіння мандатом в одній палаті несумісне із зайняттям місця в іншій. Якщо особа була відразу обрана в обох палатах, то вона має вибрати одну з них. Члени обох палат не можуть одночасно знаходитись у Конституційному суді, Вищій раді магістратури, Національній раді економіки і праці, не можуть бути керівниками, адміністраторами, членами ревізійної комісії підприємств, що належать державі. Не можуть бути обраними до обох палат: мери комун із населенням понад 20 тис. жителів, обласні радники, представники провінційної адміністрації, префекти, супрефекти, вищі чиновники поліції, вищі офіцери збройних сил, що не знаходяться в запасі, судді, а також особи, які за своєю професією мають стосунки з іноземними державами.

З 1993 p. була докорінно змінена виборча система при обранні обох палат парламенту, а також при формуванні муніципальних рад з населенням до 15 тисяч. На ці комуни була поширена мажоритарна виборча система, що діяла в дрібних комунах з населенням до 5 тисяч.

Після реформи при формуванні Палати депутатів країна поділяється на 27 виборчих округів; Сенат обирається на базі областей, число округів при формуванні у такий спосіб верхньої палати складає 20. Виборчі округи мають межі областей.

Крім виборів, італійські виборці беруть участь у референдумах. Конституція 1947 р. передбачає досить значне число різних референдумів на національному і місцевому рівнях.

Конституція закріплює право народної ініціативи (ст. 71), що не закінчується народним голосуванням, а розглядається парламентом.

Референдум передбачений Основним законом країни (статті 132 і 133) на випадок зміни територіальних меж усередині держави. Таке голосування проводиться при злитті існуючих областей і створенні нових областей з числом жителів не менше 1 млн за пропозицією комунальних рад, що представляють не менш як третину зацікавленого населення. Таке саме голосування проводиться при відділенні провінцій і комун від однієї області і приєднанні до іншої в межах області. З допомогою референдуму вирішується доля нових комун, можуть змінюватися їхні межі й назви.

Найбільш обмеженим, передбаченим ст. 75 Конституції, є інститут народного вето щодо чинного закону. Сама Конституція називає таке голосування референдумом. Таке голосування може бути проведене за вимогою 500 тис. населення або виборців п'яти обласних рад для скасування цілком або частково вже діючого закону. Застосування такого голосування не обмежене часом від дати вступу акта в силу. Проте з-під дії названої норми вилучені закони про податки і бюджет, про амністію та помилування, про повноваження на ратифікацію міжнародних договорів.

§ 4. Вищі органи державної влади

Система центральних органів державної влади Італії будується на основі принципу поділу влади: законодавча влада довірена двопалатному парламенту, виконавча (як і в усіх парламентарних країнах) має двоїсту структуру, — вона включає Президента республіки та уряд — Раду міністрів. Складовою частиною системи органів є Конституційний суд, що забезпечує функціонування державної системи відповідно до норм основного закону.

Парламент Італії складається з Палати депутатів і Сенату, що мають практично рівний статус. Статті 61–82 Конституції регулюють їхні повноваження і відносини, називаючи обидві «парламентами». Рівність палат юридично порушується тільки тоді, коли вони приймають рішення спільно (вибори Президента Республіки, призначення членів Конституційного суду, Вищої ради магістратури тощо), оскільки Сенат — удвічі менша за чисельністю палата. Але й у цьому разі нерівність палат ілюзорна: депутати й сенатори голосують не за приналежністю до своїх палат, а за приналежністю до своїх партійних фракцій. Нарешті, рівність палат виявляється в однаковому праві домагатися відставки уряду, відмовляючи йому в довірі чи виражаючи недовіру.

Італійські депутати й сенатори мають імунітет і індемнітет. Палати діють на основі власних регламентів, прийнятих абсолютною більшістю їхніх членів. Парламент працює в сесійному порядку, збираючись на двох сесіях щорічно. Палати можуть бути скликані і на надзвичайні сесії на вимогу їхніх голів, Президента Республіки чи третини їхніх членів. Якщо одна з палат збирається на надзвичайну сесію, то друга збирається по праву.