Розділ 19 Основи конституційного права Сполучених Штатів Америки

Деякі з цих повноважень у наш час застаріли, наприклад, прокладання поштових шляхів, але вони продовжують діяти. Десята поправка встановлює певні межі компетенції Конгресу, уточнюючи, що повноваження не надані урядові союзу, зберігають за штатами. Крім цього, Конституція прямо забороняє Конгресу вирішувати низку конкретних питань. Конгрес не має права: припиняти дію конституційних гарантій недоторканності особи, за винятком окремих ситуацій під час заколота або вторгнення; оподатковувати громадян прямими податками, інакше, ніж на підставі вже здійсненого перепису; санкціонувати введення будь-яких станових титулів тощо, усього сім пунктів.

Посадові особи Конгресу. Згідно з Конституцією, Віце-президент є головою Сенату. Його голос не враховується при голосуванні, за винятком випадку рівності голосів. У разі відсутності Віце-президента Сенат обирає голову pro tempore. Палата представників обирає свого особистого голову — спікера. При цьому і спікер, і голова pro tempore завжди є членами тієї політичної партії, яка має більшість у даній Палаті.

На початку роботи кожного нового складу Конгресу члени політичної партій обирають керівників своїх фракцій та інших посадових осіб для забезпечення порядку розгляду запропонованих законопроектів. Ці посадові особи разом з головами палат і головами комісій суттєво впливають на законодавчий процес.

Законодавчий процес. Однією з головних особливостей Конгресу є те, що провідну роль у його роботі відіграють комісії. Свого значення вони набули не відразу, а поступово, адже за Конституцією вони зовсім не передбачені.

На теперішній час у Сенаті діють 18 постійних комісій, а в Палаті представників — 23. Кожна комісія спеціалізується в певній галузі законодавства: з іноземних справ, оборони, банківської діяльності, сільського господарства, торгівлі тощо. Комісія може ухвалити, переглянути, залишити без уваги будь-яку направлену пропозицію. Для того щоб зажадати законопроект із комісії до Палати представників потрібні підписи 218 членів Палати, а до Сенату — сенатської більшості. На практиці необхідна більшість голосів збирається дуже рідко.

Партія, яка має більшість у даній Палаті, контролює роботу комісій. Голів комісій обирають на закритих засіданнях членів цієї партії або на зборах спеціально призначених представників. Партії меншості пропорційно представлені в комісіях, відповідно до кількості місць, які має партія в даній Палаті.

Існують різні способи внесення законопроектів: постійними комісіями, спеціальними комісіями, Президентом тощо. Внесені законопроекти передаються до відповідних комісій, які призначають публічні слухання, яке може тривати кілька тижнів або місяців. Якщо комісія схвалила законопроект, він надсилається на загальне обговорення до відповідної Палати. В Сенаті час обговорення практично не обмежується. У Палаті представників, як правило, встановлюється регламент. Після завершення дебатів члени Палати голосують за те, щоб або схвалити законопроект, або відхилити чи відкласти (останнє дорівнюється відхиленню) — або повернути до комісії. Законопроект, прийнятий однією з Палат, надсилається на розгляд другої Палати. Якщо друга Палата внесла в нього поправки, то Узгоджувальна комісія, яка має в своєму складі членів обох палат, намагається усунути розбіжності.

Після прийняття обома палатами, законопроект надсилається Президентові, або за Конституцією законопроект стає законом тільки після підписання його Президентом. Президент має право підписати законопроект — у цьому випадку він стає законом — або накласти на нього вето. В останньому випадку законопроект може стати законом тільки, якщо при повторному голосуванні в Конгресі він збере дві третини голосів в обох палатах.

Президент може також відмовитись як від підпису законопроекту, так і від накладення на нього вето. В цьому випадку законопроект стає законом без підпису Президента через 10 днів (не враховуючи неділь) після надходження до нього на розгляд. Єдиним винятком із цього правила є випадок, коли сесія Конгресу закривається раніше, ніж пройдуть 10 днів із дня надсилання законопроекту на розгляд Президенту. В цьому випадку відмова Президента підписати законопроект анулює його навіть без накладення вето — така ситуація відома під назвою «кишенькове вето».

Право Конгресу на розслідування. Однією з важливих функцій Конгресу, яка не пов'язана із законодавчою діяльністю, є право на розслідування. Це право за звичаєм надається комісіям або постійним, або спеціально сформованим із членів обох палат. Розслідування проводиться з метою отримання інформації, необхідної для прийняття майбутніх законів, для перевірки ефективності вже прийнятих законів, для перевірки кваліфікації і контролю роботи посадових осіб і службовців інших відомств, а також для збору даних, які необхідні для порушення процесу імпічменту. Комісії часто залучають до роботи експертів зі сторони, з тим, щоб найбільш кваліфіковано провести слухання в ході розслідування і для більш детального вивчення питань.

Право на розслідування тягне за собою важливі наслідки. Од-ніш з них є право опублікування ходу і результатів розслідуваная. Більшість слухань у комісіях проводиться відкрито і широко висвітлюється у засобах масової інформації. Таким чином, розслідування, які проводяться Конгресом, відіграють велику роль в інформуванні населення про роботу Конгресу та зосередження громадського інтересу на загальнонаціональних проблемах.

Другим важливим наслідком є право Конгресу вимагати надання свідчень від свідків, які ухиляються, та притягувати їх до а неповагу до Конгресу — у випадку відмови давати свідчення або за неправдиві свідчення.

§ 5. Судова влада

Система федеральних судів. Стаття 3 Конституції формулює основу федеральної судової системи: «Судова влада Сполучених Штатів здійснюється Верховним судом та тими нижчими судами, які будуть час від часу засновуватися Конгресом».

Керуючись цим формулюванням, перший Конгрес розділив країну на округи та в кожному з них заснував федеральні суди. Звідси починається нинішня система судів: Верховний суд, 11 апеляційних судів, 91 окружний суд і 3 суди зі спеціальними повноваженнями. Конгрес і нині зберіг право засновувати і скасовувати федеральні суди, як і визначати кількість судів у федеральній системі судочинства. Однак, він не може скасувати Верховний суд.

Верховний суд є вищою судовою інстанцією Сполучених Штатів та єдиним судом, створення якого передбачене Конституцією. Рішення Верховного суду не підлягають апеляції ні в якому іншому суді. Конгрес має право встановлювати кількість судів Верховного суду і в певних межах вирішувати, які справи підлягають розгляду в ньому, але він не може змінити тих прав, які надані Верховному суду самою Конституцією.

Конституція не розглядає питання про те, які вимоги, пред'являються до суддів. Ніде не сказано, що вони повинні бути юристами, хоча насправді всі федеральні судді і судді Верховного суду є членами колегії адвокатів.

З моменту утворення Верховного суду, майже 200 років тому, в ньому змінилося лише сто суддів. У своєму початковому вигляді Верховний суд складався з голови та п'яти членів суду. Протягом останніх 80 років кількість судів змінювалася, поки в 1869 р. не був затверджений кінцевий склад: голова та вісім членів Верховного суду. Голова очолює суд, але при прийнятті рішень він має лише один голос, як і будь-який з членів суду.

Особиста юрисдикція Верховного суду поширюється тільки на дві галузі: випадки, які стосуються високих посадових осіб іноземних країн, і випадки, коли одна із сторін є штатом. Всі інші справи потрапляють на розгляд Верховного суду тільки шляхом апеляції з нижчестоящих судів.

З кількох тисяч справ, які реєструють кожен рік, суд зазвичай розглядає лише близько 150. Більшість випадків пов'язана з інтерпретуванням законів або наміру Конгресу при прийнятті закону. Однак значна частина роботи Верховного суду складається з визначення того, чи відповідає Конституції діяльність законодавчої або виконавчої влади. Право подібного юридичного контролю не було спеціально обговорено Конституцією. Це положення було визначено самим Верховним судом через його читання Конституції.