Розділ «2. ІДЕЯ ПРАВОСУДДЯ В ІСТОРІЇ ПРАВНИЧОЇ ДУМКИ»

В. С. Смородинський

Багатовіковий спір з приводу зв’язку між доктринами (теоріями, вченнями) та динамікою розвитку суспільства, а саме: породжують вони суспільні зрушення чи, навпаки, породжуються ними, — не вщухає[70]. Але в будь-якому разі вплив правничих (зокрема філософсько-правничих) ідей на розвиток державних інститутів є очевидним і значущим. Ще давньоримський оратор і мислитель Марк Тулій Ціцерон (525–456 рр. до Р. X.) у трактаті «Про державу» зазначив: «Звідки взялося право народів, чи це наше право, зване цивільним, звідки — правосуддя, вірність, справедливість?.. А все це виходить від людей, які, коли таке завдяки філософським ученням склалося, підтвердили одне звичаями, а інше зміцнили законами»[71].

Слід погодитись, що розбудувати в Україні дійсно ліберальне суспільство, життєздатну й водночас демократичну державу неможливо без глибинного дослідження загальних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування права та держави. А таке дослідження, у свою чергу, є неможливим без вивчення й узагальнення теоретичної спадщини мислителів минулого — доктрин правової державності, демократії, поділу влади, тощо[72]. У ряду засадничих ідей, що змінили й продовжують змінювати суспільне життя, одне з найпочесніших місць посідає ідея правосуддя — діяльності, без якої мета розбудови демократичної та правової державності, впровадження верховенства права є недосяжною.

Отже, спираючись на історичні документи, наукові праці мислителів різних часів і цивілізацій — від Стародавнього Єгипту до XX століття — простежимо виникнення, становлення й розвиток ідеї правосуддя у складі єдиної комплексної доктрини судової влади, визначимо основні принципи та функції цього суспільно значущого виду людської діяльності.

2.1. Перші письмові настанови щодо належного здійснення правосуддя

Перші письмові настанови щодо належного здійснення правосуддя містяться в ієрогліфічних написах на стінах гробниць візирів з описом їхніх специфічних судових повноважень і деталізацією судової процедури. Вони належать до епохи фараонів XVIII–XIX династій Стародавнього Єгипту (XVII–XVI ст. до Р. X.). Так, у написі, відомому сучасній науці як «Призначення візира»-, міститься думка про необхідність справедливого, неупередженого суду: «Ось досягнеш ти успіху, виконуючи свою посаду, вчинюючи правосуддя. Ось те, чого бажають, це здійснення правосуддя в реченнях візира»[73]. Саме тому візир зветься тут «справедливим стражем істини». Причому правосуддя він має відправляти з урахуванням попередніх судових рішень. Адже з цього джерела нам стає відомо, що суд здійснювався візиром у спеціальній залі, в якій було окреме приміщення «з рукописами всіх минулих судомовлень»[74]. Це є першим в історії свідченням про накопичення та вивчення матеріалів судової практики.

Настанови щодо додержання встановленої форми й процедури здійснення правосуддя містяться в написах, відомих як «Посадова інструкція візиру» та «Про службові обов’язки візира»[75]. Цінні вказівки про те, що правителі Стародавнього Єгипту усвідомлювали вирішальне значення правосуддя для стабілізації відносин у суспільстві, містить, зокрема, Указ фараона Хоремхеба (XIV ст. до Р. X.). У ньому вперше встановлюються вимоги до особистих якостей майбутніх суддів: «невелемовні, доброзвичайні, ті, що вміють судити, додержуються мовлень царя й законів судової палати»[76]. Особам, що відправляють правосуддя, забороняються хабарництво («не беріть хабара від іншого»), неправедне суддівство («…про якого почують, що він сидить, щоб творити суд, у судовому закладі, що наданий аби судити, і він творить у ньому неправду проти праведного, то це ставитиметься йому як злочин, що вартий смерті»)[77]. Судді мають додержуватися «законів у вигляді щоденників», наданих їм фараоном. На думку відомого історика права В. Г. Графського, ці щоденники являють собою збірки витягів із записів найважливіших судових процесів і рішень[78].

2.2. Перші теоретичні концепції правосуддя в Європі

В Європі перші цілісні теоретичні концепції правосуддя як цілеспрямованої поточної публічної діяльності й громадянського обов’язку з’явилися завдяки правничим розвідкам мислителів Стародавньої Греції класичного періоду. У попередні часи, що умовно звуться деякими вченими «архаїчним періодом» грецької (і європейської) історії, панувало уявлення про правосуддя як діяльність богів (звідси — «божественний суд», «божа кара»).

Утіленням ідеологічного зламу в уявленнях греків про джерело й сутність правосуддя є легенда про заснування богинею Афіною Ареопагу — найдавнішого судового органу Афінської держави. У трагедії славетного грецького драматурга Есхіла (525–456 рр. до Р. X.) «Евменіди» її промова перед афінянами з цієї нагоди викладена так:

«То слухайте ж мій вирок, люди Аттики,

Що вперше справу вбивства розглядаєте.

Хай з віку і до віку поновляється

В синів Егея суд цей, що створила я…

Хай же втримує

Він шаною і страхом, що другом їй,

І вдень, і ніччю громадян од злочину.

Щоб лиш моїх законів не міняв ніхто:

В прозору річку скерувавши бруд пливкий,