Розділ «2. Підстави постановлення судом виправдувального вироку»

Визнавши наявність необхідної оборони, суд виправдовує підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, оскільки дія, вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті інтересів держави, суспільних інтересів, особи або прав того, хто захищається або іншої особи, від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, якщо, звичайно, при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони, не є злочином.

Проте особливо важливого значення набуває при виправданні правильна оцінка дій підсудного як необхідна оборона, точне, засноване на законі, визначення судом меж необхідної оборони.

Суд, ухвалюючи виправдувальний вирок у разі визнання необхідної оборони, повинен у вироку встановити, що дії особи, проти якої була направлена оборона, були суспільно небезпечними; посягання на потерпілого було реальним, а оборона не перевищувала меж необхідності.

Приклад: Вироком Київського районного суду м. Харкова від 13 вересня 1996 р. Д, водій ХРСУ-57, що обвинувачувався за ч. 3 ст. 206 КК України, виправданий за відсутністю в його діях об’єктивної сторони складу злочину, у цій же справі засуджений Р.

Д. обвинувачувався в тому, що 13 липня 1995 р. о 23 годині, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання в кімнаті охоронця ХРСУ-57, що розташоване по Вологодському в’їзду №6 м. Харкова, вчинив особливо злісне хуліганство, що виразилося в побитті руками та ногами Р., який зайшов до кімнати, потім схопив ніж, наніс йому декілька подряпин на тулубі і кінцівках, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що не призвели до короткочасного розладу здоров’я.

Свої висновки про невинність Д. суд обґрунтував такими доказами. В процесі попереднього і судового слідства Д. заперечував свою винність у скоєнні злочину і пояснював, що в кімнату охоронця зайшли незнайомі йому Р. і Р.В., перший з них схопив його за волосся, завдавав ударів, зокрема кулаком в ліве око, приставив ніж до шиї, загрожував прирізати, провів ножем по грудях, бив шматком металевої труби по голові і тулубу. Він, Д, захищався, бачив, як після того, як Р, будучи закритим в сторожці, різав собі руки і груди шматком скла.

Свідченнями свідка В. підтверджується, що знає Д. як водія РСУ, бачив його скривавленим і Р., який приста вив ніж до шиї Д. Після цього, він, В., вибив ніж з рук Р., у якого в руках були два ножі, закрив його в сторожці до приїзду працівників міліції.

Свідок М. підтвердив, що, будучи в сп’янілому стані, спав в сторожці, але коли прокинувся від шуму, побачив Д. з синцем під оком і незнайомого Д.

Свідченнями свідка А. підтверджується, що бачив Д., у якого була розбита губа, порізи на грудях, з розбитою головою .

Із слів Р.В., брата Р., відомо, що його брат перший напав на Д. і побив його.

Висновком судово-медичної експертизи №607 підтверджується наявність у Д. легких тілесних ушкоджень, що призвели короткочасний розлад здоров’я.

Твердження Р. про те, що первинні свідчення його і Р.В. були отримані під фізичною і психологічною дією працівника міліції, спростовується свідченнями свідків А. і Р.В. про те, що А. не допускав фізичної дії.

На підставі наведених доказів суд дійшов висновку про те, що Д. знаходився в стані необхідної оборони і ножем тілесних ушкоджень Р. не наносив, ухвалив виправдувальний вирок.

Примітка: У касаційній скарзі Р. не заперечував, що дві різані рани на передпліччі правої руки він заподіяв собі сам[49].

2. Другою обставиною, що виключає злочинність діяння, є уявна оборона (ст.37 КК України).

Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Питання про відповідальність за заподіяну шкоду при уявній обороні залежить від того, могла чи не могла особа усвідомлювати помилковість свого припущення.

3. Третьою обставиною, що виключає злочинність діяння, є затримання особи, що вчинила злочин (ст.38 КК України).

Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

4. Четвертою обставиною, що виключає злочинність діяння, є крайня необхідність (ст.39 КК України).