Розділ «2. Підстави постановлення судом виправдувального вироку»

Примітка: суд, порушуючи вимоги ст. 327 КПК України, постановив виправдувальний вирок і цим же вироком наклав адміністративне стягнення на ту ж особу, у той час як відповідно до вказаної норми вирок може бути або обвинувальним, або виправдувальним, і ним не може бути накладене адміністративне стягнення.

Встановивши в діях особи адміністративне правопорушення, суд, постановляючи виправдувальний вирок, окремо зобов’язаний розглянути справу про адміністративне правопорушення в порядку розділу 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення[47].

Приклад 2: Вироком Залізничного райсуду міста Києва від 26 жовтня 1999 року С. засуджена за ч.1 ст. 165, ч.1 ст.172, ч.4. ст.19, ч.1 ст. 172 КК України.

Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Київського міського суду від 3.12.1999 року вирок в частині засудження С. за ч.1 ст. 165,ч.4. ст.19, ч.1 ст.172 КК України скасований, справа в цій частині закрита за відсутністю в її діях складу злочину, а в частині засудження за ч.1 ст.172 КК України вирок залишений без зміни.

З урахуванням змін, внесених ухвалою, С. визнана винною в тому, що вона, працюючи головним бухгалтером акціонерного товариства закритого типу «Київська торгова компанія», з особистої зацікавленості впродовж 29 червня — 22 липня 1999 року підробила підпис генерального директора на 38 платіжних дорученнях і направила їх до Залізничного відділення «Укрсоцбанку» в місті Києві, який здійснив за ними перекази грошових коштів.

У клопотанні С. просила переглянути судові рішення, оскільки вважала, що її дії містять дисциплінарний проступок, а не склад злочину.

Як вказав Верховний Суд, унаслідок підробок С. матеріальних збитків або іншої шкоди інтересам підприємства заподіяно не було, оскільки платежі були здійснені як обов’язкові для підприємства, на підставі договорів і законів. Ніяких обставин, які обтяжують відповідальність С. у справі, немає, а вказівка суду на особисту зацікавленість не конкретизована.

Виходячи з викладеного, слід визнати, що діяння С. формально містить ознаки злочину, передбачені ч.1 ст. 172 КК України, але через малозначність не становить значної суспільної небезпеки, і у зв’язку з цим, на підставі ч.2 ст. 7 КК України, не є злочинними.

У зв’язку з цим справа відносно С. за ч.1 ст. 1 72 КК України закрита за п.2 ст. 6 КК України — за відсутністю в її діях складу злочину[48].

Визнання відсутності складу злочину припускає оцінку діяння підсудного з погляду не відсутності події, а відсутності тих ознак, які утворюють склад даного злочину.

Форми виявлення відсутності складу злочину, як підстави виправдання, різні.

Суд, встановивши наявність події, з приводу якої велося досудове слідство, може визнати відсутність в діях підсудного ознак неправомірності.

Такі правомірні дії визнаються законодавцем як суспільно корисні і вони вказані в розділі 8 КК України (Обставини, що виключають злочинність діяння)

1. Першою обставиною, що виключає злочинність діяння, є необхідна оборона.

Стаття 36. Необхідна оборона

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.