Розділ V. Вплив «Прикінцевих та перехідних положень» КК 2001 року на погашення судимості [400]

По-четверте, до набрання чинності КК 2001 р. умисні злочини можуть бути віднесені до особливо тяжких, якщо: 1) вони були включені до ч. 2 ст. 7–1 КК 1960 р.; 2) за них було передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років за КК 1960 р.; 3) за них передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років за КК 2001 р.[435]. Таку ж точку зору займає і Ю.А. Пономаренко який відзначає, що віднесення злочину, вчиненого до 1 вересня 2001 р. до тієї чи іншої категорії, що передбачені ст. 12 КК 2001 р. має відбуватися за загальними правилами, встановленими згаданою статтею. Тяжкість злочину має визначатися залежно від його караності, а при визначенні останньої мають враховуватися описані вище випадки, коли новий кримінальний закон має зворотну дію. Інакше кажучи, кожен злочин, вчинений до 1 вересня 2001 р. має відноситися до тієї чи іншої категорії, що передбачені ст. 12 КК 2001 р., залежно від його караності за КК 1960 р., якщо лише вона не пом’якшена в новому КК одним з описаних вище способів [436].

Ми підтримуємо цю точку зору В.В. Голіна та Ю.А. Пономаренко, оскільки в іншому випадку особи, які вчинили злочини (аналогічні злочинам, які згідно ст. 12 КК 2001 р. є особливо тяжкими злочинами), до набрання чинності новим Кодексом, необґрунтовано опинилися би в більш сприятливих умовах, чим ті, які вчинили такі злочини після набуття чинності новим КК. Однак, до п. 2 правил, запропонованих В.В. Голіна, про те, що «за них було передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років за КК 1960 р.», є зауваження, оскільки строки погашення судимості на підставі КК 1960 р. залежать не від ступеня тяжкості вчиненого особою злочину (максимальної санкції статті), а від розміру реально відбутого покарання. Якщо би засуджений Д., з вищевказаного прикладу, вчинив злочин, передбачений ст. 94 КК 1960 р., будучи повнолітнім, то на нього поширювалися би правила, передбачені п. 6 ст. 55 КК, оскільки фактично відбуте їм покарання стало меншим чим 6 років позбавлення волі, а тому строк погашення судимості в цьому випадку складав би 5 років з дня дострокового звільнення від покарання. Тому ми пропонуємо п. 2 правил, запропонованих В.В. Голіна, викласти в такій редакції, «за них було передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років за КК 1960 р., і вони відбули не менше 10 років позбавлення волі».

Верховний Суд України, роз’яснюючи судам, як їм потрібно діяти в таких ситуаціях, зауважив, що відповідно до ст. 5 КК 2001 р. на осіб, які були засуджені за КК 1960 р. до позбавлення волі на строк більше десяти років і щодо яких відповідно до п. 8 ст. 55 КК цього Кодексу питання про погашення судимості вирішувалося судом, поширюється положення п. 9 ст. 89 КК 2001 р. про те, що особи, засуджені за особливо тяжкий злочин, визнаються такими, які не мають судимості, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину [437]. До цього правила, на наш погляд, потрібно добавити наступне, «якщо ж особи вчинили такий злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, то на них поширюється положення п. 4 ч. 2 ст. 108 КК 2001 р. про те, що такі особи, засуджені за особливо тяжкий злочин, визнаються такими, які не мають судимості, якщо вони протягом п’яти років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину».