Розділ 1. Загальні засади дослідження проблем кваліфікації повторності злочинів

Виділяючи повторність злочинів для позначення випадків вчинення особою декількох злочинів, слід виходити з того, що вона відображає специфіку реальної дійсності, коли особа шляхом повторення вчиняє кілька діянь, якими виконується два чи більше злочинів, тобто це соціально-правове явище, яке знаходить своє місце і у структурі, і в динаміці злочинності. Відповідно, у кримінальному законі має бути передбачено підвищену кримінальну відповідальність за вчинення декількох злочинів. І тому повторність злочинів впливає і на кримінально-правову оцінку, і на призначення покарання. Відповідно до цього вона передбачена в кримінальному законі як кваліфікуюча ознака і обтяжуюча ознака, що істотно впливає на ступінь суспільної небезпеки діяння; вона відносно є поширеною серед злочинів певного виду; вона характеризує як злочин, так і особу винного.

Викладене у цьому розділі роботи дає можливість зробити такі висновки:

1. У науці кримінального права досить широко і глибоко досліджено поняття повторності злочинів. Але, незважаючи на пильну увагу до цієї проблеми, процес формування вчення про повторність злочинів в українській кримінально-правовій доктрині досі є складним і суперечливим.

2. Перші згадки про повторність злочинів датовані у XIV ст. у період феодальної роздробленості. Сам термін тоді не вживався, але його врахування засвідчує аналіз нормативних актів, які діяли в той час. Визначення повторності злочинів з’явилося у «Зводі законів Російської імперії» 1832 р., яке в принципі збігалося з поняттям рецидиву. Наприкінці XIX — на початку XX ст. під повторністю розуміли вчинення декількох злочинів, які можуть бути тотожними, однорідними та різнорідними. Розвиток кримінального законодавства радянської епохи створив передумови сучасного стану нормативного регулювання повторності злочинів.

3. Аналіз кримінальних кодексів більшості пострадянських держав дає можливість стверджувати, що поняття повторності злочинів містить такі ж ознаки, які випливають із нормативного визначення повторності злочинів, передбаченого ст. 32 КК України. Крім цього, повторність використовується законодавцем і для диференціації, і для індивідуалізації кримінальної відповідальності. Однак питання кваліфікації повторності злочинів на сьогодні так і не вирішені.

4. У більшості кримінальних кодексів європейських держав повторність злочинів розглядається лише в контексті призначення покарання. Поняття повторності злочинів вони не містять і не визначають правил кваліфікації повторності злочинів.

5. Усі випадки вчинення двох і більше злочинів, незалежно від їх тотожності, однорідності чи різнорідності, а також злочинів, які пов’язані з попереднім засудженням та які не пов’язані з попереднім засудженням запропоновано охопити поняттям повторності злочинів.