Розділ 1. Загальні засади дослідження проблем кваліфікації повторності злочинів

Різновидами цього поділу є підхід запропонований Т. М. Кафаровим, В. М. Кудрявцем. Наприклад, Т. М. Кафаров вважав, що до форм множинності злочинів варто віднести рецидив, повторність, реальну й ідеальну сукупність злочинів[61]. Своєю чергою, В. М. Кудрявцев відносить сукупність (ідеальну та реальну), неодноразовість, повторність і рецидив злочинів[62].

Слід сказати, що саме з поняттями повторності, сукупності та рецидиву кримінальний закон пов’язує відповідні правові наслідки — кваліфікацію злочинів, особливості призначення покарання і звільнення від нього. У зв’язку з цим, багато вчених виходить із класифікації видів множинності злочинів, які безпосередньо містяться в нормах кримінального закону і тому виділяють три форми множинності злочинів, а саме сукупність, повторність та рецидив злочинів. Саме такий поділ на види є найпоширенішим у літературі, адже в абсолютній більшості підручників зазначено поділ множинності саме на такі види[63].

Наведені позиції неодноразово піддавали критиці в науці кримінального права, з огляду на те, що такий поділ множинності проведено відразу за декількома критеріями, які виключають можливість одночасного застосування. Слушно зауважує В. О. Навроцький, що в зазначеній класифікації допущено принаймні два порушення:

1) проведено одночасно за двома підставами — наявність чи відсутність засудження (рецидив та повторність) та кількість вчинених діянь (сукупність злочинів — з одного боку та повторність і рецидив — з іншого);

2) як самостійні види множинності виділено явища різного ступеня узагальнення (рецидив охоплюється поняттям повторності злочинів). Разом з тим, вчений зазначив, що загалом класифікація видів множинності на сукупність, повторність та рецидив прийнятна, принаймні, у навчальних цілях[64].

Другий підхід до поділу множинності зводився до виділення двох її видів залежно від обраного критерію. Наприклад, Р. Р. Галіакбаров, М. Єфімов, Е. Фролов за характером діянь, що її утворюють, виділяють дві форми множинності: повторність і сукупність злочинів. Причому повторність для них це є всі випадки повторного вчинення злочину однією і тією ж особою. Рецидив, за переконанням цих учених, повинен охоплюватись поняттям «повторність злочинів»[65]. Такої ж думки дотримувались Б. А. Курінов[66] і Н. Б. Алієв[67].

У запропонованій позиції також можна виявити певне порушення правил класифікації, оскільки при цьому як підставу поділу враховують кількість вчинених діянь. Однак ідеальна сукупність злочинів має місце при вчиненні одного діяння. Тому поділ множинності злочинів проводять і за таким критерієм, як характер поведінки винного — вчиняється кілька діянь, якими виконується два чи більше злочинів, або ж кілька злочинів вчиняються одним діянням на повторність злочинів та ідеальну сукупність.

З таких засад при кваліфікації множинності злочинів виходить низка вчених, які спеціально досліджували цей кримінально-правовий інститут: В. О. Навроцький[68], Ю. О. Красіков[69] та В. П. Малков[70]. Наприклад, В. П. Малков пропонує в основу диференціації форм множинності злочинів покласти не юридичний критерій, а соціальний, який посилює характер поведінки особи при вчиненні злочинів. У випадку вчинення множинності злочинів, які об’єднані їх повторенням, у свідомості винного щоразу відбувається боротьба між соціально корисними і соціально небезпечними мотивами, а сама повторність цих злочинних діянь свідчить про те, що соціально небезпечні мотиви беруть гору над соціально корисними[71].

До другої форми множинності В. П. Малков відніс лише ідеальну сукупність злочинів, оскільки в основі множинності злочинів, що охоплюються поняттям реальної сукупності, лежить інший характер поведінки суб’єкта, ніж при ідеальній сукупності. Реальна сукупність, по суті, характеризується повторенням з боку суб’єкта суспільно небезпечних діянь і на цій основі може розглядатися як різновид повторності. З цього питання В. Д. Філімонов зазначив, що різночасна сукупність злочинів є їх повторністю[72]. У випадку множинності злочинів, які охоплюються поняттям ідеальної сукупності, моменту повторення немає. Ідеальна сукупність характеризується тим, що одним суспільно небезпечним діянням особа вчиняє не менше як два злочини. Ці види сукупності злочинів за своєю соціально-правовою природою не є однакові.

Рецидив В. П. Малков розглядає як різновид повторності злочинів, а не як одну із форм множинності. Він зазначив, що поняття повторності більш загальне, ніж поняття рецидиву, і обидва поняття одне одному логічно підпорядковані[73].

Ю. О. Красіков вважає, що, говорячи про форми множинності слід з'ясувати внутрішню структуру цього інституту та способи вираження в нормах кримінального права. Зокрема, вчений зазначив, що основою для виділення форм множинності злочинів може бути структура суспільно небезпечних діянь, яка характеризується або діянням з декількома наслідками, які зумовлені наявністю двох злочинів (ідеальна сукупність), або багаторазовістю суспільно небезпечних діянь, кожне з яких містить ознаки самостійного складу злочину (повторність). Отже, Ю. О. Красіков виділив також дві форми множинності злочинів: ідеальну сукупність та повторність злочинів.

У кримінально-правовій літературі вважається, що такий поділ може призвести до певних труднощів при кваліфікації діянь, вчинених повторно. Складно буде пояснити, вважає В. П. Малков, чому в одній ситуації діяння потрібно кваліфікувати за правилами сукупності злочинів, а в іншому — за такою кваліфікуючою ознакою як повторність[74]. Така ж складність залишається і в тому випадку, коли ми говоримо про повторність однорідних та тотожних злочинів. Наприклад, ч. 2 ст. 187 КК України передбачає кваліфікуючу ознаку «розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм». У випадку повторного вчинення особою розбою її дії повинні кваліфікуватись лише за ч. 2 ст. 187 КК України, а якщо розбій вчинено після бандитизму, то в такій ситуації утворюється сукупність злочинів. Під час вирішення питання кваліфікації в цих ситуаціях злочинець поставлений у нерівні умови. Вчинивши два розбої, особа притягається до кримінальної відповідальності фактично лише за другий злочин, перший злочин у формулі кваліфікації не відображається і судом не карається, оскільки така ситуація не створює підстав для призначення покарання за сукупністю злочинів, на відміну від випадку з бандитизмом.

Кваліфікуюча ознака розбою «повторність» означає, що розбій вчинено два і більше разів, тобто і десять, і двадцять. Але, якщо ці діяння кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 187 КК України, то можна зробити висновок, що особа відразу вчинила другий розбій, не вчинивши першого. Позиція, за якої перший розбій передбачений в самій ознаці «повторність», видається не зовсім правильною, оскільки вчинення першого розбою, крім матеріалів кримінальної справи, ніде не зазначено, а це порушує принцип повноти кримінально-правової кваліфікації. Тому розв’язати цю проблему можна за допомогою окремої кваліфікації кожного з елементів повторності злочинів. Така кваліфікація злочинів дасть змогу більш реально відобразити кількість вчинених злочинів і призначити відповідне покарання. У цьому випадку, якщо особа вчинила два і більше розбої, то злочини кваліфікуються за ч. 1 та ч. 2 ст. 187 КК України. Якщо розбій вчинений особою, яка раніше вчинила бандитизм, то злочини слід кваліфікувати за ст. 257 і ч. 2 ст. 187 КК України. Саме така кваліфікація забезпечує її повноту, точність, індивідуальність та законність, оскільки при цьому поза оцінкою не залишаються окремі епізоди (елементи повторності), кожен з яких становить самостійний злочин.

Представником третього підходу можна вважати Г. Г. Криволапова, Т. І. Созанського, які поділяють множинність злочинів за ознакою наявності судимості за попередній злочин. Кожен з них, незважаючи, що за основу поділу брали одну ознаку, наводив різну класифікацію. Зокрема, Г. Г. Криволапов множинність поділяв на дві форми — повторення та рецидив[75]. Сукупності злочинів, як окремої форми множинності, в цьому випадку не передбачалось. Але повторність за характером вчинених злочинів поділялась на такі види: повторність тотожних злочинів, повторність однорідних злочинів, повторність різнорідних злочинів[76].

Зі свого боку, Т. І. Созанський за ознакою наявності судимості пропонує таку схему поділу множинності злочинів на види: множинність, пов'язана із засудженням і множинність, не пов'язана із засудженням. Множинність, не пов'язану із засудженням, своєю чергою, він поділяє на реальну сукупність злочинів та ідеальну сукупність злочинів (за ознакою кількості діянь), а реальну сукупність — на сукупність різнорідних злочинів та сукупність однорідних і тотожних злочинів (за ознакою характеру діяння). Множинність, пов'язану із засудженням, тобто рецидив, Т. І. Созанський поділяє на пенітенціарний і рецидив не пенітенціарний (за ознакою часу вчинення злочину), а не пенітенціарний рецидив — на загальний і спеціальний (за ознакою характеру діяння). Такий поділ, на його думку, «дасть можливість уникнути підміни повторності як виду множинності і повторності як кваліфікуючої ознаки злочину»[77].

Отже, при класифікації, яку запропонував Т. І. Созанським, такі види сукупності злочинів, як ідеальна та реальна сукупність стають окремими формами «множинності злочинів, не пов'язаної із засудженням», а повторність злочинів, будучи поряд з неодноразовістю та систематичністю формою сукупності однорідних та тотожних злочинів, взагалі «випадає» із класифікації множинності як її окрема форма, прояв або вид. Більше того, виділення поряд з реальною сукупністю злочинів ще й такої форми їх множинності, як повторність, є очевидним хоча б тому, що реальна сукупність та повторність злочинів не виключають одна одну, у зв’язку з чим окремі вчені визначили цей прояв як «повторність-сукупність».

Крім того, А. А. Стрижевська зазначає, що автор наведеної «класифікаційної схеми» множинності злочинів не звертає уваги на кілька важливих моментів, зокрема: 1) вчинені діяння в поєднанні з іншими обставинами повинні утворювати окремі склади злочинів; вони, зокрема, не можуть бути елементами одного і того самого продовжуваного чи складеного злочину або злочину, склад якого передбачає кілька альтернативних діянь; 2) вчинені діяння кваліфікуються як окремі тотожні злочини або як однорідні злочини; при цьому однорідні злочини можуть утворювати повторність лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК 1960 р. чи КК 2001 р.; стадія вчинення умисного злочину, засудження особи за один чи кілька злочинів та вид співучасті самі по собі не впливають на наявність чи відсутність повторності; 3) повторність злочинів по-різному відображається при їх кваліфікації. Зокрема, основними варіантами такого відображення з урахуванням особливостей чинного кримінального законодавства та тенденції судової практики можуть бути такі: а) повторність злочинів не знаходить свого відображення ні у формулі кваліфікації, ні в юридичному формулюванні звинувачення; б) повторність злочинів відображається і у формулі кваліфікації, і в юридичному формулюванні звинувачення; в) повторність злочинів не відображається у формулі кваліфікації, але обов’язково зазначається в юридичному формулюванні звинувачення[78].

Зміни, запропоновані Т. І. Созанським, зокрема щодо відмови повторності злочинів як виду множинності, уже втілені в зарубіжному законодавстві Російської Федерації, що дає можливість спрогнозувати їх доцільність.

Слід сказати, що регламентація множинності злочинів у кримінальному законі Російської Федерації базується на таких принципових положеннях: 1) посилення кримінальної відповідальності залежно від підвищення суспільної небезпеки вчиненого; 2) неможливість одночасної юридичної оцінки одного і того самого поєднання злочинів як декількох форм множинності злочинів[79].

Відповідно до цього кримінальна відповідальності за множинність злочинів має відповідати принципу справедливості. У ч. 2 ст. 6 КК Російської Федерації встановлено, що ніхто не може підлягати відповідальності два рази за один і той самий злочин. Вчинені два і більше злочини оцінюються з позиції декількох форм множинності злочинів у таких випадках: