Розділ 1. Загальні засади дослідження проблем кваліфікації повторності злочинів

Науковці А. М. Магомедов, А. М. Ораздурдиєв, А. М. Ришелюк, М. Хабібуллін, В. Чернов, розглядаючи у своїх працях продовжуваний злочин, висвітлювали питання повторності злочинів. Здебільшого вони встановлювали критерії розмежування продовжуваного злочину та повторності злочинів. Однак серед учених немає єдиного погляду на розмежування цих складних кримінально-правових понять. Одні вчені в основу розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину використовують об’єктивні ознаки складу злочину (об’єкт, предмет, спосіб, місце, тотожність злочинних діянь, суспільну небезпеку), інші — суб’єктивні (умисел, мету). Деякі науковці вважають, що для розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину немає ніяких підстав[10]. Чимало вчених дотримується думки, що структуру продовжуваного злочину складають діяння, які утворюють повний склад злочину[11]. Інші твердять, що продовжуваний злочин складають не тільки суспільно небезпечні діяння, а й адміністративні, дисциплінарні та інші правопорушення[12]. Усе це свідчить про актуальність проблеми дослідження, необхідність з'ясування змісту цього питання, що сприятиме усуненню помилок при кваліфікації суспільно небезпечних діянь.

Повторність злочинів є однією з проблем загального вчення про злочин і нерозривно пов’язана передусім з питаннями правильної кваліфікації злочинів. Тому вагомий внесок у поняття повторності злочинів зробили дослідники питання кваліфікації злочинів Я. М. Брайнін, Ф. Г. Бурчак, Б. С. Волков, Л. Д. Гаухман, О. А. Герцензон, В. М. Кудрявцев, Б. А. Курінов, С. А. Тарарухін. Праці були присвячені поняттю кваліфікації злочинів, методиці кваліфікації злочинів, встановленню суб’єктивної сторони для кваліфікації злочинів, аналізу практично-прикладних питань кваліфікації та кваліфікації деяких видів злочинів. Однак, у теорії кримінального права немає чітко виражених позицій щодо принципів, якими варто керуватися під час кримінально-правової кваліфікації. Адже, на цій основі можна сформулювати найбільш універсальні правила, відповідно до яких належить здійснювати правову оцінку певних видів злочинних посягань, зокрема повторності злочинів.

Великий внесок у вивчення питань повторності злочинів зробили вчені-криміналісти, які присвятили свої роботи окремим проблемам кваліфікації злочинів проти власності, проти життя і здоров’я особи. Це — С. В. Бородін, В. О. Владіміров, Г. А. Крігер. Науковці в основному давали загальну характеристику повторності як кваліфікуючої ознаки крадіжки, вбивства. У науці кримінального права немає єдиного підходу щодо впливу повторності злочинів на кримінально-правову кваліфікацію окремих видів злочинів (крадіжки, вбивства тощо), не сформульовано конкретних правил їх кваліфікації. У зв’язку з цим постає низка питань, чи варто окремо кваліфікувати ті злочини, які утворюють повторність, якою має бути остаточна кваліфікація — за однією статтею Особливої частини КК України чи за кількома. Не приділяється належної уваги таким питанням: у який спосіб під час кваліфікації можна відобразити наявність кількох кваліфікуючих ознак, передбачених однією і тією ж частиною статті КК України; як кваліфікувати посягання, в якому є ознаки, передбачені різними частинами однієї статті Особливої частини КК України.

Безпосередньо питанням повторності злочинів присвячено монографії таких вчених як В. П. Малкова, Т. Е. Караєва, П. К. Кривошеїна.

У монографії В. П. Малков досліджує такі питання, як: соціальна сутність та юридичні ознаки повторності, її види, обставини, що виключають повторність злочинів, питання відмежування повторності злочинів від продовжуваного злочину, повторність як кваліфікуюча ознака та обставина, що обтяжує відповідальність. Автор простежує історію виникнення і розвитку поняття повторності злочинів у кримінальному праві.

В. П. Малков вважає, що повторність злочинів — не тільки юридичне поняття, але й небажане соціальне явище, яке негативно характеризує особу винного[13]. У зв’язку з цим, як юридичне поняття повторність злочинів має характеризуватися певними юридичними ознаками, а як соціальне явище — вказувати на наявність певних негативних соціально зумовлених якостей, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку особи. Отже, повторність злочинів учений характеризує як наслідок єдності юридичних і соціальних ознак. Він здійснив досить повний і критичний аналіз питань повторності злочинів, але мало уваги приділив питанням кваліфікації повторності злочинів.

Т. Е. Караєва у своїй монографії розглядає поняття і різновидності одиничного злочину, що входить до структури повторності суспільно небезпечних діянь. Для повного розкриття сутності повторності злочинів учений досліджує її місце в структурі множинності кримінально караних діянь. Утім, по суті, не розглядає тих ознак повторності злочинів, що утворюють її специфічний кримінально-правовий зміст, а також не досліджує впливу повторності злочинів на кримінально-правову кваліфікацію.

Проблеми повторності злочинів були предметом уваги П. К. Кривошеїна. У своєму дослідженні вчений розглядає історичний аспект питань повторності злочинів. Багато уваги П. К. Кривошеїн приділяє поняттю продовжуваного злочину і визначає критерії відмежування повторності злочинів від продовжуваного злочину. Однак правил кваліфікації продовжуваного злочину і повторності злочинів фактично не наводить.

Учення про повторність злочинів висвітлене і в посібнику А. Ф. Зелінського. Автор коротко викладає основні положення і поняття, що стосуються повторності злочинів. Науковець дає низку рекомендацій з питань кваліфікації різних варіантів повторності злочинів, а також визначає поняття видів множинності злочинів. Крім того, А. Ф. Зелінський запропонував ввести в юридичну практику соціально-психологічне поняття поступка і злочинної діяльності для подолання окремих труднощів у кваліфікації повторних злочинів.

А. Ф. Зелінський вважає, що повторність злочинів набуває такого розмаху, що її можна назвати злочинною діяльністю[14]. Злочинна діяльність становить собою систему антисуспільних дій, які особа вчиняє для досягнення певної мети. Особливу увагу слідча і судова практика приділяє однорідній злочинній діяльності, яка складається з тотожних посягань на ті самі суспільні відносини. При цьому, варто мати на увазі, що злочинна діяльність має різні правові форми. У випадках, вказаних законом, вона є основною ознакою складу злочину. Така діяльність не охоплюється поняттям множинності злочинів і відповідно до закону є одиничним злочином. В інших випадках злочинну діяльність розглядають як кваліфікований склад злочину, що набуває правової форми повторності. Отже, А. Ф. Зелінський фактично виділив дві правові форми злочинної діяльності: одиничний злочин і повторність. За повторності злочину злочинну діяльність становлять діяння, кожне з яких містить склад злочину і може бути підставою кримінальної відповідальності. Однак

А. Ф. Зелінський вважає, що не будь-яку повторність аналогічних злочинів можна вважати злочинною діяльністю. Для цього необхідно встановити єдність загальної мети, яка може бути недостатньо визначена. Більшість повторних злочинів вчинених з прямим умислом та однаковою метою утворюють злочинну діяльність. В подальшому А. Ф. Зелінський у своїй роботі вживає термін «злочинна діяльність» та «повторність» як синоніми.

Відзначаючи оригінальність даного підходу за його реалізації нерозкритим залишається питання про відмежування повторності від суміжних понять, зокрема продовжуваного злочину. Разом з тим слід погодитись із А. Ф. Зелінським, що фактично вчиняється один злочин або два і більше, тобто в об’єктивній дійсності має місце одиничний злочин і повторність злочинів.

Предметом дискусій та обговорень в теорії кримінального права були питання про те, які за характером діяння утворюють повторність злочинів, Тривалий час дискутувалось питання про співвідношення неодноразовості, систематичності і повторності, зокрема, йшов спір про кількісну ознаку цих понять.

У науці також виник спір про те, чи має значення факт засудження особи за попередній злочин. О. М. Яковлев писав, що поняття «повторність злочинів» означає вчинення особою двох і більше однорідних злочинів до винесення вироку за них. Повторність злочинів — це вчинення злочинів до засудження[15].

Більшість криміналістів вважає правильним положення є те, згідно з яким для повторності злочинів не має значення, чи притягувалась особа до кримінальної відповідальності за вчинення попереднього злочину[16]. П. Святохін, В. Жгутов сформулювали поняття повторності злочинів як вчинення злочину особою, яка раніше вчинила такий же злочин чи вказаний у законі однорідний злочин, незалежно від того, чи була особа притягнена до кримінальної відповідальності за попередній злочин[17]. В. П. Малков вважає, що поняття повторності злочинів охоплює не тільки випадки вчинення злочину до засудження, але й випадки вчинення злочинів після засудження[18].

Позиції вказаних вчених сходяться у тому, що повторність злочинів слід розуміти як випадки вчинення особою нового суспільно небезпечного діяння після того як вона вже раніше вчинила злочин. У цьому аспекті повторність злочинів можна розуміти по-різному. В одному випадку повторність злочинів — це вчинення особою нового злочину незалежно від його однорідності та тяжкості порівняно з першим злочином, а в другому — вчинення особою такого самого злочину. Тобто повторність — це узагальнююче юридичне і соціальне поняття, яке покликане засвідчити факт вчинення не одного, а декількох злочинів, котрі можуть бути юридично тотожними, однорідними чи різнорідними[19].

Отже, праці багатьох представників радянської та вітчизняної науки кримінального права присвячені з’ясуванню поняття повторності злочинів, окремих її видів, натомість питанням кваліфікації повторності злочинів приділялося мало уваги.

На сучасному етапі розвитку кримінального права значний внесок у вирішення проблем кримінально-правової характеристики множинності, зокрема повторності злочинів, зробили українські вчені, а саме І. О. Зінченко, О. В. Ільїна, М. Й. Коржанський, В. В. Кузнєцов, О. К. Марін, М. І. Мельник, В. О. Навроцький, А. В. Савченко, Т. І. Созанський, А. А. Стрижевська, В. І. Тютюгін, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк. Суттєвий внесок в дослідження цих питань зробили також російські вчені, зокрема, І. Б. Агаєв, К. О. Борисенко, Є. Г. Васильєва, А. Васецов, Е. І. Майорова, Р. Б. Пєтухов, М. В. Плотнікова, О. І. Рясов, В. В. Савін, Р. О. Санінський, Т. Г. Черненко, Є. Г. Шкредова. У той же час спеціальних досліджень проблем кваліфікації повторності злочинів фактично немає.

У загальній енциклопедичній літературі не наведено визначення повторності злочинів[20]. У більшості юридичних словниках та у юридичні енциклопедичній літературі визначення повторності злочинів також не зустрічається[21]. Положення про повторність злочинів містять тільки юридичні словники за загальною редакцією Ю. С. Шемшученка[22]. Крім того, згадки про повторність злочинів є у спеціалізованих словниках. Зокрема, у словнику М. Й. Коржанського повторністю злочину визнається вчинення злочину вдруге у випадках, передбачених законом, якщо за попередній злочин не знято чи не погашено судимості. Повторність утворюють і ті злочини, за які особа не була притягнена до відповідальності, не була засуджена і не відбувала чи не відбула покарання за попередній злочин[23].

Якщо в минулі роки питання повторності злочинів піддавалось ґрунтовному дослідженню, що породжувало існування великої кількості цікавих та цінних думок, то тепер цей інститут залишився без належної уваги з боку кримінально-правової теорії. За останні роки (зокрема, після набрання чинності новим КК України) питання повторності злочинів в основному розглядали в коментарях, підручниках і навчальних посібниках та носять фрагментарний характер. У той же час, опубліковані теоретичні праці присвячені в основному з’ясуванню поняття повторності злочинів, окремих її видів, а питанням кваліфікації повторності злочинів приділено мало уваги.