Розділ 1. Загальні засади дослідження проблем кваліфікації повторності злочинів

Загалом радянське законодавство в досліджуваному аспекті можна умовно поділити на такі періоди: 1) 1917–1921 рр. — період, в нормативних актах якого зустрічаються лише згадки про окремі види множинності злочинів, зокрема про рецидив і професійний злочинець; 2) 1922–1958 рр. — період, в якому множинність злочинів розглядається в контексті призначення покарання за її окремі види; 3) 1958–1991 рр. — період, в якому відбувається початок формування інституту множинності злочинів, з'являються дефініції окремих видів множинності злочинів[35].

У перші роки радянської влади кримінальна законотворчість у Росії здійснювалась переважно у вигляді видання окремих нормативних актів, які застосовувались і в Україні. У радянських джерелах про повторну злочинну діяльність згадується в Декреті РНК від 22 червня 1918 р. «Про спекуляцію», у якому встановлювалась посилена кримінальна відповідальність за спекуляцію, вчинену у вигляді промислу[36]. Потім поняття «повторність» вжито в Декреті РНК від 29 січня 1920 р. «Про порядок всезагальної трудової повинності»[37]. Згодом термін «повторність» вжито в Декреті РНК від 14 грудня 1921 року «Про відповідальність завідуючих державних, кооперативних і приватних підприємств за ухилення від дачі в установлені строки свідчень, яких вимагають центральні і місцеві установи». У ч. 2 ст. 3 цього Декрету вказано, що «повторне ненадання вказаних свідчень, крім штрафу, карається позбавленням волі на строк не менше як 3 місяці»[38].

У КК УРСР 1922, 1927, 1960 років випадки повторного вчинення злочину фіксувались в законі за допомогою таких понять, як: повторність, неодноразовість, систематичність, вчинення злочину у виді промислу, вчинення злочину особою, що має судимість, рецидив, вчинення злочину особою, яка відбула покарання тощо. Одні з названих видів повторності були конститутивними чи кваліфікуючими ознаками певних злочинів і впливали на їхню кваліфікацію, інші — впливали на призначення покарання чи звільнення від нього. Різноманіття законодавчої термінології на позначення окремих випадків вчинення декількох злочинів призвело до активних дискусій в науці кримінального права щодо виділення видів множинності.

На сучасному етапі розвитку кримінального права, внаслідок реформування українського законодавства в КК України 2001 р., повторність, сукупність і рецидив злочинів безпосередньо закріплені в Розділі VII Загальної частини КК (ст. 32–35 КК). Окрім цього, слід позитивно відзначити постанову Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», у якій роз’яснено положення статей 32–35 КК України під час кваліфікації злочинів, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності і від покарання.

У КК України поняття повторності злочинів вжито законодавцем у нормах Загальної та Особливої його частинах. Зокрема, у Загальній частині КК України визначено поняття повторності злочинів та окреслено її наслідки. Зазначено її і серед обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність. В Особливій частині КК України повторність у більшості статей виступає ознакою складу злочину і впливає на кримінальну-правову кваліфікацію вчиненого. Таким чином, поняття повторності злочинів законодавець використовує і для диференціації, і для індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Отже, проведений нами аналіз свідчить, що перші згадки про повторність злочинів з’явилися в XIV ст. у період феодальної роздробленості. В нормах законодавчих актів в основному зустрічається повторність, яка пов’язана з попереднім засудженням. Сам термін не вживався, а його врахування випливає з аналізу норм нормативних актів, які діяли в цей час. Визначення повторності злочинів з’явилося у «Зводі законів Російської імперії» 1832 р., яке в принципі збігалося з поняттям рецидиву. Наприкінці XIX — на початку XX ст. під повторністю розуміли вчинення декількох злочинів, які можуть бути тотожними, однорідними та різнорідними. Розвиток кримінального законодавства радянської епохи створив передумови для сучасного стану нормативного регулювання повторності злочинів.

1.3. Зарубіжний досвід регламентації повторності злочинів

Вивчення й аналіз кримінального законодавства зарубіжних держав, зокрема кримінально-правових норм, що стосуються повторності злочинів, дає змогу виявити переваги та недоліки кримінального права України, і на цій основі визначити напрями його подальшого розвитку, а також зблизити основні положення вітчизняного та іноземного права, запропонувати можливі шляхи гармонізації законодавства.

У наш час вивченню зарубіжного досвіду регламентації повторності злочинів приділяється недостатньо уваги. Хоча у дослідженні повторності злочинів варто враховувати й те, як розкрито поняття й основні положення повторності злочинів у кримінальному законодавстві інших зарубіжних держав. Адже одним із способів визначення ознак повторності є порівняльно-правовий аналіз нормативного закріплення цього поняття. З цією метою звертаємось до кримінального законодавства пострадянських держав — Російської Федерації[39], Республіки Білорусь[40], Латвійської Республіки[41], Республіки Молдови[42], Республіки Казахстан[43], Республіки Азербайджан[44], Грузії[45], Вірменії[46], Республіки Таджикистан[47], Киргизької Республіки[48], оскільки система законодавства цих країн є найбільш схожою до системи законодавства України, а також до положень кримінального законодавства окремих європейських держав — Республіки Болгарії[49], Естонської Республіки[50], ФРН[51], Королівства Нідерланди[52], Королівства Бельгії[53], Республіки Польща[54] — з точки зору як їх можливого врахування під час подальшого удосконалення КК України, так і загалом гармонізації кримінального законодавства держав континентальної Європи.

Питання множинності злочинів у кодексах європейських держав розглянуто в основному у рамках інституту призначення покарання. Наприклад, розділ четвертий глави другої Загальної частини КК Болгарії хоча й називається «множинність злочинів», однак не розкриває поняття множинності злочинів та її видів, а тільки регламентує питання призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків. Хоча тут немає поняття повторності злочинів, проте в статтях Особливої частини зустрічається вислів «вчинення злочину повторно». Отже, законодавець, диференціюючи кримінальну відповідальність, включає повторність злочинів до кваліфікуючих ознак (близько 30 статей).

КК Естонії інституту множинності злочинних діянь загалом не містить, а неодноразовість визначено лише в контексті призначення покарання. У ч. 2 ст. 63 цього кодексу зазначено, якщо особа неодноразово вчинила одне діяння, що відповідає складам декількох різних проступків чи складу того самого проступку, то накладається чи призначається одне покарання. Однак повторність передбачена як кваліфікуюча ознака складу злочину (приблизно 15 статей).

КК ФРН, як і КК Молдови, повторність злочинів відносить до видів єдиного злочину (ст. 31). У § 52 КК ФРН «Єдине діяння» зазначено: «Якщо одне і те ж діяння порушує кілька кримінальних законів чи один і той же закон неодноразово, то призначається одне покарання». По суті, йдеться про ідеальну сукупність і повторність (неодноразовість).

КК Голландії містить окремий розділ VI Книги 1 «Сукупність кримінальних правопорушень», у якому дуже докладно визначено правила призначення різних видів покарань у разі сукупності кримінальних правопорушень. У Книзі 2 цього Кодексу є розділ XXXI «Положення про повторні злочини, що застосовуються до різних розділів цієї Книги». У його ст. 421–423 перелічені статті КК, передбачене якими покарання може бути збільшене на третину, якщо, наприклад, до часу вчинення злочину минуло менше ніж 5 років від тоді, як злочинець відбув покарання у виді тюремного ув’язнення. Фактично тут мається на увазі повторність, яка пов’язана із засудженням.

У КК Бельгії (глави 5 і 6) Книги 1 йдеться про принципи призначення покарання за рецидив і сукупність злочинів та проступків, але їх дефініцій не наведено.

Кримінальне законодавство Польщі також не приділяє багато уваги питанням повторності злочинів. Разом з тим, КК Польщі передбачає поняття єдиного злочину та сукупності злочинів у ст. 11 та подає визначення продовжуваного злочину у ст. 12.

Отже, у кримінальному законодавстві європейських держав не приділяється уваги визначенню самого поняття повторності злочинів. Для них є характерне визначення процедури призначення покарання за вчинення двох і більше злочинів, що утворюють повторність, сукупність чи рецидив злочинів.

Щодо КК пострадянських держав, то передусім слід сказати, що положення про множинність злочинів міститься в розділі під назвою «Злочини», який регламентує поняття, категорії та види злочинів (КК Казахстану, КК Азербайджану, КК Вірменії, КК Киргизької Республіки, КК Таджикистану, КК Республіки Молдови). Інститут множинності злочинів виділено окремим розділом тільки у КК Узбекистану, КК Грузії, КК Білорусі, КК Латвії. В останньому міститься не тільки законодавче визначення повторності, сукупності і рецидиву, а й визначення множинності злочинних діянь. Зокрема, множинністю злочинів у КК Латвії визначають вчинення однією особою: 1) двох чи кількох самостійних злочинних діянь, які відповідають ознакам кількох злочинних діянь або ознакам лише одного злочинного діяння, якщо вони не охоплені єдиним умислом винної особи; 2) одного злочинного діяння, яке відповідає ознакам принаймні двох різних злочинних діянь[55]. У ст. 32 КК Молдови множинністю злочинів визнається вчинення декількох злочинів однією особою за умови, коли щонайменше за два з них немає процесуальних перешкод для порушення нової кримінальної справи, і коли особа не була засуджена за жоден із них. У ч. 2 ст. 32 цього КК зазначається, що множинністю є сукупність злочинів та рецидив. Повторність злочинів, за КК Республіки Молдови, не охоплюється поняттям «множинність злочинів», а відноситься до видів єдиного злочину.

У проаналізованих кримінальних кодексах по-різному вирішуються питання застосування термінології для позначення випадків вчинення особою двох і більше злочинів, які передбачені однією і тією ж статтею чи частиною статі Особливої частини КК. Наприклад, у ст. 21 КК Вірменії, ст. 19 КК Таджикистану, ст. 32 КК Узбекистану, ст. 15 КК Грузії, ст. 25 КК Латвії, ст. 41 Республіки Білорусі вживається термін «повторність злочинів», а в ст. 14 КК Киргизії, ст. 11 КК Республіки Казахстан, ст. 16 КК Російської Федерації до змін 2003 р. — «неодноразовість злочинів». При такому використанні вказаних термінів у законодавстві окремих держав науковці по-різному підходять до визначення співвідношення зазначених понять.

Положення щодо повторності злочинів у КК пострадянських держав фактично не відрізняються від аналогічних положень у КК України. Більшість із кримінальних кодексів у першій частині відповідної статті Загальної частини КК за загальним правилом визначають повторність злочинів як вчинення двох і більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Окремою частиною відповідної статті вчинення двох і більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК. Однак специфіка повторності злочинів полягає в тому, що її утворюють не тільки тотожні, а й у разі особливої вказівки законодавця, однорідні злочини, тому позитивно варто відзначити ті КК, в яких в одній частині об’єднано повторність тотожних і однорідних злочинів (КК Грузії, КК Латвії).

Проте в окремих кримінальних кодексах зустрічаються певні особливості щодо характеристики повторності злочинів. Наприклад, позитивним, видається, є закріплення в ч. 1 ст. 32 КК Узбекистану поняття повторності злочинів, де вказується, що повторністю злочинів є різночасне вчинення двох і більше злочинів, передбачених однією і тією ж частиною статті, статтею, а у випадках спеціально передбачених в КК, і різними статтями Особливої частини, за жоден з яких її не було засуджено. Тут також вказується, що повторність утворюють як закінчені злочини, так і замах на злочин, і кримінально карані готування до злочину, а також злочини, вчинені у співучасті. Таке законодавче положення дає можливість розмежувати повторність та рецидив злочину, а також виключити будь-які дискусії в теорії кримінального права щодо того, чи утворюють незакінчені злочини і злочини, вчинені у співучасті повторність злочинів.