Розділ 3. Розмежування складів злочинів за їхніми окремими ознаками

Теорія розмежування складів злочинів

Проблема об’єкта складу злочину в цілому та її окремі аспекти були предметом багатьох наукових досліджень Вона належить до найбільш досліджених і водночас найбільш дискусійних у теорії кримінального права. Усі підручники із Загальної частини кримінального права містять структурну частину, присвячену аналізу відповідних положень. Дослідженню об’єкта як елемента складу злочину, предмета і потерпілого присвячено чимало праць, в тому числі й монографічного рівня[668]. Ознайомлення з цими роботами показує, що об’єкт складу злочину досліджений досить повно і всебічно. Проте дискусії у науковій літературі точаться в основному довкола суті цього кримінально-правового явища; класифікації об’єктів; визначення їхньої структури; співвідношення понять: об’єкт кримінально-правової охорони і об’єкт злочину; об’єкт злочину і злочин, об’єкт злочину і об’єкт складу злочину, об’єкт складу злочину і предмет складу злочину[669] та ін.; місця цього елемента у такій конструкції як склад злочину[670]. Достатня увага приділяється тій ролі, яку виконує об’єкт складу злочину у кримінально-правовій кваліфікації[671]. Водночас, значення об’єкта складу злочину у розмежуванні складів злочинів виокремлюється не у всіх працях. В роботах, де серед інших проблем кримінально-правової кваліфікації та застосування кримінального закону, досліджується й розмежування складів злочинів, як правило, виділяють структурну частину, присвячену розмежуванню за об’єктом складу злочину[672], або, принаймні, цей аспект розмежування є предметом аналізу[673]. Але, наприклад, С.А Тарарухін, структурна частина монографії якого, має назву: «Розмежування одиничних злочинів за об’єктивними ознаками», досліджує в ній кваліфікаційне значення цього елемента складу злочину, а значення об’єкта саме для розмежування розглядає фрагментарно. Ніхто з авторів, які аналізували розмежування складів злочинів під кутом зору значення в ньому об’єкта, не уточнював, розглядають вони загалом значення об’єкта як елемента складу злочину, чи аналізують значення конкретних видів та ознак об’єкта.

Стосовно значення у розмежуванні складів злочинів об’єкта і його атрибута — предмета для розмежування конкретних складів злочинів, то автори в основному оминають це питання. Майже не можливо знайти аналізу ролі об’єкта в розмежуванні складів злочинів у авторефератах дисертацій та монографіях, предметом дослідження в яких є конкретні склади злочинів. На це звертається увага лише в окремих працях[674]. Але, наприклад, М.Г. Армановим це робиться лише на рівні постановки проблеми у назві статті. Як можна сподіватися з назви статті М.Г. Арманова у ній мова має йти про значення додаткового об’єкта примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань для розмежування цього складу злочину з іншими складами злочинів. У тексті ж статті це значення не розкрите. Констатуючи, що «основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 129 КК України є психічна недоторканність особи», а склад злочину, що міститься у ст. 355 КК України має основний і додатковий об’єкти, «додатковим безпосереднім об’єктом є психічна недоторканність, життя та здоров’я особи», М.Г. Арманов робить висновок, що «відмежування ст. 129 та ч. 2 ст. 355 КК» можливе лише за ознакою об’єктивної сторони: «об’єктивна сторона цього злочину (мається на увазі злочин, передбачений ч. 2 ст. 355 КК України — Л.Б.) повинна містити крім погрози вбивством ще й вимогу виконати чи не виконати цивільно-правове зобов’язання»[675].

Підходи вчених, які з більшою чи меншою повнотою досліджували значення об’єкта для розмежування складів злочинів, складно класифікувати. Як правило, автори не є категоричними у принципових для цієї проблеми моментах. І метою їхніх досліджень не є ті завдання, які поставила перед собою автор цієї роботи. Їхні підходи можна звести до двох позицій.

Перша — ствердження про визначну, часто вирішальну роль об’єкта в розмежуванні, його придатність «забезпечувати розмежування злочинів»[676]. Водночас, коли мова заходить про конкретні прояви такого значення його ілюструють на прикладах, у яких проявляється значення предмета, потерпілого, суспільно небезпечних наслідків… Проте ніхто з вчених не досліджує наскільки це значення є самостійним, і як розподіляється між видами об’єкта та окремими ознаками. Автори ведуть мову про значення об’єкта як комплексного утворення — елемента складу злочину. Винятком є робота А.Н. Лісткова. Цей автор виділяє роль родового, видового об’єктів та предмета злочинів для розмежування злочинів у сфері охорони природи та посягань на соціалістичну власність[677]. Мають місце у кримінально-правовій літературі й спроби довести самостійну роль об’єкта у відмежуванні злочину від проступку[678]. Для них характерні наведені вище суперечності та неточності, ті самі, що й для спроб обґрунтувати самостійну роль об’єкта у розмежуванні складів злочинів.

Друга — констатація, що значення об’єкта у розмежуванні складів злочинів не слід перебільшувати. Водночас автори наголошують на пріоритетному значенні предмета складу злочину[679]. Але одна і друга група авторів звертали увагу лише на розмежувальну функцію об’єкта. Можливість видів об’єкта та таких ознак як предмет і потерпілий виконувати функцію спільної ознаки, за окремими винятками, коли це питання розглядалось фрагментарно[680], взагалі не ставала предметом уваги науковців.

Аналізуючи придатність видів та ознак об'єкта складу злочину виконувати функцію спільних ознак, важливо звернути увагу на похідний характер об’єкта. В.Н. Кудрявцев через це заперечував доцільність встановлення і доказування об’єкта у кримінальному процесі, а також піддавав сумніву його приналежність до ознак складу злочину, називаючи однією з похідних властивостей злочину[681].

Можна констатувати, що загальний об’єкт злочину не виконує функції спільної ознаки складу злочину. Ця ознака в незмінному значенні властива для всіх, без винятку, складів злочинів. А значить, її наявність і зміст не викликає необхідності розмежовувати ці склади злочинів і не визначає їх суміжності чи конкурентності[682].

Спільні ознаки складів злочинів є критерієм, за яким виділяють коло складів злочинів, що підлягають розмежуванню. Родовий об’єкт, як відомо, є об’єднуючим критерієм для злочинів, що посягають на однорідну групу суспільних відносин. К.С. Хахуліна стверджує, що незважаючи на те, що суміжні склади злочинів, за загальним правилом, спрямовані на регулювання різних за характером суспільних відносин, не виключеною є певна спільність, подібність тієї чи іншої групи відносин, котрі покликані регламентувати норми, що передбачають суміжні склади злочинів. Роль об’єднуючого такі норми начала, на її думку, може виконувати родовий об’єкт[683]. Тобто, К.С. Хахуліна відносить родовий об’єкт складу злочину до спільних ознак суміжних ознак складів злочинів.

Проте, якщо родовий об’єкт є єдиною ознакою, зміст якої тотожний у відповідній групі складів злочинів, то необхідності в розмежуванні не виникає. Відповідно, і цей вид об’єкта, так само, як і загальний, не виконує функції спільної ознаки. В основу аргументації сказаного можна покласти міркування, що ґрунтуються на законах діалектики і співвідношенні філософських категорій[684]. Так, суміжні склади злочинів це певний відокремлений клас понять. Конкретна група суміжних складів злочинів формується в процесі класифікації, яка, в цьому випадку, відбувається на видовому рівні. На цьому рівні, визначаючи поняття, виділене у відповідний клас, потрібно виходити зі спеціальних істотних ознак, властивих цьому класу. Оскільки за загальними істотними ознаками було виділене родове поняття, яке охоплює видове, то помилково використовувати ті самі ознаки для визначення видового поняття. Родовий об’єкт належить до числа родових ознак конкретних складів злочинів. Конкретні склади злочинів, що мають однаковий родовий об’єкт, є певними видами одного роду. Родові ж ознаки не індивідуалізують жоден склад злочину. Вони мають однаковий зміст у досить великій групі складів злочинів. А тому не можуть слугувати критерієм, за яким можна виділити пару чи групу суміжних складів злочинів, якщо родовий об’єкт є єдиною ознакою, зміст якої збігається у певній групі складів злочинів.

Таким чином, єдність родового об’єкта сама по собі не дає підстав зробити висновок про суміжність відповідних складів злочинів, чи про наявність передумов для конкуренції кримінально-правових норм.

Безпосередній об’єкт складу злочину, якщо зміст цієї ознаки збігається у кількох складах злочинів, на перший погляд, може бути спільною ознакою складів злочинів. Н.Ф. Кузнєцова характер суспільної небезпеки вважала об’єднуючим критерієм складів злочинів, що входять до кола суміжних[685].

Однаковий характер суспільної небезпеки мають ті злочини, що посягають на тотожні об'єкти або ж об'єкти, котрі знаходяться в одній площині. Таким чином, Н.Ф. Кузнєцова непрямо визнала, що безпосередній об’єкт складу злочину є ознакою, яка визначає коло суміжних складів злочинів.

Але безпосередній об’єкт, хоч і вважається самостійною, проте не є очевидною ознакою складу злочину. Він не названий у диспозиціях статей (частин статей) Особливої частини КК серед ознак складу злочину, за винятком хіба що ч. 1 ст. 111 КК України «Державна зрада». Висновок про зміст цієї ознаки робиться на підставі аналізу інших ознак складу злочину. Як відомо, на суспільні відносини, яким заподіюється шкода вчиненням того чи іншого злочину, вказує предмет складу злочину[686], потерпілий, суспільно небезпечні наслідки[687], зміст вини[688], спеціальний суб’єкт, оскільки останній є структурним елементом суспільних відносин, що складають об’єкт злочину. У реально вчиненому злочині також не можливо встановити, яким суспільним відносинам заподіяна шкода, не вдавшись до аналізу інших фактичних ознак, що характеризують цей злочин. Об’єкт злочину, як писав Б.А Курінов, не доступний для безпосереднього сприйняття[689]. Суспільні відносини, що становлять об’єкт злочину, як явище невловимі (невідчутні) і як поняття абстрактні, — зазначається у кримінально-правовій літературі[690]. Більше того, часто безпосередній об’єкт одного й того самого складу злочину по-різному визначається різними авторами, на що неодноразово звертають увагу у кримінально-правовій літературі[691]. Взяти хоча б для порівняння науково-практичні коментарі до Кримінального кодексу України, написані різними авторськими колективами. Наведене ілюструє, що та обставина, яка сама має бути з’ясованою, потребує встановлення, доказування, не може бути доказом чи критерієм об’єднання або розмежування.

Тому повна чи часткова тотожність безпосередніх об’єктів кількох складів злочинів, якщо це єдина ознака, зміст якої збігається у певній групі складів злочинів, не означає, що виникла потреба у розмежуванні цих складів злочинів. Відповідно, безпосередній об’єкт як спільна ознака складів злочинів самостійного значення не має. Інша справа, що збіг безпосередніх об’єктів завжди має місце разом і у зв’язку зі збігом змісту інших ознак складу злочину. Спільність безпосередніх об’єктів кількох злочинів обумовлена спільністю ознак, які вказують на об’єкт.

Одночасна тотожність змісту основного та додаткового безпосередніх об’єктів у кількох складах злочинів є результатом диференціації кримінальної відповідальності і може мати місце у основних, кваліфікованих, особливо кваліфікованих чи привілейованих складах одного злочину. Тому й диференціацію кримінальної відповідальності доцільно визначати як встановлення різної за суворістю кримінальної відповідальності за посягання на один і той самий об’єкт.

Проте бувають випадки, коли за різних основних об’єктів склади злочинів мають однакові додаткові об’єкти.

Ситуацію тотожності додаткових об’єктів різних складів злочинів потрібно розглядати окремо щодо матеріальних та щодо формальних складів злочинів. Збіжність змісту додаткових об’єктів у матеріальних складах злочинів завжди пов’язана з тотожністю наслідків, котрі є матеріальним виявом шкоди, заподіяної додатковому об’єкту. Ситуація, коли додатковий об’єкт є спільною ознакою складів злочинів, у яких відмінним є основний безпосередній об’єкт, дуже поширена в Особливій частині КК. Це має місце завдяки використанню законодавцем у юридичних конструкціях термінів, що позначають однакову за своєю сутністю фізичну шкоду людині (загибель людей, тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки…), чи майнову шкоду. Такі склади злочинів апріорі мають бути суміжними. І відрізняються вони, як правило, за суспільно небезпечним діянням. Реальна сукупність злочинів, що містять такі склади, можлива.

Збіжність змісту додаткових об’єктів у формальних складах злочинів пов’язана з наявністю у цих складів злочинів таких спільних ознак як предмет, потерпілий. Відрізнятися ж вони мусять за суспільно небезпечним діянням, ознаками спеціального суб’єкта, чи формою вини.

Наприклад, ситуація, коли збігаються додаткові об’єкти злочину має місце у складах: «Розбещення неповнолітніх» (ст. 156 КК України) і «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів» (ч. 3 ст. 301 КК України). Щодо примушування неповнолітніх до участі у створенні предметів порнографічного характеру (ч. 4 ст. 301 КК України) О.П. Рябчинська вказала на двооб’єктність цього злочину: основний — громадська моральність і додатковий — нормальний психічний, фізичний і моральний розвиток неповнолітнього[692]. Нормальний фізичний і духовний розвиток неповнолітніх називають серед об’єктів розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України)[693]. У цих складах злочинів збігається ще й потерпілий — неповнолітній. Розмежовуються ці склади за суспільно небезпечним діянням, яке в кожному з розглядуваних складів злочинів різниться за змістом. Тому вони можуть фігурувати у формулі кваліфікації, яка відображує реальну сукупність злочинів.

Предмет складу злочину, збігаючись за змістом у кількох складах злочинів, виконує функцію спільної ознаки, як у суміжних складах злочинів, так і у тих, що передбачені конкуруючими нормами. Наприклад, предмет — чуже майно — є однією зі спільних ознак таких суміжних складів злочинів, як: «Крадіжка» (ст. 185 КК), «Грабіж» (ст. 186 КК), «Розбій» (ст. 187 КК), «Шахрайство» (ст. 190 КК). У такій парі суміжних складів злочинів як: «Державна зрада», що вчиняється шляхом шпигунства (ст. 111 КК) і «Розголошення державної таємниці» (ст. 328 КК), предмет — відомості, що становлять державну таємницю — також є спільною ознакою.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія розмежування складів злочинів» автора Брич Л. П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Розмежування складів злочинів за їхніми окремими ознаками“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи