Розділ 2. Юридичні склади правопорушень, що підлягають розмежуванню

Логічне відношення між поняттями про ознаки складів злочинів визначає не лише функції цих ознак в розмежуванні складів злочинів, а через них — тип співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками. У філософії серед системних зв’язків виділяють зв’язки взаємодії, останні поділяють на зв’язки між об’єктами та зв’язки між властивостями цих об’єктів[535]. Відповідно типи співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками є зв’язками між об’єктами.

Логічне відношення між кореспондуючими ознаками складів злочинів визначає й особливості зв’язків між властивостями цих об’єктів (як ознак складів злочинів, так і складів злочинів, що їх вміщують, і норм, що їх передбачають). Ці властивості та характеристики є похідними від виду логічного відношення між ознаками, але водночас, більш явними та очевидними для зовнішнього сприйняття і оцінювання. Тому є більш показовими у виявленні типу співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками. Встановити, як співвідносяться склади злочинів, що підлягають розмежуванню, можна за такими властивостями:

— за характером співвідношення сукупності спільних ознак цих складів злочинів;

— за характером співвідношення ознак, зміст яких не збігається у складах злочинів, про які йде мова;

— за характером співвідношення норм, якими передбачені ці склади злочинів.

Отже, першим критерієм, що визначає тип співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками, є вид логічного відношення між поняттями про їхні спільні ознаки, що визначає відмінні їхні властивості для кожного типу співвідношення складів злочинів. Так, сукупність ознак, які є спільними для складів злочинів, що передбачені конкуруючими, як частина і ціле, нормами, становить частину ознак «цілого» складу злочину і водночас утворюють самостійний склад злочину.

Для співвідношення сукупності спільних ознак складів злочинів, передбачених нормами, що конкурують як загальна і спеціальна, характерним є те, що всі ознаки складу злочину, названі в загальній нормі, містяться й у спеціальній нормі. З цього приводу у кримінально-правовій літературі спостерігається єдність поглядів. Ще Б.А. Курінов писав, що в спеціальній нормі повинні бути всі риси (ознаки) загальної норми[536]. Характеризуючи співвідношення загальної і спеціальної норм, Л.В. Іногамова-Хегай також зазначала, що спеціальна норма має всі істотні ознаки загальної норми і конкретизує одну або кілька з них[537]. О.К. Марін доречно уточнював, що «ознаки складу злочину, передбачені в загальній нормі, повинні бути відображені у нормі спеціальній…»[538]. О.В. Ільїна, формулювала «загальне правило, яке лежить в основі механізму утворення кваліфікованих складів злочинів: «Кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину повинен містити усі ознаки основного складу злочину»»[539].

Тобто і в цій ситуації спільна для обох складів злочинів сукупність ознак утворює окремий склад злочину. В даному випадку, передбачений загальною нормою. Так, «Зловживання владою або службовим становищем» (ст. 364 КК України) може перебувати у співвідношенні загальної і спеціальної норм із нормою «Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем» (ст. 423 КК України). Спільними у цьому випадку є всі ознаки складу злочину, передбаченого загальною нормою. Якщо показати співвідношення складів злочинів, що передбачені нормами, потенційно конкуруючими, як загальна і спеціальна, за допомогою діаграм, де кожний циліндр символізує склад злочину, то це виглядає так:

Рис. 4.

Для спільних ознак суміжних складів злочинів таке співвідношення не характерне. Одна чи кілька спільних для пари складів злочинів ознак повністю або частково збігаються за змістом, але сукупність спільних ознак, що утворена ознаками, котрі щодо загального поняття складу злочину належать до обов’язкових, не формує самостійного складу злочину. Хрестоматійним прикладом суміжних складів злочинів є умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України) і вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України). Ці склади злочинів мають усі спільні ознаки, крім однієї — форми вини. Якщо розглядати відокремлено сукупність спільних ознак цих складів злочинів, то стає очевидним, що така сукупність не може утворити окремого складу злочину. Адже відсутній обов’язковий елемент — вина у відповідній формі. Співвідношення суміжних складів злочинів за допомогою діаграм виглядає так:

Рис. 5. Співвідношення суміжних складів злочинів

Проте, якщо склади злочинів відрізняються за ознаками, котрі щодо абстрактного поняття складу злочину належать до факультативних, то тоді сукупність спільних ознак, компонентами якої є ознаки, кожна з яких стосовно абстрактного поняття складу злочину є обов’язковою, може бути передбачена у Особливій частині КК як самостійний склад злочину. Їх приклади будуть наведені нижче.

Другим критерієм, що визначає відмінність між типами співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками, є особливість логічного відношення між поняттями про ознаки, зміст яких не однаковий у відповідних складах злочинів, що в свою чергу визначає відмінні їхні властивості для кожного типу співвідношення складів злочинів. Так, у складах злочинів, передбачених нормами, що конкурують, як ціле та частина, таке співвідношення полягає у тому, що складений склад злочину має додаткові ознаки, яких не має склад злочину, що співвідноситься з ним як частина. Це видно на діаграмі:

Рис. 6. Співвідношення складів злочинів, передбачених нормами потенційно конкуруючими як ціле і частини

Але останній не має ознак, відповідних цим додатковим ознакам складеного складу злочину. Наприклад, склад хуліганства (ч. 1 ст. 296 КК України) і склади умисного легкого тілесного ушкодження (ч. 1 і 2 ст. 125 КК України), передбачені нормами, що можуть конкурувати, як ціле і частина. Їхніми спільними ознаками є ознаки, що формують той, чи інший склад умисного легкого тілесного ушкодження. Склад хуліганства (ч. 1 ст. 296 КК України), на відміну від складу умисного легкого тілесного ушкодження (ч. 1 або 2 ст. 125 КК України) додатково характеризується іншим суспільно небезпечним діянням, яким є грубе порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, та мотивом, яким є явна неповага до суспільства.

За властивостями, що є похідними від логічного відношення між ознаками, зміст яких не збігається, також можна відрізнити суміжні склади і склади злочинів, передбачені нормами, що перебувають у конкуренції загальної і спеціальної норм. Склади злочинів, співвідношення яких потенціює конкуренцію норм такого виду, мають спільні ознаки, але не можуть мати розмежувальних ознак. Ознаки, за якими розрізняються норми, що перебувають у співвідношенні загальної і спеціальної норм, можна назвати специфічними або ознаками, що визначають спеціальний характер певної кримінально-правової норми. Вони деталізують, конкретизують[540], розвивають зміст ознак, названих у загальній нормі, але не виключають можливості цих ознак бути наявними у конкретно вчиненому діянні, не протиставляються їм. Деталізувати певні ознаки складу злочину, передбаченого загальною нормою, у спеціальній можна, за словами О.К. Маріна, шляхом «вміщення у норму, крім основних (обов’язкових) ознак елементів складу злочину, так званих факультативних ознак, які тільки для спеціальної норми стають обов’язковими. Це можуть бути ознаки спеціального суб’єкта (ст. 117 КК…), потерпілого (ст. 443 КК…), конкретизація об’єктивної сторони шляхом зазначення способу вчинення злочину, знарядь вчинення злочину і т. д.»[541].

Говорячи про відмінність «конкуруючих норм від суміжних» Л.В. Іногамова-Хегай пише, що конкуруюча норма про злочин (спеціальна чи ціле) завжди містить всі ознаки, які є в іншій нормі (загальній чи частині), і ознаку, що відсутня в ній, а інша норма не містить в собі ознаки, що відсутня у першій нормі. «Суміжні норми», вказує дослідниця, характеризуються тим, що вони за однією або декількома ознаками відрізняються при збіганні інших[542]. Уточнюючи В.Н. Кудрявцева та Л.В. Іногамову-Хегай, потрібно вказати, що кожен із суміжних складів злочинів не просто містить ознаку, яка відсутня в іншому, але він і не може містити цю іншу ознаку, через несумісність їхнього змісту.