Розділ 3. Правила і прийоми системного тлумачення кримінального закону

Оскільки законодавець знову вказав «стосовно неповнолітньої особи», то так визначив межі віку потенційно потерпілої особи у цій статті від 14 до 18 років, а вчинення цього складу злочину щодо малолітньої особи мало б кваліфікуватись як обтяжуюча обставина із врахуванням п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України, оскільки статтею 235-3 вона як особливо кваліфікуюча ознака не передбачена.

Загалом вважаємо, що законодавець не врахував зв'язок чинного КК України із ст. 6 Сімейного кодексу України щонайменше у 20-ти статтях.

Новоприйнятим ж Кримінальним процесуальним кодексом України закріплено відмінні трактування від положень Сімейного кодексу, зокрема п. 11 та 12 ч. 1 ст. 3 передбачає, що малолітньою є дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою — малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Слід зауважити, що ми цілком підтримуємо позицію науковців у тому, що взаємодія понятійних апаратів Особливої частини КК та інших галузей законодавства (зокрема, цивільного, трудового, адміністративного, процесуальних галузей) має відбуватися на засадах, аналогічних засадам Загальної і Особливої частин кримінального законодавства:

1) положення інших галузей законодавства повинні використовуватися в Особливій частині КК у тому ж значенні, що і в цих галузях;

2) приписи Особливої частини необхідно вживати у їх власному значенні;

3) терміни інших галузей законодавства розкривають, конкретизують зміст термінів Особливої частини КК України[539].

Належне використання цього правила є надзвичайно актуальним і з огляду на схильність правозастосувачів до обмежувального чи розширювального тлумачення кримінального закону залежно від ситуації, що існує. Відтак деякі науковці у своїх дослідженнях щодо окремих складів злочинів пропонують збільшити санкцію відповідних статей, проте не зважають на те, що покарання, визначене у цих санкціях, здебільшого є цілком достатнім. Проблема в іншому: суд призначає покарання менше, ніж те, яке передбачено в санкції відповідної статті. Отже, особу, яка вчинила розбійний напад за обтяжуючих обставин, суд звільняє від відбування покарання з випробуванням із відчуттям повної безкарності. Якби ж суд під час застосування ст. 75 КК України врахував, що санкція ч. 1 ст. 187 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, а звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе лише у разі призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, то таку особу від відбування покарання не звільнив би, а науковцям не було б потреби дискутувати стосовно збільшення чи зменшення санкції зазначеної статті.

Загалом маємо зауважити, що у разі нівелювання використання законів формальної логіки під час правотворення використання їх під час правозастосування значно утруднюється і може спричинити порушення правильності та істинності висновків під час тлумачення кримінального закону та допущення помилок.

Законодавець досить часто робить спроби встигнути за стихійністю розвитку суспільних відносин і соціально-економічних умов життя суспільства, тому однією із рис сучасного законодавства є перманентний характер внесення різноманітних змін і доповнень до законів та інших нормативно-правових актів. Адресат законодавчих вимог не може сприймати і розуміти закон як обов'язковий і стабільний інструмент регулювання його поведінки, коли сам законодавець не до кінця усвідомлює, чого саме він вимагає від виконавців. З іншого боку, у перехідний період від однієї державної системи до іншої стабільний кримінальний закон створити надзвичайно важко. Не підлягає сумніву, що система законодавства мала б бути стійкою та цілісною. У разі ухвалення будь-якого закону, який має зайняти те чи інше місце у системі, або внесення змін до вже наявного закону необхідно повністю спрогнозувати очікувані від ухвалення закону результати. Такий закон можна буде охарактеризувати як ефективний, стабільний та здатний виконувати своє призначення.

3.2.3. Правила, які виникають із співвідношення системного тлумачення з іншими способами тлумачення кримінального закону

У разі внесення змін до чинного законодавства, яке перебуває у зв'язку із кримінальним законом, законодавець мав би передбачати і відповідні зміни до кримінального закону. Не можемо заперечити, що законодавець намагається врахувати зв'язки новостворених законів і під час їх ухвалення одразу ж вносити зміни і до КК. Але слід зауважити, що законодавчі акти інколи проектують особи, які є фахівцями у галузі дії саме цих законодавчих актів, проте вони можуть не надати належного значення системним зв'язкам цих законодавчих актів із кримінальним законом. Наслідки неврахування таких системних зв'язків можуть дуже негативно вплинути на якість кримінального закону і на його системне тлумачення. У цій ситуації до внесення необхідних змін та доповнень до кримінального закону слід використовувати зв'язки норми кримінального закону, що тлумачиться, із нормативно-правовим актом, який діяв на момент її чинності.

Правило: під час системного способу тлумачення кримінального закону слід враховувати зв'язки припису кримінального закону, що потребує тлумачення, із тим нормативно-правовим актом, який діяв на момент чинності припису, що потребує тлумачення.

Наприклад, під час коментування до ст. 164 КК України «Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей» М. Хавронюк пояснює, що неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно з законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які через фізичні чи психічні вади позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (це, зокрема, діти-інваліди І та ІІ групи)[540]. Видається, що під час тлумачення норми кримінального закону в частині визначення певних осіб як неповнолітніх дітей науковець врахував чинний на момент ухвалення КК України Кодекс про шлюб та сім'ю, проте не в повному обсязі врахував положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. Відтак відповідно до Кодексу про шлюб та сім'ю, визначення терміна «дитина» не надається, і він тлумачиться як звичайне слово у тому ж значенні, що його вживає більшість членів суспільства. Проте у ст. 1 Конвенції про права дитини чітко визначається, що дитиною є кожна людина до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до цієї особи, вона не досягає повноліття раніше[541].

Крім цього, 10 січня 2002 р. було ухвалено Сімейний кодекс України, який чітко закріпив визначення терміна «дитина». Отже, здійснюючи тлумачення положень ст. 164 КК України, науковець мав би взяти до уваги на те, що вживання законодавцем терміна «непрацездатні діти» у цьому контексті статті є недоречним. Із врахуванням положень Сімейного кодексу України, а саме глави 16 «Обов'язки батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання», текст статті кримінального закону мав би виглядати так: «…злісне ухилення батьків від утримання дитини або непрацездатних дочки чи сина, що перебувають на їх утриманні.». Таке формулювання суттєво змінює осіб, які можуть бути визнані потерпілими у цьому злочині, проте не змінило б суспільні відносини, для охорони яких було ухвалено цю статтю.

Ми цілковито підтримуємо позицію тих науковців, які зазначають, що у разі прийняття закону, внесення в нього доповнень чи змін слід здійснювати прогнозування, тобто прослідкувати весь ланцюг його взаємодії з іншими законами і підзаконними нормативними актами, вносити необхідні зміни до інших законів. Так чи інакше, але системність права обов'язково накладає свої обмеження на законодавчий процес у кримінальному праві[542]. Однак законодавець не надто схильний враховувати такі ланцюги взаємодії під час нормотворення, що значно утруднює, а інколи й унеможливлює правильне тлумачення кримінального закону.

Річ у тому, що законодавцю слід встановити правило, відповідно до якого прийняття нового акта має здійснюватись разом з комплексом коректив щодо раніше прийнятих нормативних актів. Такі зміни і доповнення необхідно здійснювати безпосередньо із ухваленням нового закону.

Сьогодні є зворотна ситуація, оскільки законодавець вже у значній частині законодавчих актів передбачає, що приймає їх відокремлено від інших законів і нормативно-правових актів. Таку нашу позицію можемо обґрунтувати вже наведеним прикладом, що у певних законах існує вказівка на те, що значення окремих термінів, тлумачення яких надано в цьому нормативно-правовому акті, придатне для використання в такому вигляді лише в цьому ж документі. Як же тлумачити ті ж терміни, якщо вони вжиті в іншому нормативно-правовому акті, а їх тлумачення там немає? Це питання законодавець залишає без відповіді.

Правило: у разі використання всіх можливих прийомів та правил системного тлумачення кримінального закону, коли видається, що смисл припису, який потребував тлумачення, є зрозумілим, слід витлумачити його у зв'язку з загальними та спеціальними принципами кримінального закону.

Змушені з жалем констатувати, що не всі норми кримінального закону відповідають або відповідали нормам Конституції України; чинним міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права. Крім цього, існують й інші недоречності, які неврахуванням взаємозв'язку принципу верховенства права, чи то верховенства закону, негативно відображаються на змісті кримінального закону.