Розділ 2. Поняття системного тлумачення кримінального закону

Інші розрізняють філологічне (текстове, граматичне), системне, історичне та цільове (телеологічне)[380]. Наприклад, Ю. Бондар розмірковує про наявність таких способів тлумачення, як граматичний, логічний, систематичний (синтомний), спеціально-юридичний, історико-політичний, функціональний, телеологічний (цільовий)[381]. Про історико-політичне тлумачення йдеться також у І. Алексєєнка[382], Б. Єбзєєва[383].

Водночас спостерігається практика перейменування або надання іншої назви системному тлумаченню. Зокрема А. Пінаєв системне тлумачення називає порівняльно-правовим[384] і пояснює це тим, що таке тлумачення передбачає встановлення змісту кримінального закону через зіставлення з іншими його нормами або з нормами інших галузей права. Таке пояснення не є вдалим, адже, як відомо, назва має бути інформативною, а у цьому разі така назва має смислове навантаження лише на один із прийомів системного способу тлумачення і не характеризує інші.

У наших дослідженнях наголошуємо на співвідношенні системного тлумачення із мовним, логічним та історичним, оскільки сумнівів щодо виокремлення таких способів у науковців немає; аргументи на спростування необхідності виокремлення функціонального, телеологічного, термінологічного та інших способів наведені О. Балинською[385], Ю. Власовим[386], Л. Чуліндою[387] та іншими науковцями і, на нашу думку, не потребують додаткового обґрунтування у цьому монографічному дослідженні.

Найчастіше, як видається, існують проблеми у розмежуванні таких способів тлумачення, як системний та логічний. Зокрема Є. Васьковський взагалі не розмежовував їх і називав терміном «реальне», а у зміст цього поняття включав сукупність прийомів системного та логічного способів тлумачення[388]. Така позиція науковця може бути пояснена недостатнім відмежуванням прийомів, якими оперують під час застосування кожного з перелічених способів, та неврахуванням того, що використання лише законів формальної логіки під час тлумачення не є підставою для узагальнення його як логічного способу, адже використання законів формальної логіки характерне для будь-якого способу тлумачення і для будь-якого процесу мислення.

Наші погляди не збігаються з поглядами деяких учених. Зокрема М. Коркунов зауважував на те, що врахування порядку викладу окремої статті і порядок розміщення декількох статей є основою логічного, а не системного способу тлумачення[389].

Л. Рогачова, В. Ткаченко, М. Цвік називають особливістю логічного способу тлумачення правових приписів використання законів і правил логіки для осмислення їх змісту, причому інтерпретатор не повинен виходити за межі тексту закону[390]. Хоча у цьому не можемо погодитись із вказаними науковцями, проте слід віддати їм належне у виокремленні певних прийомів логічного способу тлумачення, а саме: логічного перетворення, виведення норм з норм, аналогії та ін.

Для М. Дворнікова розмежування логічного та системного способів тлумачення не є проблематичним — він без зайвих вагань розмежовує їх так: предметом системного тлумачення є системні зв'язки, а предметом логічного тлумачення — логічні зв'язки[391]. Проте чи можуть бути системні зв'язки у системі логічними, на це питання науковець відповіді не дає. Тим більше, що є і протилежна позиція, яку відстоює Л. Чулінда, а саме: «системний спосіб тлумачення допомагає встановити зміст правових норм, враховуючи їх логічні зв'язки з іншими нормами»[392].

Як зауважує М. Дворніков, системне тлумачення необхідно відрізняти від комплексного використання декількох чи всіх можливих способів тлумачення. Наприклад, якщо Конституційний Суд використає логічний і граматичний способи тлумачення, ми можемо говорити про застосування цих двох способів в системі. Однак у такому разі системний спосіб тлумачення може і не використовуватися в інтерпретаційному процесі. Тоді спотворюється сама сутність системної інтерпретації, оскільки не здійснюється зіставлення правових приписів. Тому М. Дворніков дає формулювання комплексного тлумачення норм права, де вказує, що комплексне тлумачення — це використання декількох чи всіх можливих способів тлумачення в процесі усвідомлення правового припису[393].

Як зазначав Є. Васьковський, системний елемент наближується за своїм значенням до логічного у тих випадках, коли розміщення норм у системі права здійснено самим законодавцем, тобто коли він сам розподілив норми за розділами чи главами і назвав їх.

У таких випадках положення кожної норми в системі права визначає погляд законодавця на логічне співвідношення норм і веде до усвідомлення їх дійсного смислу. Тому нормі має бути наданий той смисл, який відповідає її розташуванню у системі права, надане їй самим законодавцем[394].

Як уже було зазначено, більшість науковців підтверджує існування такого способу тлумачення, як мовний. Щодо системного способу тлумачення і щодо мовного існують різні позиції стосовно його назви. Відтак одні дослідники вважають за доцільне називати його власне мовним[395], інші ж граматичним[396], текстуальним[397], філологічним[398], словесним[399], термінологічним тлумаченням. Серед захищених нещодавно дисертаційних досліджень у галузі тлумачення існує дисертаційне дослідження Л. Чулінди на тему «Юридико-лінгвістичне тлумачення нормативно-правових актів», у якому науковцем обґрунтовується саме така назва способу тлумачення. Ми ж підтримуємо позицію тих науковців, які називають таке тлумачення «мовним». Підстав називати таке тлумачення термінологічним, граматичним, текстуальним, філологічним, словесним немає, оскільки більшість частин перелічених назв лише частково інформують про призначення такого способу тлумачення.

Філологічний же спосіб тлумачення мав би передбачати вивчення і мови, і літератури[400], проте вплив літератури на тлумачення законодавства є неактуальним, тому вживання такої назви способу вважаємо необґрунтованим.

На думку Л. Чулінди, юридико-лінгвістичне тлумачення є загальновизнаним, це підтримують усі дослідники тлумачення текстів нормативно-правових актів, проте аналіз юридичної літератури свідчить, що на позначення цього способу тлумачення використовуються різні назви: юридико-лінгвістичний, граматичний, словесний, філологічний, текстовий, мовний[401]. Дійсно, мова — знакова система, що визначає правила побудови інформаційних кодів і сукупність носіїв цих кодів, що забезпечують їхнє тривале функціонування-існування в просторі та часі[402]. Проведеними дослідженнями Л. Чулінди, які зазначені у написаній нею монографії, встановлено, що термін юридико-лінгвістичне тлумачення означає, що розглядається вся сукупність правил і засобів цього способу тлумачення, які відрізняють його від інших, неюридичних способів інтерпретації, які є у філології (наприклад, від лінгвістичного аналізу, тлумачення художнього тексту)[403].

Однак з аналізу наведених науковцем правил та прийомів так званого юридико-лінгвістичного способу тлумачення видається, що сфера дії цього способу частково охоплює сферу дії системного способу тлумачення, чого ми ніяк підтримати не можемо. Зокрема, ми не погоджуємось із тим, що не системним способом тлумачення мають встановлюватись поняття юридичних термінів норми, що потребує тлумачення, і тих, які містяться не у цій нормі. Адже науковець не пояснює, за якими правилами цей термін має тлумачитись саме тим чи іншим визначенням, та й не може це пояснити засобами юридико-лінгвістичного способу тлумачення, бо вибір у суперечливих місцях здійснюється залежно від системоутворюючих чи системних зв'язків норми. Тому вважаємо таку позицію Л. Чулінди недостатньо обґрунтованою.

Крім уже вказаних способів, нас зацікавив спеціально-юридичний спосіб тлумачення особливістю обґрунтування його наявності. Наприклад, А. Нечитайленко зауважує, що спеціально-юридичний спосіб тлумачення ґрунтується на знаннях, отриманих юридичною наукою на основі узагальнення практики застосування норм права стосовно конкретних обставин і конкретних життєвих ситуацій, а також на основі розробок вчених-юристів у розкритті смислу та змісту різних правових норм, включенні у законодавство нових термінів і понять. Засобами такого тлумачення використовуються знання, отримані вченими під час дослідження проблем побудови норм права, вимог до їх правильного застосування[404]. Водночас С. Лисенков називає такий спосіб тлумачення підвидом мовного тлумачення і вказує, що його використовують для тлумачення норм, насичених спеціальною термінологією, поняттями та виразами, правильне розуміння яких вимагає від інтерпретатора знання не тільки правил граматики, але й положень різних галузей науки[405]. Ці твердження не можуть не піддаватися критиці, адже такі узагальнюючі висловлювання теж зазіхають на сферу застосування системного тлумачення, оскільки терміни, які потребують тлумачення, можуть бути юридичними і знаходитись у зв'язку з нормативно-правовими актами системи законодавства, де вони вже є закріплені законодавцем. У цій ситуації слід зробити уточнення щодо використання для тлумачення норм, насичених спеціальною неюридичною термінологією.

З огляду на вказане, логічним є питання, чи має значення використання мовного тлумачення кримінального закону для системного тлумачення кримінального закону? Видається, що відповідь однозначна — цей та й інші способи мають використовуватись комплексно для правильного тлумачення кримінального закону. Крім цього, під час використання будь-якого із способів тлумачення можна встановити огріхи, які допустив законодавець під час формулювання припису кримінального закону. У разі усунення таких помилок спрощується процедура застосування всіх необхідних у конкретному випадку способів тлумачення.

Наприклад, як зауважують Н. Корольова та М. Хавронюк, яскравою проблемою в Особливій частині КК України є чимала кількість приписів, які сформульовані за допомогою віддієслівних іменників, які, за підрахунками вказаних науковців, простежуються у диспозиціях норм Особливої частини КК близько п'ятисот разів. Наприклад, у ч. 2 ст. 130 КК України йдеться про зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекції хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу. Здійснюючи тлумачення вказаної статті з огляду на віддієслівний іменник «зараження» постає проблема у встановленні, чи цей злочин є злочином з формальним або з матеріальним складом, коли саме його слід вважати закінченим, вчиняється він умисно чи через необережність? Для того, щоб запобігти виникненню подібних проблем, у кримінальних законах багатьох країн відповідні діяння позначають за допомогою інших термінологічних конструкцій. Наприклад, таких: «той, хто позбавляє людину волі, підлягає покаранню…» (ст. 189 КК Польщі), «той, хто приймає викрадене, карається…» (ст. 256 КК Японії), «особа, яка умисно… пошкоджує печатку… підлягає покаранню…» (ст. 199 КК Голландії), «той, хто підпалить ліс… карається» (ст. 352 КК Іспанії)[406].

Врахування таких неточностей під час правотворчого процесу усуне суперечності, які можуть виникнути під час тлумачення кримінального закону та правозастосування, оскільки правозастосовувач зобов'язаний у разі неясності кримінального закону вважати неприпустимою реалізацію такої норми або тлумачити всі сумніви на користь особи, обвинуваченої у вчиненні злочину[407]. Завдання законодавця — не допустити вказаних суперечностей. Формулювання тексту будь-якої норми кримінального закону, вибір тих чи інших варіантів лексичних одиниць передбачає врахування усіх юридично значимих зв'язків слова і терміну, а також чіткий розподіл першого і другого[408].

Стосовно логічного способу тлумачення, то частина науковців вважає, що він полягає у дослідженні логічної структури окремих положень нормативного акта за допомогою правил формальної та діалектичної логіки[409], на підставі правил логіки[410]. Інші говорять про те, що зміст логічного способу тлумачення становить сукупність логічних прийомів і правил, використання яких необхідне для з'ясування дійсного смислу норми права[411]. Деякі дослідники взагалі оминають висловлення своїх поглядів стосовно необхідності або відсутності потреби у виокремленні логічного способу тлумачення[412].

На нашу думку, за такого формулювання змісту логічного способу тлумачення немає потреби визначати його як окремий спосіб. Нашу позицію можемо пояснити тим, що тлумачення закону — це різновид мислення. Під час тлумачення встановлюється воля законодавця, вкладена у зміст того чи іншого нормативно-правового акта з метою його правильного правозастосування. Внаслідок тлумачення закону отримуємо умовиводи, які обов'язково мають бути правильними, а не хибними. Закони формальної логіки та правила логіки використовуються у всіх способах тлумачення, якщо результатом має бути правильне судження, а не ставиться за мету отримання софізму. Хоча з цього приводу існують й інші думки. Наприклад, О. Черданцев у своїй праці зауважує, що під час використання будь-якого способу тлумачення використовуються засоби мови. Як зазначає науковець, інакше і бути не може, оскільки мова є елементом, в якому виражається життя думки. Поза мовою нема ні мислення, ні тлумачення. Проте з огляду на те, що всі способи ґрунтуються на мові, ніхто не робить висновку про те, що нема мовного тлумачення[413]. Такої ж позиції у своїх дослідженнях дотримується і Ю. Власов[414].