Розділ 2. Поняття системного тлумачення кримінального закону

Як зауважує О. Лисенкова, практика Європейського Суду з прав людини характеризується лише поодинокими випадками посилань на норми національного права. Загальна ж тенденція його діяльності свідчить про відсторонення від тлумачення, а тим більше від застосування норм національного права[367].

На наступному рівні пропонуємо розмістити зв'язок із рішеннями Конституційного Суду України (рис. 2.2.1.). Як зауважує В. Тихий, юридична сила офіційного тлумачення Конституційним Судом України положень Конституції та законів України полягає в тому, що воно (тлумачення) має державний, загальнообов'язковий характер, а це за юридичною силою наближає його до роз'яснювальних положень Конституції України та законів України[368].

Ст. 150 Конституції України відносить до повноважень Конституційного Суду України: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України[369]. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України — це єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, а ст. 13 вказаного Закону передбачає серед повноважень Конституційного Суду ухвалення рішення та надання висновків щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України[370].

Із зв'язками з рішеннями Конституційного Суду України слід розмістити зв'язки із Законами України (рис. 2.2.1.). Тут слід надати КК України від 28 грудня 1960 р., оскільки випадки застосування його передбачені прикінцевими та перехідними положеннями КК України від 5 квітня 2001 р. Також з огляду на велику кількість бланкентих норм у КК України слід врахувати зв'язки із значною частиною чинних законів України, що перебувають у взаємозв'язку з кримінальним законом.

На наступному рівні слід розмістити зв'язки з іншими актами Верховної Ради України та актами Президента України (рис. 2.2.1.). Включення зазначених актів обумовлене існуванням бланкетних норм у статтях КК України.

Рис. 2.2.1. Системні зв'язки кримінального закону в ієрархії законодавства

Нижче слід розмістити зв'язки із актами Кабінету Міністрів України. Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Крім цього, згідно з ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України діє згідно з цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, ухваленими відповідно до Конституції та законів України[371].

Отже, акти Кабінету Міністрів України мають меншу юридичну силу, ніж зазначені. Проте провідну роль у роз'ясненні законодавства здійснює Міністерство юстиції України. Як зауважує О. Майстренко, відповідно до підпункту 14 п. 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 1997 р. № 1396/97, Мін'юст України відповідно до покладених на нього завдань дає роз'яснення чинного законодавства державним органам, підприємствам, установам і організаціям[372].

Щодо юридичної сили окремих актів зазначених суб'єктів можемо зауважити, що хоч науковці і беруть до уваги на високий ступінь дослідження законів порівняно з актами, які мають меншу юридичну силу, проте і надалі вивчають саме закони, залишаючи без належної уваги інші акти[373].

Окреме місце у цій структурі слід надати зв'язкам кримінального закону із постановами Пленуму Верховного Суду України та рекомендаційними роз'ясненнями з питань застосування законодавства щодо вирішення питань відповідної судової юрисдикції (рис. 2.2.1.). Постанови Пленуму Верховного Суду України, хоч і не мали загальнообов'язкового значення, проте п. 2 ч. 2 ст. 47 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» передбачав, що Верховний Суд України дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у п. 6 ч. 2 ст. 55 вказаного Закону йшлося про те, що Пленум Верховного Суду України дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства[374]. Ухваленим 7 липня 2010 р. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» законодавець у п. 4 ст. 32 надав повноваження у сфері надання рекомендаційних роз'яснень з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції Вищим спеціалізованим судам, у цьому разі Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ[375]. Питання щодо юридичної сили постанов Пленуму Верховного Суду України, які ухвалені ним до набрання чинності новим Законом у цій сфері, залишається не вирішеним. На думку провідного російського вченого О. Бойка, акти тлумачення кримінального закону в постановах Пленуму Верховного Суду є у вітчизняній правовій культурі унікальним явищем, яке потребує збереження, оскільки його право на існування підтверджено десятиліттями кваліфікованого тлумачення в правосудді з практичною метою[376].

Проте під час застосування зазначених постанов без врахування зв'язків кримінального закону можуть виникнути передумови його неправильного тлумачення. Наприклад, О. Дудоров звертає увагу науковців на те, що в Постанові Пленуму Верховного суду від 8 жовтня 2004 р. № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» є положення, які не повною мірою враховують чинне законодавство у цій сфері[377].

Зв'язком кримінального закону із постановами Пленуму Верховного Суду під час тлумачення тих чи інших положень кримінального закону користується значна кількість науковців, а саме О. Бітюцька, А. Галахова, Н. Іванов, А. Музика, О. Тьомушкін, В. Ткаченко, М. Феоктистов, С. Шапченко, Р. Янович та інші. Така ситуація свідчить про авторитетність та обґрунтованість окресленого у зазначених постановах.

Окрім вже зазначеного, слід зауважити, що будь-яке системне тлумачення кримінального закону (офіційне і неофіційне) завжди закінчується відповідним результатом, що може відобразитися в акті тлумачення відповідного припису кримінального закону. Однак під «актом тлумачення» треба розуміти не тільки письмовий документ, а й усні роз'яснення дійсного змісту приписів кримінального закону. Відповідно, якщо здійснюється нормативне офіційне системне тлумачення кримінального закону, то результат може бути зафіксований у вигляді письмового акта тлумачення і усного. Вважаємо, що результат офіційного казуального тлумачення мав би виражатись лише письмовим актом тлумачення. Якщо ж йдеться про неофіційне системне тлумачення кримінального закону, то акти такого тлумачення не мають юридичної сили обов'язкового характеру і формально доктринальне тлумачення може стати рекомендаціями щодо адекватного з'ясування дійсного змісту приписів кримінального закону.

З урахуванням зазначеного можна констатувати, що об'єктом системного тлумачення кримінального закону має бути встановлення змісту його положень, а не воля законодавця, законодавство про кримінальну відповідальність чи кримінальне право. За суб'єктом тлумачення системне тлумачення кримінального закону може бути офіційним та неофіційним. Офіційне тлумачення може здійснювати Конституційний Суд України (відповідно до своїх повноважень) та Верховна Рада України (проте того скликання, за час повноважень котрої було ухвалено припис кримінального закону, який тлумачиться).

Суб'єктами системного казуального тлумачення кримінального закону можуть бути органи прокуратури, слідства, суду. Предметом системного тлумачення кримінального закону вважаємо за доцільне розглядати зв'язки кримінального закону з елементами системи законодавства, які слід враховувати відповідно до ієрархії їх розташування у цій системі. Результатом системного тлумачення кримінального закону може бути письмовий або усний акт тлумачення.

2.3. Співвідношення системного тлумачення кримінального закону з іншими способами тлумачення

Як відомо, у теорії держави та права існує декілька позицій щодо кількості способів тлумачення. Зауважимо, що основною відмінністю, яка розмежовує способи тлумачення, на відміну від значної частини науковців, вважаємо використання різних прийомів і правил під час тлумачення.

Відтак деякі дослідники розрізняють мовне, логічне, системне, функціональне тлумачення[378].

Декотрі є прихильниками існування таких способів тлумачення, як граматичний, системний, історичний[379].