Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

Втім, в позовах нерідко містяться вимоги щодо стягнення аліментів на повнолітніх дочку, сина у розмірі, не меншому 30 % прожиткового мінімуму працездатної особи.

Позивачка звернулася до суду з вимогою про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання в розмірі 1/3 частки доходів відповідача, але не меншому 30 % прожиткового мінімуму працездатної особи, до досягнення сином 23 років.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволений частково — стягнені аліменти в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця до закінчення навчання сина. Як видно, вказівка про те, що розмір аліментів не може бути меншим30 % прожиткового мінімуму працездатної особи, в рішенні суду відсутня. Таким чином, суд не застосував норму ч.2 ст.182 СК України, вчинивши правильно.

Однак іноді суди припускаються помилок, стягуючи аліменти на повнолітніх дочку, сина в розмірі, не меншому30 % прожиткового мінімуму.

У січні 2005 р. позивачка звернулася з вимогою про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки в розмірі 1/4 частини доходу відповідача на період її навчання, посилаючись на те, що з 1.09.2005 р. дочка навчається на денному відділенні університету, стипендію не одержує, потребує матеріальної допомоги батьків, а відповідач відмовляється надавати таку допомогу.

Рішенням міськрайсуду позов задоволений: з відповідача на користь позивачки стягнені аліменти на утримання дочки в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця на час її навчання.

В апеляційній скарзі відповідач указує, що на його утриманні перебувають неповнолітня дочка, що є інвалідом дитинства й потребує додаткових витрат на лікування, і дружина, яка не працює у зв'язку з доглядом за дочкою-інвалідом. Після звільнення з постійного місця роботи відповідач має нерегулярний непостійний дохід, тому не має можливості утримувати повнолітню дочку.

Позивачка проти доводів скарги заперечує й вважає за можливе стягнути з відповідача аліменти в розмірі 100 грн. щомісяця, що становить суму її витрат на наймання житла для дочки за місцем її навчання.

Колегія суддів установила наступне. Задовольняючи позов про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які регулюють відносини по утриманню батьками своїх неповнолітніх дітей — ст. ст. 180–183 СК України й не застосував норми ст. ст. 198–201 СК України, які встановлюють порядок утримання батьками своїх повнолітніх дочки, сина. Суд не встановив і не врахував обставини, які мають значення для справи, зокрема наявність у батька можливості надавати матеріальну допомогу.

Суд визначив розмір аліментів у частці від заробітку відповідача, не маючи доказів того, що у відповідача є постійне місце роботи з визначеним доходом. Відповідач має нерегулярний непостійний дохід, оскільки через відсутність роботи з місця свого проживання час від часу виїжджає на роботу в Росію. За таких обставин розмір аліментів доцільно встановити у твердій грошовій сумі. Крім того, мінімальний розмір аліментів, установлений ст. 182 СК України, застосовується тільки при визначенні розміру аліментів на неповнолітніх дітей. При визначенні розміру аліментів судом не врахований матеріальний і сімейний стан відповідача, який надав докази того, що на його утриманні перебуває неповнолітня дочка — інвалід дитинства.

Позивачка не надала доказів, які б давали підстави для встановлення розміру аліментів у сумі, більшій, ніж сто гривень на місяць, і не заявила клопотання про витребування таких доказів у відповідача або з іншого джерела.

На підставі викладеного колегія суддів рішення суду змінила в частині визначення розміру аліментів, а позов задовольнила частково, стягнувши аліменти на утримання повнолітньої дочки в розмірі 100 грн. щомісяця. Максимальний розмір аліментів в законі також не встановлюється. З відмовою від фіксованих у законі аліментних часток необхідність у цьому відпала. Суд, визначаючи в кожному конкретному випадку розмір коштів, що стягуватимуться на утримання дочки, сина, виходить з фактичних обставин справи і мети зобов'язання щодо утримання.

Стаття 201. Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина

1. До відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187,189–192 і 194–197 цього Кодексу.

1. Коментована стаття містить відсильну норму. Вона не закріплює самостійних правил, а відсилає до окремих статей гл. 15 СК України, що регулюють відносини по утриманню батьками своїх дітей. Так, до відносин по утриманню батьками повнолітніх дочки, сина застосовуються норми про: а) відрахування аліментів за ініціативою платника (ст. 187 СК України); б) договір про сплату аліментів (ст. 189 СК України); в) договір про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 19 °CК України); г) час, з якого присуджуються аліменти (ст. 191 СК України); ґ) стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами (ст. ст. 194, 195, 197 СК України); д) зміну розміру аліментів (ст. 192 СК України); е) відповідальність за прострочення сплати аліментів (ст. 196 СК України).

Правовідносини по утриманню батьками своїх повнолітніх дочки, сина мають певну специфіку порівняно із правовідносинами по утриманню батьками своїх дітей: а) вони виникають і припиняються у зв'язку з іншими обставинами, тобто за іншими підставами; б) мають особливий суб'єктний склад тощо. Це необхідно враховувати при застосуванні вказаних статей гл. 15 СК України.

2. Відповідно до коментованої статті батьки можуть відраховувати аліменти на повнолітніх дочку, сина за власною ініціативою. Матір, батько може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії про відрахування аліментів з їх заробітної плати. Розмір коштів, що відраховуватимуться за заявою, не обмежується законодавством. Платник самостійно визначає у заяві розмір, у якому будуть провадитися відрахування. При цьому він не зобов'язаний дотримуватися правила, передбаченого в ч. 2 ст. 182 СК України, щодо мінімального розміру аліментів на одну дитину. Дане правило має виконуватися тільки стосовно дитини, а при сплаті аліментів на повнолітніх дочку, сина не застосовується.

Платник самостійно визначає у заяві строк, протягом якого мають провадитися відрахування його заробітної плати (пенсії). Однак він може відкликати заяву до закінчення зазначеного в ній строку. Можна припустити, що, якщо строк у заяві не визначений, відрахування провадяться доти, поки заява не відкликана.

3. Відносини щодо утримання батьками своїх повнолітніх дочки, сина можуть регулюватися договором. Відповідно до коментованої статті з метою врегулювання цих відносин можуть укладатися два види договорів: 1) договір про сплату аліментів (ст. 189 СК України); 2) договір про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 19 °CК України). Згідно із ст. 189 СК України договір про сплату аліментів укладається між батьками. В ст. 19 °CК України передбачено, що дитина, яка досягла 14 років, бере участь в укладенні договору про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Однак повнолітні дочка, син мають повну цивільну дієздатність і є самостійними учасниками і цивільних, і сімейних відносин.

У цьому зв'язку виникає питання щодо суб'єктного складу договорів, які можуть укладатися на підставі коментованої статті. З системного аналізу законодавства (ч. 2 ст. 7, ст. 9, ч. 6 ст. 177, ст. ст. 179, 189, 190, ч. 3 ст. 199 СК України) можна зробити висновок, що зазначені види договорів можуть укладати: а) матір і батько поміж собою; б) матір, батько з повнолітніми дочкою, сином. Іншими словами, одержувачем аліментів за договором про сплату аліментів і набувачем права власності на нерухоме майно за договором про припинення права на аліменти можуть виступати повнолітні дочка, син.