Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

8. В гл. 17 СК України немає спеціальної норми, яка визначала б час, з якого присуджуються аліменти на утримання батьків. З системного аналізу норм сімейного законодавства можна зробити висновок, що аліменти на матір, батька присуджуються від дня пред'явлення позову (ст. ст. 79, 191 СК України).

9. Обов'язок повнолітніх дочки, сина по утриманню батьків припиняється у випадку: а) поновлення працездатності матері, батька; б) припинення потреби матері, батька в матеріальній допомозі.

Порядок припинення обов'язку на підставі кожної із вказаних обставин має суттєві відмінності. З системного аналізу норм СК України можна зробити висновок, що у разі поновлення працездатності матері, батька обов'язок припиняється автоматично, тому що ця обставина може бути підтверджена відповідними документами (див. коментар до ст. 82 СК України). У другому випадку обов'язок припиняється вирішенням суду, якщо припинення потреби матері, батька в матеріальній допомозі встановлено в судовому засіданні.

10. Трапляється так, що батьки перебувають у будинках інвалідів, будинках для осіб похилого віку, закладах охорони здоров'я й інших закладах. В нормах гл. 17 СК України не вказується, яким чином це позначається на обов'язку повнолітніх дочки сина по утриманню батьків. Перебування батьків у будинках інвалідів, будинках для осіб похилого віку, закладах охорони здоров'я й інших закладах саме по собі не означає, що вони перестають потребувати матеріальної допомоги. Факт припинення потреби в матеріальній допомозі у всіх випадках має встановлюватися в судовому порядку. Тому можна зробити висновок, що обов'язок повнолітніх дочки, сина не припиняється у зв'язку з перебуванням батьків у вказаних закладах як таким.

11. В ч. 2 коментованої статті вказано, що, якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. Ця норма встановлює міру відповідальності, яка застосовується до осіб, позбавлених батьківських прав, у майбутньому. Таке правило закріплювалося й раніше. Відповідно до ст. 74 КпШС батьки, позбавлені батьківських прав, втрачали право вимагати від дитини в майбутньому надання їм утримання. У юридичній літературі вказувалося на недолік цієї норми, оскільки особа не може втрачати того, чого вже позбавлена. У СК України цей недолік усунутий, а правило набуло вдосконаленого вигляду.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав на підставах, передбачених ст. 164 СК України. При цьому вони не звільняються від обов'язку щодо утримання дитини (ч. 2 ст. 166 СК України). Особа, позбавлена батьківських прав, не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності, зокрема право на утримання від дитини (п. 5 ч. 1 ст. 166 СК України). Не має значення, які саме обов'язки батьки не виконували щодо своєї дитини — майнові чи особисті немайнові. Положення ч. 2 коментованої статті застосовується незалежно від того, яка обставина слугувала підставою позбавлення батьківських прав. Таким чином, особи, що позбавлені батьківських прав, не мають права на утримання від повнолітніх дочки, сина, якщо стають непрацездатними і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги. Можна припустити, що обов'язок повнолітніх дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків у такому випадку теж не виникає (див. ст. 203 СК України і коментар до неї).

До досягнення дитиною повноліття батьківські права можуть бути поновлені в судовому порядку (ст. 169 СК України). Обов'язок повнолітніх дочки, сина щодо батьків, поновлених в батьківських правах, виникає за загальними правилами. В такому випадку позбавлення батьківських прав не позначається на обов'язку дитини щодо утримання батьків.

12. Обов'язок повнолітніх дочки, сина щодо батьків, які були звільнені судом від обов'язку по утриманню дитини на підставі ст. 188 СК України, виникає в загальному порядку. Іншими словами, така обставина не стає на перешкоді для виникнення у дитини обов'язку по утриманню батьків у майбутньому.

Стаття 203. Обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків

1. Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

1. У коментованій статті закріплений обов'язок повнолітніх дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків. Оскільки в нормі йдеться саме про додаткові, а не звичайні, щоденні витрати, такий обов'язок вважається додатковим до обов'язку повнолітніх дітей по утриманню батьків. Це означає, що він виникає, якщо наявні умови, які є необхідними для виникнення обов'язку по утриманню батьків. Свого часу про це прямо вказувалося в абз. 2 п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 12.06.1998 р. Тому можна зробити висновок, що обов'язок повнолітніх дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків, виникає на підставі наступного складу юридичних фактів: 1) походження дитини від батьків (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (усиновлення, факт біологічного походження); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі; 4) тяжка хвороба, інвалідність або немічність матері, батька; 5) витрати, пов'язані з тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю матері, батька.

З тих самих міркувань можна припустити, що, якщо мати, батько позбавлені батьківських прав і ці права не поновлені, обов'язок брати участь у додаткових витратах на батьків у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає (див. ч. 2 ст. 202 СК України та коментар до неї).

2. Відповідно до закону додатковими витратами на батьків вважаються витрати, пов'язані з однією з таких обставин: а) тяжка хвороба; б) інвалідність; в) немічність. Таким чином, повнолітні діти зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних обставинами виключно негативного характеру. Цей перелік є вичерпним. Інші обставини нормою не припускаються.

3. Витрати можуть виникати у зв'язку з хворобою матері, батька. В коментованій статті названо тяжку хворобу, а не будь-яке захворювання. Це пояснюється тим, що саме тяжка хвороба пов'язується зі стійкою втратою працездатності (здатності організму людини до праці, що залежить від стану її здоров'я). Тяжка хвороба є оцінним поняттям. Суд на підставі конкретних обставин справи встановлює, чи є хвороба матері, батька тяжкою, виходячи з медичних висновків щодо тривалості, форми захворювання тощо.

4. Регулярних витрат у зв'язку з особливим станом свого здоров'я зазнають батьки, які є інвалідами. Інвалідність як категорія непрацездатності має законодавче визначення. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІ інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюють I, II, НІ групу інвалідності, а також причини інвалідності: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; трудове каліцтво; професійне захворювання тощо (абз. 7 п. 1.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7.04.2004 р. № 183). Порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда (ст. 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

5. Поняття «немічність» не має законодавчого визначення і також є оцінним. Суд може визнати матір, батька немічними в силу їх похилого віку.

6. Раніше обов'язок повнолітніх дітей по участі в додаткових витратах на батьків закріплювався в ч. 3 ст. 81 КпШС України Колишня норма істотно відрізняється від норми ст. 203 СК України. В ній встановлювався приблизний перелік підстав для участі дітей у додаткових витратах. Залучення до участі у додаткових витратах на батьків пов'язувалося з будь-якими винятковими обставинами, такими як тяжка хвороба, каліцтво тощо. Під каліцтвом у юридичній літературі й судовій практиці розуміється травматичне ушкодження, викликане раптовим впливом на організм людини зовнішнього фактору — сторонньої сили. Наслідком каліцтва може виявитися інвалідність. В іншому випадку каліцтво охоплюється поняттям тяжка хвороба. Тому з метою запобігання повторення у ст. 203 СК України каліцтво не вказане як підстава виникнення обов'язку брати участь у додаткових витратах. Крім того, відповідно до КпШС України повнолітні діти могли бути притягнуті до участі у додаткових витратах, пов'язаних з оплатою праці осіб, що здійснюють догляд за батьками. Вказане положення також не знайшло відбиття в ст. 203 СК України. Оплата праці осіб, що здійснюють догляд за матір'ю, батьком, є скоріше однією зі складових додаткових витрат, а не обставиною, з якою пов'язані такі витрати.

Таким чином, положення ч. 3 ст. 81 КпШС набуло в СК України вдосконаленого вигляду. Мабуть, норма ст. 203 СК України поступається колишній нормі лише втому, що в ній закріплений вичерпний перелік обставин, з якими пов’язуються додаткові витрати на батьків. Утім, вст. 185 СК України, в якій закріплено обов'язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, визначено приблизний перелік особливих обставин, у зв'язку з якими можуть виникати такі витрати. Очевидно, у коментованій нормі слід було піти таким же шляхом.

7. В ч. 3 ст. 81 КпШС вказувалося, що до участі в додаткових витратах можуть бути притягнуті повнолітні діти, які спланують аліменти на утримання батьків. Свого часу у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 12.06.1998 р. зазначалося, що до участі в додаткових витратах можуть бути притягнуті повнолітні діти, які не піклуються про батьків (абз. 2 п. 22). Така умова збережена в російському законодавстві (ч. 1 ст. 88 СК РФ). Відповідно до СК України повнолітні дочка, син можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах незалежно від того, стягуються з них аліменти за рішенням суду чи ні. Тобто обов'язок брати участь у додаткових витратах може виникати окремо від обов'язку по утриманню батьків. У юридичній літературі такий обов'язок теж розглядається як окремий від обов'язку по утриманню.

Таким чином, можна зробити висновок, що вимога про стягнення додаткових витрат може бути подана до суду й у тому випадку, якщо основна вимога про стягнення аліментів не пред'являлася через відсутність спору про звичайні (щоденні) витрати на утримання батьків. При одночасному розгляді вимог про стягнення аліментів і додаткових витрат суд у рішенні окремо визначає розмір коштів, стягуваних як аліменти й додаткові витрати (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 p.).