Тяжка хвороба є оцінним поняттям. У законодавстві відсутній чіткий перелік тяжких хвороб. Такими хворобами, наприклад, визнаються ВІЛ-інфекція, туберкульоз тощо. Наявність тяжкої хвороби може бути підтверджена довідкою лікувального закладу. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, наприклад, перебування платника аліментів у місцях позбавлення волі й пов'язані з цим складнощі у працевлаштуванні. Такі обставини можуть і не бути пов'язаними з особою платника аліментів.
Таким чином, відповідно до коментованої норми суд, вирішуючи питання про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості, встановлює, які обставини призвели до утворення заборгованості й чи є вони істотними для вирішення справи. Однак головне значення надається матеріальному становищу платника аліментів. Насамперед суд з'ясовує, наскільки матеріальне становище платника аліментів дозволяє погасити заборгованість. Оскільки інтереси одержувача підлягають захисту в першу чергу, і для останнього не важливо, з якої причини утворилася заборгованість, якщо в цьому немає його вини (див. коментар до ч. 3 цієї статті).
Раніше відстрочка й розстрочка заборгованості не передбачалися сімейним законодавством. Відповідно до ст. 94 КпШС України при рішенні питання про звільнення від сплати заборгованості за аліментами суд установлював спроможність особи погасити цю заборгованість. Подібне положення збережене в російському сімейному законодавстві (ч. 2 ст. 114 СК РФ). Очевидно, закріплення такого положення в ч. 2 коментованої статті надало б їй більшої визначеності.
8. В коментованій статті визначено різні окремі підстави для відстрочки або розстрочки (ч. 1) і для звільнення від сплати заборгованості (ч. 2). Однак розбіжність в них є досить умовною. Суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості, враховуючи, що матеріальне становище платника аліментів змінилося у зв'язку з його тяжкою хворобою, якщо не визнає це достатнім для звільнення від сплати заборгованості в конкретному випадку. В свою чергу, вирішуючи питання про звільнення платника від сплати заборгованості за аліментами, суд ураховує не тільки обставини, у зв'язку з якими утворилася заборгованість, але й низку інших обставин, що можуть бути пов'язаними з матеріальним або сімейним станом платника аліментів, якщо вони мають істотне значення для справи.
9. Питання про встановлення строку сплати й звільнення від сплати заборгованості вирішується судом за позовом платника аліментів. У статті встановлена можливість, а не обов'язок суду ухвалити відповідне рішення, тому суд може відмовити в позові, якщо підстави для його задоволення відсутні і матеріальне становище платника дозволяє йому погасити заборгованість у звичайний спосіб.
10. Відповідно до ч. 3 коментованої статті суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти. Таким чином, норма ч. 3 коментованої статті розрахована на випадки, коли заборгованість утворилася у зв'язку з обставинами, пов'язаними з одержувачем аліментів, а не діями (бездіяльністю) інших осіб (органів виконавчої служби, банків, адміністрації організації, у якій працює платник аліментів тощо). При цьому поведінка платника аліментів, який не виконує добровільно рішення суду, не має вирішального значення.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Виконавчий лист видається особі на підставі її власної заяви. Таким чином тільки одержувач аліментів або його представник вправі пред'явити отриманий виконавчий документ для виконання у відділ Державної виконавчої служби. Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа про примусове виконання рішення за заявою стягувана або його представника. Таким чином, для відкриття виконавчого провадження необхідні дві складові:
а) виконавчий документ, який відповідає вимогам закону і пред'явлений за належною територіальністю;
б) відповідна заява стягувача (ст. ст. 18, 19, 20 Закону «Про виконавче провадження»).
Рішення про стягнення періодичних платежів, включаючи аліменти, можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Стягувач має право в ході виконавчого провадження подати заяву про відмову від стягнення й повернення виконавчого документа (ч. 4 ст. 21, ч. 2 ст. 11-1 Закону «Про виконавче провадження»). Таким чином, заборгованість може виникнути в тому разі, якщо виконавчий документ протягом певного часу не пред'являвся до виконання. Суд має встановити причину непред'явлення виконавчого листа до виконання, а також з'ясувати, чи дійсно в результаті цього утворилася заборгованість. Нерідко такою причиною є примирення сторін і виконання обов'язку в добровільному порядку. Платник має надати суду докази виконання рішення суду в добровільному порядку в разі заперечень одержувача аліментів. Якщо виконавчий документ не пред'являвся до виконання без поважної причини, суд може повністю звільнити платника від сплати заборгованості. Часткове звільнення від сплати заборгованості за цією підставою в законі не передбачено.
В цьому випадку в основі рішення суду має бути розумний баланс між інтересами платника з одного боку і одержувача аліментів з дитиною з другого боку. Якщо матеріальне становище платника аліментів на момент розгляду спору дозволяє погасити заборгованість, суд може відмовити у звільненні від її сплати, незважаючи на той факт, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання. Зрештою, стягнення заборгованості не є мірою відповідальності й не тягне додаткового майнового обтяження. Виплачуючи заборгованість, особа лише виконує свій обов'язок.
11. Очевидно, що норми коментованої статті мають застосовуватися не тільки у разі утворення заборгованості за аліментами, присудженими за рішенням суду, айв результаті порушення договору про сплату аліментів. Можна припустити, що суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого напису нотаріуса до виконання особою, на користь якої за договором сплачуються аліменти. Тому в ч. 3 коментованої статті має йтися не про виконавчий лист, а про виконавчий документ (ст. 3 Закону «Про виконавче провадження»).
12. Коментована стаття міститься в гл. 15 «Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання», однак вона також застосовується до встановлення строку сплати і звільнення від сплати заборгованості за аліментами на інших осіб, які визначені СК України (ч. 5 ст. 194, ст. 201 СК України).
Глава 16. ОБОВ'ЯЗОК БАТЬКІВ УТРИМУВАТИ ПОВНОЛІТНІХ ДОЧКУ, СИНА ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ
Стаття 198. Підстави виникнення обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
1. Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
1. У СК України значно розширене коло аліментних обов'язків порівняно з КпШС України 1969 р. Відповідно до чинного сімейного законодавства обов'язок батьків по утриманню виникає щодо:
а) повнолітніх непрацездатних дочки, сина (ст. 198 СК України);
б) повнолітніх дочки, сина, що продовжують навчання (ст. 199 СК України).
2. Обов'язок щодо утримання повнолітніх дочки та сина покладається законом на обох батьків рівною мірою. У СК України послідовно провадиться принцип рівності прав й обов'язків матері й батька.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар станом на 28.09.2009 р.» автора Авторов коллектив на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ“ на сторінці 83. Приємного читання.