Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.

3. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

4. На майно, одержане за договором відповідно до частини першої цієї статті, не може бути звернене стягнення.

5. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.

6. Договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини.

У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

7. За позовом відчужувача нерухомого майна договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню.

1. В СК України вперше передбачена можливість припинення права на утримання шляхом укладення сторонами відповідного договору. Раніше аліментні права припинялися виключно на підставах, встановлених законом. В коментованій нормі закріплено спеціальний вид договору, за яким може бути припинене право на утримання щодо дитини. Батьки можуть укласти договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Цей вид договору пов'язаний із заміною права на утримання дитини на певне нерухоме майно.

2. Питання щодо суб'єктного складу договору про припинення права на аліменти на дитину є досить непростим. В ч. 1 коментованої статті вказано, що договір укладають той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї. Таким чином, суб'єктами цього договору однозначно можуть бути батьки. Разом з тим можна припустити, що обов'язковою умовою її застосування є визначення місця проживання дитини з одним з батьків.

В ч. 1 коментованої статті вказано, якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору. У зв'язку з участю дитини в укладенні такого договору виникає питання щодо його видової приналежності. В юридичній літературі зазначається, що у такому випадку договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно є тристороннім договором1. Втім, в науці цивільного права залежно від концентрації права та обов'язків договори поділяють на односторонні та двосторонні (взаємні). Якщо кожна із сторін має як права, так і обов'язки, договір є двостороннім. Якщо ж одна сторона має тільки права, а друга — обов'язки, договір є одностороннім'.

Визначити природу цього договору вкрай важко. Коріння проблеми, очевидно, полягає у новій концепції права власності на аліменти, які сплачуються на дитину. Згідно із ст. 179 СК України власником одержаних сум виступає не дитина, а її батьки. Саме це і призводить до виникнення відповідних складнощів. Якщо саме батьки є власниками аліментів, то, відповідно, вони і укладають між собою договір про заміну права на аліменти на нерухоме майно. Неповнолітня ж дитина лише «бере участь в укладенні цього договору». Якби конструкція права власності була іншою, то вирішення питання було б зрозумілим. Щодо майна малолітньої дитини від імені дитини договір укладали б між собою її батьки. Щодо майна неповнолітньої дитини договір укладався б самою дитиною (з дозволу батьків і органу опіки та піклування) і тим із батьків, який є платником аліментів.

3. Предметом договору може бути виключно нерухоме майно: житловий будинок, квартира, земельна ділянка тощо. В статті не встановлено його вичерпного переліку, тому можна зробити висновок, що за договором може передаватися будь-яке нерухоме майно. Предметом договору визначено нерухоме майно, тому що забезпечення дитини житлом є першочерговою потребою і завжди пов'язане із чималими витратами. У випадку набуття права власності на квартиру, той з батьків, з яким проживає дитина, позбувається необхідності витрачати значну частину бюджету на ці потреби. Відповідно вивільняються певні кошти, які можуть бути спрямовані ним на утримання дитини. Нерухоме майно є неспоживним і має високу вартість. Якщо дитина забезпечена житлом, нерухоме майно може бути передане в оренду, що надаватиме кошти для забезпечення інших потреб дитини. Крім того, управління нерухомим майном не вимагає спеціальних знань.

4. Право на аліменти на дитину припиняється внаслідок набуття за договором права власності на нерухоме майно. Відповідно до ч. 2 коментованої статті набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У зв'язку з цим виникає питання, в яких випадках дитина стає одноособовим власником, а в яких — співвласником. Другого з батьків визначено набувачем майна за. таким договором не випадково. По-перше, в разі укладення договору на нього — покладається обов'язок самостійно утримувати дитину. Набуття за таким договором права власності на нерухоме майно забезпечує його майнові інтереси. Вибір з двох запропонованих варіантів щодо суб'єктів набуття права власності залежатиме від намірів того з батьків, з ким проживатиме дитина, щодо захисту своїх майнових інтересів. По-друге, закон передбачає можливість укладення договору про припинення права на утримання подружжям або колишнім подружжям (див. ст. 89 СК України та коментар до неї). Певне нерухоме майно може передаватися тим з батьків, який проживатиме окремо від дитини, для припинення в нього обов'язків щодо утримання дитини та іншого з подружжя одночасно. В такому разі дитина і другий з подружжя набуватимуть нерухоме майно, що передається за договором, на праві спільної часткової власності.

5. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону (ст. 319 ЦК України). Той з батьків, з ким залишається проживати дитина, вирішуючи питання щодо можливості укладення договору про припинення права на утримання взамін набуття права власності на нерухоме майно, має враховувати наступне. По-перше, у разі укладення такого договору він зобов'язується самостійно утримувати дитину. По-друге, на дитину або їх обох покладатиметься тягар утримання майна (ст. 322 ЦК України). Тобто фактично він буде змушений самостійно утримувати таке майно. Неналежне виконання обов'язку щодо управління майном дитини є підставою для покладення на нього обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальні шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном (ч. 7 ст. 177 СК України). Проблема нездатності утримувати таке майно не може бути вирішена шляхом його відчуження до повноліття дитини без згоди органу опіки та піклування. По-третє, власник несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна (ст. 323 ЦК України). Це означає, що той з батьків, з ким проживатиме дитина, у разі знищення або пошкодження такого майна, зобов'язаний за власний рахунок забезпечити житлові та інші потреби дитини, оскільки обов'язок другого з батьків щодо утримання дитини у разі знищення нерухомого майна не може бути поновлено.

6. Договір укладається з дозволу органу опіки та піклування. В законі таку вимогу закріплено з метою забезпечення інтересів дитини. Оскільки внаслідок укладення договору обов'язок одного з батьків щодо її утримання припиняється, необхідно повністю виключити ризик завдання внаслідок цього шкоди інтересам дитини. Вирішуючи питання про надання згоди на укладення договору, орган опіки та піклування визначає доцільність укладення договору. Укладення договору є доцільним, якщо припинення права на аліменти взамін набуття права власності на нерухоме майно більшою мірою відповідатиме потребам і інтересам дитини. Орган опіки та піклування враховує можливість того з батьків, який проживатиме з дитиною, самостійно її утримувати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом України (п. 182 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 p.). Відмова органу опіки та піклування у дозволі на укладення договору може бути оскаржена до суду.

7. Договір про припинення права на аліменти на дитину взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку чи інше нерухоме майно є договором відчуження, який підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації в порядку, установленому чинним законодавством. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації (ч. 3 ст. 640 ЦК України).

Право власності на нерухоме майно виникає у набувача з моменту такої реєстрації договору (ч. 4 ст. 334 ЦК України). Якщо договір не був посвідчений нотаріально, право власності виникає у набувача з моменту набуття чинності рішенням суду про визнання договору дійсним (ч. 2 ст. 220 ЦК України).

Нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення договору (п. 182 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 p.). Якщо договір про припинення права на аліменти на дитину укладено без дозволу органа опіки та піклування або не дотримано вимогу щодо його нотаріального посвідчення, він є нікчемним (ст. ст. 220, 224 ЦК України).

8. Майно, що передається за договором взамін припинення права на аліменти, має особливий правовий режим. По-перше, на таке майно не може бути звернене стягнення. По-друге, до досягнення дитиною повноліття зазначене майно може відчужуватися тільки з дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 4 коментованої статті на майно, одержане за договором, не може бути звернене стягнення. Це правило спрямоване на забезпечення інтересів дитини. Втім, така заборона не може тривати необмежний час. Вона припиняється у разі переходу права власності на одержане за цим договором майно до іншої особи (за договором купівлі-продажу, міни тощо), а також досягнення дитиною повноліття. Можна припустити, що, якщо взамін передачі майна припинилося право на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання (ст. 201 СК України), на майно, одержане за договором, не може бути звернене стягнення до досягнення ними двадцяти трьох років.