Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

2. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

1. Протягом тривалого часу відносини батьків і дітей щодо утримання регулюватись виключно імперативними нормами. В юридичній літературі зазначалося, що зміст аліментного зобов'язання встановлено законом і не може бути змінено повністю або частково угодою сторін ні стосовно строку зобов'язання, ні стосовно його розміру, ні стосовно порядку сплати аліментних платежів. Пізніше окремі вчені стали припускати можливість укладення таких договорів. Однак домовленість між батьками про надання утримання була розрахована виключно на її добровільне виконання і не мала юридичного значення.

В СК України таким домовленостям надано правового значення. На відносини щодо утримання поширене диспозитивне регулювання. Права та обов'язки батьків і дітей щодо утримання можуть виникати не лише з закону, а й з договору (ч. 2 ст. 7, ч. 1 ст. 9 СК України). Батьки можуть укласти окремий договір: а) про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК України); б) про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 19 °CК України) або включити відповідні положення до шлюбного договору (див. ч. 2 ст. 93 СК України і коментар до неї). При розірванні шлюбу подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них проживатимуть діти і яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто проживатиме окремо (див. ч. 1 ст. 109 СК України та коментар до неї).

2. Відповідно до ч. 1 коментованої статті суб'єктами договору про сплату аліментів на дитину є її батьки. Право на укладення договору передбачено в нормі тільки для батьків. В юридичній літературі пропонується визнати суб'єктом такого договору неповнолітню дитину, яка досягла 14 років. Така пропозиція обґрунтовується тим, що в СК України кожному учаснику сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, надане право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК України). При цьому зазначається, що особа, яка може захищати свої порушені права в суді (зокрема подати позов про стягнення аліментів), очевидно, може здійснювати своє право на отримання аліментів від батьків шляхом укладення договору2. В разі надання можливості укладення аліментних договорів з дитиною, такий договір не повинен погіршувати становище аліментоуповноваженої особи.

Втім, це питання має набагато глибші корені і його вирішення залежить від вирішення питання про розмежування предмету сімейно-правового та цивільно-правового регулювання. Особливістю сімейного права є імперативна основа в нормах сімейного законодавства, яка обумовлюється характером відносин, які ним регулюються, і метою регулювання. Регулювання сімейних відносин здійснюється з метою зміцнення сім і, забезпечення кожної дитини можливістю духовного та фізичного розвитку. Метою зобов'язань по утриманню є забезпечення дитини утриманням, а не забезпечення інтересів платника і одержувача аліментів. В сімейному праві договір про сплату аліментів розглядається в першу чергу як інструмент виконання аліментного зобов'язання, суб'єктний склад і підстави виникнення якого чітко врегульовані імперативними нормами сімейного права. Таким чином, сімейне законодавство імперативно встановлює коло суб'єктів, які можуть укладати договори в сфері відносин по утриманню. А договори про надання утримання відрізняються від цивільно-правових договорів особливим суб'єктним складом.

3. За своєю природою договір про сплату аліментів є двостороннім, безоплатним та нонсенсуальним.

Предметом договору з надання утримання є дії того з батьків, хто зобов'язаний сплачувати аліменти дитині за договором. Можна припустити, що сторони можуть закріпити в договорі права і обов'язки обох батьків по утриманню дитини. Це може мати місце, наприклад, у разі, якщо дитина фактично не проживає ні з одним з батьків, а перебуває в дитячому закладі (спортивному, медичному тощо). Батьки можуть визначити в договорі, яку суму коштів і на які потреби дитини кожний з них має спрямовувати у зв'язку з її утриманням. Також батьки можуть закріпити у договорі взаємні обов'язки про перерахування коштів на особистий рахунок дитини в однаковому розмірі. В такому випадку кожний з батьків у зобов'язанні, що випливає з договору, матиме одночасно права і обов'язки і вважатиметься боржником у тому, що він повинен виконати на користь дитини (перерахувати кошти на рахунок дитини), і одночасно кредитором в тому, що він має право вимагати від другої сторони (також перерахувати кошти на рахунок дитини). При цьому зобов'язання є безоплатним, оскільки сторони не надають один одному майнових благ, а майнове надання за договором отримує дитина.

4. Відповідно до ч. 1 коментованої статті батьки можуть визначити в договорі розмір та строки виплати аліментів. Лаконічність коментованої статті, зокрема щодо визначення змісту договору, має як позитивні, так і негативні боки. З одного боку закон надає батькам широку свободу щодо визначення умов договору і не ставить при цьому багато вимог, обов'язкових до виконання при його укладенні. З іншого боку це викликає складнощі у практиці застосування норми. Довгий час з моменту набрання чинності новим СК України багато хто з нотаріусів відмовлявся посвідчувати договори про надання утримання, які були самостійно складені сторонами. Однак зразок договору нотаріуси також не завжди могли надати. Це стримувало розповсюдження практики укладення договорів про сплату аліментів на дитину. У зв'язку з цим в юридичній літературі висловлено пропозиції щодо доповнення СК України спеціальними правилами щодо аліментних договорів.

5. При укладенні договору батьки можуть відійти від положень сімейного законодавства і на власний розсуд визначити свої права і обов'язки щодо утримання дитини. Зміст договору складають умови щодо порядку, розміру та строків надання утримання дитині, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін досягнуто згоди.

В першу чергу сторони самостійно визначають в договорі розмір аліментів. Він може становити тверду грошову суму або відсоток (частку) від доходу (заробітку) одного з батьків. Сторони можуть застосувати комбінований спосіб визначення розміру аліментів, встановивши розмір аліментів у відсотку від доходу, наприклад, на поточні потреби і у твердій грошовій сумі на спеціальні потреби дитини (навчання, лікування тощо). Тверда грошова сума може бути чітко фіксованою або встановлений порядок її розрахунку щодо постійних фіксованих у законі сум (у кратному відношенні до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, прожиткового мінімуму дітей відповідного віку, мінімальної заробітної плати).

Якщо розмір аліментів визначений у твердій грошовій сумі, у договір варто включати умови щодо її індексації (п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р.). У ч. 2 ст. 184 СК України закріплено вимогу щодо індексації розміру аліментів, визначених у твердій грошовій сумі, які стягуються за рішенням суду. У СК України не міститься положення про індексацію аліментів, які виплачуються за договором. Відповідно до ст. 105 СК РФ індексація розміру аліментів, що сплачуються за угодою про сплату аліментів, провадиться відповідно до цієї угоди. Якщо в угоді про сплату аліментів не передбачається порядок індексації, індексація провадиться відповідно до закону. Оскільки в СК України аналогічного правила не закріплено, розмір аліментів у твердій грошовій сумі, визначений в договорі, підлягає індексації тільки у тому разі, коли це спеціально передбачено договором.

6. Якщо в договорі розмір аліментів визначений у відсотку від доходу одного з батьків, необхідно визначити, що саме є доходом, з якого такий відсоток обчислюється. Сторони можуть визначити в договорі види доходів платника, з яких будуть виплачуватися аліменти, а також визначити види доходів, з яких така виплата не здійснюватиметься не буде.

7. Сторони можуть визначити форму надання утримання: натуральну, грошову або змішану. Відповідно до ч. 2 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Якщо в договорі передбачено сплату аліментів у грошовій формі, сторони можуть домовитися про готівкову або безготівкову форму розрахунків (шляхом зарахування аліментів на банківський рахунок одержувача або дитини). Батьки можуть домовитися про порядок передачі коштів (переказом через відділення зв'язку), місце платежу (місце проживання платника або одержувача аліментів).

8. Відповідно до ч. 1 коментованої статті батьки визначають в договорі строки сплати аліментів. У договорі може бути визначений загальний строк дії договору, а також проміжні строки виконання обов'язків. Якщо строк у договорі не визначений, договір вважається укладеним на невизначений строк. Сторони можуть визначити в договорі періодичність надання утримання (щомісячно, щоквартально тощо). В гл. 15 СК України не передбачено можливість так званої «капіталізації» аліментних виплат на дитину. Тому виникає питання, чи можуть сторони в договорі замінити періодичні платежі на одноразову грошову виплату. Свого часу в юридичній літературі вказувалося, що отримання аліментів не може мати своєю метою накопичення, тому капіталізація майбутніх коштів не допускається. В ч. 3 ст. 77 і ст. 89 СК України сплата аліментів наперед допускається за взаємною згодою подружжя щодо утримання одного з них. В юридичній літературі останнього часу також трапляються пропозиції закріпити у законі норму про те, що аліментні платежі мають періодичний характер. Р.А. Майданик зазначає, що аліментні зобов'язання мають пролонгований, триваючий характер і призначаються виключно для систематичного забезпечення утримання. Тому, на його думку, така особливість аліментного зобов'язання унеможливлює фіксацію загальної суми аліментного зобов'язання шляхом капіталізації аліментних платежів, тобто одноразового накопичення грошової суми для задоволення матеріальних потреб на майбутнє3. В законодавстві передбачено, що у разі виїзду одного з батьків, який є громадянином України, для постійного проживання в іноземній державі, з якою Україна не має договору про подання правової допомоги, він повинен виконати аліментні зобов'язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття, які оформляються договором між цією особою та одним з батьків, з яким залишається дитина (діти), або її опікуном, піклувальником, або договором про припинення права на аліменти для дитини (дітей) у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Якщо аліментні зобов'язання не були виконані особою, що виїжджає, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду (п. 1 Порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1203 від 19.08.2002 р.). В ст. ст. 189 і 19 °CК України не передбачено, що батьки можуть домовитися щодо сплати одноразової грошової виплати. Однак це єдиний спосіб, у який можна повністю виконати аліментні зобов'язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття, окрім передання права власності на нерухоме майно. Таким чином, можна зробити висновок, що за взаємною згодою сторін аліменти на дитину можуть бути сплачені наперед за договором у разі виїзду одного з них для постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги.

У такому випадку в договорі доцільно відобразити розрахунок загальної суми одноразової виплати, виходячи з базової, наприклад, щомісячної суми утримання. Розрахунок провадиться, виходячи із загального строку, за який відповідно до договору провадитимуться виплати. Одноразова виплата може розраховуватися за весь період існування аліментного обов'язку, тобто весь час, який залишився до досягнення дитиною повноліття, або за більш короткий проміжок часу (період тривалої відсутності одного з батьків, на який укладається договір).

9. Можна припустити, що за договором про сплату аліментів одержувачу може передаватися певне майно, яке належить платнику аліментів, включаючи нерухомість (квартира, будинок тощо), у користування. Це може відповідати інтересам дитини, зокрема у випадку, якщо її житлові потреби не забезпечені, а на укладення договору, передбаченого ст. 19 °CК України, платник аліментів не згодний.

10. Крім того, батьки можуть визначити в договорі порядок несення ними додаткових витрат на дитину. В договір може бути включено умову про те, що сплата аліментів за договором не звільняє платника від участі в додаткових витратах на дитину, у випадках, передбачених СК України. Примітно те, що зробити це можна, але не необхідно. Оскільки навіть при відсутності такого положення в договорі, норма ст. 185 СК України буде застосовуватися. Разом з тим, практичні працівники рекомендують вносити в договір такий пункт із метою конкретизації й посилення визначеності договору'.

11. Батьки можуть визначити в договорі порядок використання коштів, що сплачуються за договором. Сторони можуть домовитися про те, на які конкретно цілі мають використовуватися кошти, що надаються на утримання дитини. В цьому, як правило, заінтересований той з батьків, хто є платником аліментів. Наприклад, в договорі може бути передбачено, що певна частина коштів має йти на оплату навчання дитини, спеціальних занять, відпочинку тощо.

В п. 181 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 p., зазначено, що умови договору про сплату аліментів на дитину мають визначати підстави цільового використання аліментів.