Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

12. Сторони можуть включити в договір умову про сплату аліментів за минулий час. При цьому вони можуть відійти від положення ч. 2 ст. 191 СК України і домовитися про сплату аліментів за весь минулий час без обмеження.

13. Батьки можуть укласти договір про сплату аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання (див. ст. 201 СК України та коментар до неї). Можна припустити, що такий договір може містити умову про погашення заборгованості по аліментам на дитину до досягнення нею повноліття.

14. З появою й розширенням практики укладення договорів щодо утримання важливого значення набуває питання стосовно того, яким чином при досягненні домовленостей між батьками дитини гарантувати дотримання її інтересів. Відповідно до ч. 1 коментованої статті умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені СК України. Таким чином, батьки можуть визначити в договорі про сплату аліментів на дитину (шлюбному договорі) будь-які умови щодо утримання, якщо вони не порушують права дитини. В п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. на роз'яснення вказаного положення зазначено, що розмір аліментів, який сторони визначають за домовленістю між собою, за жодних обставин не може бути меншим від передбаченого у ч. 2 ст. 182 СК. Відповідно до вказаної норми мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу. Таким чином, щомісячний розмір аліментів на дитину, визначений батьками в договорі, не може бути меншим 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Якщо батьки визначають в договорі єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на утримання двох і більше дітей, розмір коштів, що надаватимуться за договором, не може бути меншим, ніж 60 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, якщо діти належать до однієї вікової категорії (до 6 або від 6 до 18 років). Розмір коштів, що надаватимуться за договором на двох і більше дітей, не може бути меншим, ніж сума, що складається з сум по 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожного з дітей відповідного віку, якщо вони належать до різних вікових категорій (до 6 і від 6 до 18 років). Іншими словами, вимога ч. 2 ст. 182 СК України має бути виконана щодо кожної дитини окремо.

Крім того, договір не може містити умову про відмову від права на отримання аліментів на дитину. Така умова договору також порушуватиме права дитини. Відмова від права є неправомірною (ст. 8 СК України, ст. 27 ЦК України). Порушуватимуть права дитини і умови про те, що платник звільняється від сплати заборгованості за аліментами, обов'язку щодо участі у додаткових витратах на дитину, а також про те, що дитина не претендуватиме на спадщину в разі отримання аліментів у визначеному в договорі розмірі тощо. Тому такі умови не можуть бути включеними в договір про сплату аліментів на дитину.

15. Сторони можуть передбачити в договорі відповідальність за його порушення, зокрема встановити сплату неустойки, передання певного майна в натурі тощо. Якщо в договорі передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів у вигляді неустойки, неустойка стягується в розмірі, визначеному в договорі. В інтересах одержувача аліментів закріпити таку умову в договорі. Якщо аліменти виплачуються не за рішенням суду, а відповідно до укладеного між батьками договору, передбачена ст. 196 СК санкція застосовується при наявності прямої вказівки на це в договорі (п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» бід15.05.2006 p.). Якщо в договорі не встановлено відповідальність за прострочення сплати аліментів, у разі примусового його виконання ст. 196 СК України не застосовується. В цьому разі, очевидно, можуть застосовуватися відповідні норми ЦК України, які визначають наслідки порушення грошового зобов'язання.

Так, в ч. 6 ст. 625 ЦК України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналогічні правила встановлені в п. 289 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 р.

16. Сімейне законодавство детально не визначає порядок укладення, виконання, зміни, розірвання та визнання недійсним договору про сплату аліментів. Договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 8 СК України). Сторони можуть за взаємною згодою змінити договір. Підставою для змін можуть бути будь-які обставини, що мають значення для однієї зі сторін. В разі виникнення спору заінтересована сторона може звернутися до суду з вимогою про зміну договору (ст. ст. 651, 652 ЦК України).

17. Договір про сплату аліментів укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Нотаріус роз'ясняє батькам зміст і значення проекту договору й з'ясовує, чи відповідає його зміст їхнім дійсним намірам і волі. Нотаріус перевіряє договір на предмет відповідності нормам закону й нерідко надає суттєву допомогу в складанні тексту договору з урахуванням особливостей їхніх життєвих умов. Якщо між батьками не досягнуто домовленості, нотаріус не посвідчує договір. Вирішення спорів належить до компетенції суду.

Відсутність нотаріального посвідчення за загальним правилом тягне недійсність договору. Однак в передбачених законом випадках суд може визнати такий договір дійсним (ч. 2 ст. 220 ЦК України).

18. Договір має обов'язковий для сторін характер, тому його виконання забезпечується певними юридичними засобами. Відповідно до ч. 2 коментованої статті у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, в СК України передбачено спрощений порядок примусового виконання договорів щодо утримання. Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. у разі невиконання батьком (матір'ю) свого обов'язку за договором стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби. Такий порядок дозволяє добросовісній стороні договору уникнути судової процедури, яка пов'язана з істотними витратами часу й сил.

При посвідченні договору нотаріусом роз'яснюється зміст ч. 2 ст. 189 Сімейного кодексу України з одночасним зазначенням про це у тексті договору, у частині можливості стягнення аліментів у безспірному порядку на підставі виконавчого напису у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором (п. 181 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 p.).

Виконавчий напис вчинюється відповідно до Закону України «Про нотаріат» від 2.09.1993 р. № 3425-ХІІ1. а також Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 3.03.2004 р. (далі — Інструкція), і підлягає примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-IV2 (див. коментар до ст. 78 СК України).

У разі виникнення спору щодо виконання обов'язку з утримання за договором особа може також звернутися до суду.

19. Договірне зобов'язання з утримання припиняється з підстав, що встановлені у гл. 50 Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (ст. 8 СК України). Сторони можуть передбачити в договорі спеціальні підстави його припинення (сплив строку, досягнення дитиною певного віку, розірвання шлюбу тощо). За таких обставин договір вважатиметься припиненим від дня настання обставин, визначених сторонами, якщо інше не встановлено в договорі. Договір подружжя про надання утримання може бути розірваний за згодою сторін. У цьому випадку договір вважатиметься розірваним з моменту нотаріального посвідчення його розірвання. Договір може бути визнаний недійсним відповідно до цивільного законодавства.

Припинення договору про сплату аліментів на дитину у зв'язку із закінченням строку його дії або на інших передбачених у договорі підставах, не приводить до припинення зобов'язання батьків щодо утримання дитини. Зобов'язання щодо утримання дитини виникає не з договору, а із закону й припиняється при настанні обставин, установлених законом. У разі припинення договору платник більше не зобов'язаний надавати утримання відповідно до його умов, зокрема в розмірі й строки, які визначені в договорі. Іншими словами, якщо дитина не досягла повноліття на момент припинення договору, той з батьків, з ким проживає дитина, може звернутися до суду для примусового стягнення аліментів. Припинення договору позбавляє можливості стягувати аліменти на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, за загальним правилом зобов'язання по утриманню дитини не може припинятися за домовленістю сторін. Припинення договору про сплату аліментів на дитину означає не припинення зобов'язання щодо утримання дитини, а тільки те, що обов'язок щодо утримання не може бути виконаний примусово на умовах, передбачених договором. У разі припинення або визнання недійсним договору вступають у дію закріплені в СК України імперативні норми.

Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно

1. Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

2. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.