Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

1. Зобов'язання щодо утримання має за мету матеріальне забезпечення дитини, яка в силу свого віку вважається не здатною забезпечувати себе самостійно. Якщо дитина є матеріально забезпеченою і фактично не потребує матеріальної допомоги, зобов'язання щодо її утримання батьками втрачає свій сенс.

За загальним правилом, обов'язок батьків по утриманню припиняється після досягнення дитиною повноліття. В коментованій статті передбачено випадок, коли такий обов'язок може припинятися до повноліття дитини. Підставою для цього є рішення суду про звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину. Відповідно до коментованої норми суд може звільнити батьків від обов'язку по утриманню дитини за наявності сукупності двох умов:

• дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з батьків;

• дохід дитини забезпечує повністю її потреби.

Як видно, обидві обставини визначають матеріальне становище дитини. За наявності цих двох обставин дитина вважається такою, що не потребує надання утримання, а батьки можуть бути звільнені від його надання дитині. Сукупність цих обставин має бути встановлена судом.

2. Окремого пояснення потребує використання в множині слова «батьки». З коментованої норми однозначний висновок можна зробити лише щодо можливості звільнення судом обох батьків від обов'язку утримувати дитину. У зв'язку з цим виникає питання стосовно можливості звільнення від обов'язку тільки одного з батьків. Закон покладає на батьків обов'язок по утриманню дитини незалежно від їхньої працездатності і матеріального становища. Якщо один з батьків є непрацездатним і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, це не впливає на його обов'язок щодо утримання дитини. При регулюванні сімейних відносин пріоритет надається інтересам дитини. Однак коментована норма закріплена в інтересах батьків. Закон покладає на батьків обов'язок по утриманню дитини на кожного з батьків. Один з батьків у зв'язку зі складними життєвими обставинами може бути фактично не здатний утримувати дитину. Вимога про звільнення від обов'язку утримувати дитину, як правило, надходить від того з батьків, який проживає окремо від дитини, якщо інший з батьків подав до суду позов про стягнення з нього аліментів на дитину. Тому можна припустити, що за наявності умов, передбачених у коментованій статті, суд може звільнити від обов'язку по утриманню дитини тільки одного з батьків.

3. В коментованій статті не передбачено жодних особливостей щодо віку дитини. Тому батьки можуть бути звільнені від обов'язку по утриманню як щодо малолітніх, так і щодо неповнолітніх дітей. Звільнення батьків від обов'язку щодо утримання дитини не стає на перешкоді для виникнення у неї обов'язку по утриманню батьків у майбутньому (див. коментар до ст. 202 СК України).

4. Коментована норма є новою в сімейному законодавстві і викликає чимало питань на практиці. Складнощі пов'язані з тим, що норма перенасичена оцінними поняттями. Певною мірою це пояснюється тонкістю й варіативністю природи сімейних відносин. Однак властива оцінним поняттям невизначеність значно ускладнює практику застосування норми.

5. По-перше, суд має встановити, що дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з батьків. В законі не вказано, як саме мають співвідноситися дохід дитини й дохід батьків, щоб дохід дитини вважався таким, що набагато перевищує дохід батьків. Відповідних роз'яснень немає й у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. У юридичній літературі пропонується вважати дохід дитини таким, що набагато перевищує дохід кожного з батьків, якщо має місце як мінімум дворазове їхнє співвідношення.

Встановлюючи розмір доходу дитини і матері, батька, суд ураховує всі джерела одержуваних дитиною доходів (заробітну плату, доходи від майна, результатів інтелектуальної, творчої, підприємницької діяльності тощо).

В нормі вказано, що дохід дитини має перевищувати дохід кожного з батьків. Очевидно, що дохід дитини порівнюється окремо з доходом матері і доходом батька, а не з сукупним доходом обох батьків. Разом з тим таке формулювання припускає різні тлумачення. З одного боку можна припустити, що дохід дитини має перевищувати і дохід матері, і дохід батька. З іншого боку, можна припустити, що дохід дитини має перевищувати тільки дохід того з батьків, стосовно якого вирішується питання про звільнення від обов'язку щодо утримання. Виходячи з того, що суд вирішує питання щодо звільнення від обов'язку по утриманню дитини кожного з батьків окремо, можна зробити висновок, що дохід дитини має перевищувати дохід того з батьків, хто заявив таку вимогу. Розмір доходу другого з батьків при цьому не має вирішального значення.

6. По-друге, суд має встановити, що дохід дитини забезпечує повністю її потреби. В законі не визначено, в якому випадку дохід дитини визнається таким, що повністю забезпечує її потреби. Також не встановлено критерії, якими має керуватися суд, оцінюючи дохід і потреби дитини. В юридичній літературі зазначається, що дохід дитини може вважатися таким, що повністю забезпечує її потреби, якщо він як мінімум у два рази перевищує розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановлений на відповідний період часу, і, крім того, гарантує покриття додаткових витрат, які можуть бути викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою тощо)2. Висловлена пропозиція може бути лише певним орієнтиром. Потреби дитини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку. При цьому враховується її вік, стан здоров'я, місце проживання, розвиток здібностей і особистості в цілому, рід захоплень тощо. Крім того, суд має оцінити стабільність доходу. Тому вказана умова не може встановлюватися на підставі загальних вимірів. Суд у кожному конкретному випадку зважує всі обставини, що мають істотне значення.

В коментованій статті не вказано, що батьки можуть бути звільнені судом від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину (ст. 185 СК України). Втім, можна припустити, що дохід дитини слід вважати таким, що повністю забезпечує її потреби, тільки в тому разі, якщо його розмір дозволяє забезпечувати не лише повсякденні побутові потреби дитини, а й потреби, які можуть виникнути у зв'язку з особливими обставинами в майбутньому. З цього можна зробити висновок, що звільнення батьків від обов'язку щодо утримання дитини має відбуватися одночасно із звільненням батьків від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

7. В ч. 2 коментованої статті передбачено можливість поновлення обов'язку батьків щодо утримання дитини. Підставою для цього є зміна обставин, у зв'язку з якими батьки звільнені судом від обов'язку, а саме: а) припинення отримання доходу дитиною; б) зменшення доходу дитини. Таким чином, заінтересована особа може звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину, якщо дитина більше не здатна забезпечувати свої потреби за рахунок власного доходу.

8. Кожна з зазначених обставин може виступати самостійною підставою для поновлення обов'язку батьків щодо утримання дитини. Однак зменшення доходу не завжди буде неодмінно свідчити про його недостатність для повного забезпечення потреб дитини. Той дохід, який отримує дитина після зменшення його розміру, може виявитися достатнім для повного задоволення її потреб. В такому разі суд може відмовити в позові про сплату аліментів на підставі зменшення доходу дитини. Тому позивач має надати докази того, що потреби дитини більше не можуть забезпечуватися за рахунок її доходу.

9. Обидві вказані обставини, у зв'язку з якими заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів, стосуються лише зміни матеріального становища дитини. Однак зміна матеріального становища батьків може мати не менш істотне значення. Норма ч. 2 коментованої статті не дає відповіді на питання, як бути у тому випадку, якщо дохід дитини не зменшився, але збільшився дохід батьків і дозволяє забезпечити дитині якісно інший рівень життя? Матеріальне становище дитини має бути наближеним до матеріального становища її батьків. Тому обов'язок батьків щодо утримання дитини справедливо поновлювати і в тому разі, якщо внаслідок збільшення доходів батьків дохід дитини перестав набагато перевищувати дохід кожного з них.

Не менш важливою обставиною є зміна потреб дитини. Потреби дитини змінюються з віком, у зв'язку з розвитком здібностей, зміною стану здоров'я тощо. Не виключається, що дохід дитини може перестати відповідати її новим потребам. Однак відповідно до ч. 2 коментованої статті в такому випадку заінтересована особа також не має права на звернення до суду з позовом про сплату аліментів на дитину. Можна припустити, що інші обставини також можуть обумовити необхідність поновлення обов'язку батьків утримувати дитину.

Таким чином, можна зробити висновок, що перелік обставин, у зв'язку з якими заінтересована особа може звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів, не повинен бути вичерпним.

Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину

Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.