Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

Різного роду суперечності між батьками по питанню виховання дитини повинні долатись самими батьками. Коли така мета не досягається, батьки (або один з них) можуть звернутись до органів опіки та піклування (ст. 158 СК) або до суду (ст. 159 СК).

2. Ч. 2 коментованої статті спрямована на захист прав того з батьків, що проживає окремо від дитини. Такий батько (мати) має право на спілкування з дитиною і право брати участь у її вихованні.

Формою здійснення батьківських прав особою, яка не проживає зі своєю дитиною, є участь у вихованні. Така участь передбачає використання різних способів позитивного впливу на дитину, що робить благотворний вплив на формування її особистості. Для цього використовується не лише особистий контакт (спілкування), але й телефонний зв'язок, переписка і т. д.

Той з батьків, що проживає окремо, може також брати участь у вирішенні питання отримання дитиною освіти. Але якщо той з батьків, що проживає з дитиною, має право вибору навчального закладу, форми навчання, то другий такими правами не наділений. Він може лише дати пораду, рекомендацію, надати необхідну допомогу при вирішенні проблем, пов'язаних із здобуттям освіти. Тобто інтенсивність впливу того з батьків, який проживає з дитиною, і того, який проживає окремо від неї, різний. Перевага надається тому, хто проживає разом.

3. Право на спілкування з дитиною належить до особистих немайнових прав батьків, про що прямо зазначає закон. Порушення цього права, створення умов, за яких неможливе його реалізація, є правопорушенням. Причому порушуються права не тільки батька (матері), але й дитини (див. ст. 153 СК та коментар до неї).

Тому ч. 3 ст. 157 СК забороняє тому із батьків, з ким проживає дитина, перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Таким чином закріплюється презумпція корисності для дитини її спілкування з батьком (матір'ю), що проживає окремо. Протилежний підхід закріплено в ч. 2 ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства": батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Вимагати рішення суду про те, що спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини є абсурдним і недоцільним. Ч. 2 ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства" встановлює презумпцію шкідливості для дитини її спілкування з батьком (матір'ю), що проживає окремо.

В основі протидії спілкування не повинні лежати сугубо особистісні, продиктовані егоїстичними міркуваннями мотиви.

4. Частіше за все проблеми здійснення права на спілкування виникають при припиненні сімейних стосунків між батьками. Тому доцільно саме на цьому етапі вирішувати всі питання, пов'язані з правом на спілкування. В цей момент легше оцінити реальну перспективу майбутніх контактів батьків, що окремо проживають, зі своїми дітьми.

Для спрощення цієї задачі ч. 4 ст. 157 СК надає батькам право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Тут можуть бути зафіксовані будь-які важливі для сторін нюанси: місце спілкування, їх частота, періодичність, тривалість, необхідність присутності третіх осіб при спілкуванні тощо. Цей договір повинен не суперечити інтересам дитини. Законодавство чітко не визначає, з якого віку дитина вправі самостійно вирішувати питання свого спілкування з батьками. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання (ч. 2 ст. 171 СК). В тому випадку, якщо дитина не хоче спілкуватись з одним з батьків, вона не може бути примушена до такого спілкування, оскільки для неї це право, а не обов'язок, який вона повинна виконувати.

Договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, має бути укладений у письмовій формі та обов'язково посвідчений нотаріально. Відсутність нотаріального посвідчення тягнутиме за собою визнання такого договору нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України). Разом з тим, на відносини батьків дитини стосовно укладення вищезазначеного договору також будуть розповсюджуватися положення ч. 2 ст. 220 ЦК України, відповідно до якої якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Стаття 158. Вирішення органом опіки спору щодо участі у вихованні дитини батьків, хто проживає окремо д неї

1. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

1. Право батьків на спілкування з дитиною відноситься до числа особистих. Тому його так важко забезпечувати за допомогою закону, можливості якого в цьому випадку обмежені. СК передбачає захист права того з батьків, хто проживає окремо від дитини, на виховання та спілкування з дитиною в адміністративному і судовому порядку.

В тих випадках, коли батьки не змогли досягти згоди про порядок участі того з батьків, хто проживає окремо від дитини, у вихованні дитини та спілкуванні з нею. ч. 1 коментованої статті передбачає, що цей порядок визначається органом опіки та піклування за участю батьків. Право на подання заяви про визначення порядку участі того з батьків, хто проживає окремо від дитини, у вихованні дитини та спілкуванні з нею має як той з батьків, хто проживає з дитиною, так і той, хто проживає окремо від неї.

Органи опіки та піклування після ретельного дослідження всіх обставин життя дитини (ставлення до неї батьків, їхні можливості і здібності як вихователів, вік дитини, стан її здоров'я, прихильність до батьків і т. п.) пропонують батькам встановити той або інший порядок участі того з батьків, хто проживає окремо від дитини, у вихованні та спілкуванні, виходячи з повної рівності прав батьків. Якщо спір не вдається врегулювати, оскільки батьки не прийшли до згоди, орган опіки та піклування виносить рішення, вказуючи в ньому порядок участі того з батьків, хто проживає окремо, у вихованні дитини, характер, місце, час, тривалість спілкування, іноді встановлюючи умови, при яких воно повинне здійснюватися. Рішення органом опіки та піклування має виноситися перш за все з урахуванням інтересів дитини. Той з батьків, хто проживає окремо, не має права вимагати спілкування в невстановлений час, порушувати нормальний режим життя дитини, приймати відносно неї які-небудь рішення, не погоджуючи їх з іншим з батьків, і т. п. Будь-які рішення відносно дитини повинні прийматися спільно, а у разі розбіжності спір розв'язується за допомогою органів опіки та піклування.