Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

В задоволенні позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні може бути відмовлено, якщо цього вимагають інтереси дитини. Така відмова потребує детального обґрунтування. Наприклад, якщо здійснення батьком (матір'ю) права на спілкування з дитиною негативно впливає на фізичний, психічний та інтелектуальний розвиток дитини.

Розглядаючи спір, суд має брати до уваги та оцінювати багато різних факторів, а саме:

А) Ставлення батьків до виконання своїх обов'язків (наскільки той з батьків, що проживає окремо, дійсно бажає спілкуватися з дитиною, приділити їй увагу, витратити час).

Б) Особисту прихильність дитини до кожного з батьків (чи бажає сама дитина бачити того з батьків, хто проживає окремо).

В) Вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (нездоровий спосіб життя одного з батьків може мати негативний сплив на дитину, що є підставою для суду у відмові у задоволенні позову про усунення перешкод у спілкуванні.

5. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на отримання інформації про дитину з будь-якого закладу, де вона знаходиться, зокрема, закладу освіти, навчально-виховного, медичного закладу.

Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного (ч. 2 ст. 185 ЦК, ч. 2 ст. 39 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров'я").

У разі виявлення ВІЛ-інфекції у неповнолітніх віком до 18 років, а також у осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, працівник закладу охорони здоров'я, в якому проведено медичний огляд, повідомляє про це батьків або інших законних представників зазначених осіб (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення").

Дотримання права батьків на інформацію про стан здоров'я дитини забезпечує, в першу чергу, права самої дитини. Лише при отриманні цієї інформації той з батьків, що проживає окремо від дитини, може повноцінно піклуватись про дитину, виховувати, брати участь у її житті.

6. На практиці виникають проблеми з виконанням рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні. Єдиним примусовим методом впливу на батька (мати), який не виконує без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, є винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону (ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження").

Невиконання рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні може бути підставою для пред'явлення позову про зміну місця проживання малолітньої дитини (ст. 161 СК).

Ще однією гарантією виконання рішення суду про участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, є обов'язок відшкодування матеріальної та моральної шкоди завдану тому з батьків, хто проживає окремо (ч. 5 ст. 159 СК).

Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини

1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

1. Із змісту коментованої статті випливає, що вона спрямована на врегулювання батьками, які проживають окремо, питання, з ким з них буде проживати дитина.

Право батьків на вибір місця проживання дитини має сприяти забезпеченню належного виконання батьками своїх обов'язків та безперешкодному здійсненню прав щодо виховання дитини. Визначаючи місце проживання дитини, батьки здійснюють своє право на особисте виховання дитини, оскільки дитина, як правило, проживає з батьками чи одним з них. У тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків, і кожен з них має брати участь у визначенні місця проживання дитини на засадах рівності. При цьому не мають значення причини роздільного проживання батьків (відсутність або розірвання шлюбу між ними, тимчасове роздільне проживання з поважних причин (див. коментар до ст. 3 СК). Ніхто з них не може бути усунений від вирішення цього питання.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.