Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

6. Коментована стаття передбачає альтернативну підвідомчість спорів між батьками щодо прізвища дитини. Хоча не виключена можливість звернення батьками спочатку до органу опіки та піклування, а потім вже й до суду, оскільки звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду (ст. 19 СК).

Стаття 146. Визначення імені дитини

1. Ім'я дитини визначається за згодою батьків.

Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини.

2. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

3. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

1. Слово «ім'я» має декілька значень. Як нематеріальне благо воно означає особисту назву людини, що дається їй при народженні. Ще одне значення цього слова — популярність, та (або) інша репутація — є схожим до понять честі і гідності особи, відображає думку оточуючих людей про конкретного індивіда. Відповідно до ст. 294 ЦК України фізична особа має право на ім'я. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить (ст. 28 ЦК України).

Право на ім'я — це найважливіше право, оскільки всі цивільні права особа має право набувати тільки під своїм ім'ям. Набуття прав і обов'язків під ім'ям іншої особи не допускається. Крім того, що стосується дитини, ім'я важливе і остільки, оскільки воно справляє вплив на соціалізацію дитини. Ст. 7 Конвенції про права дитини свідчить, що дитина реєструється відразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я.

Будучи суб'єктивним правом особи, право на ім'я свідчить про сімейну приналежність даної особи і наявність у неї у зв'язку з цим встановлених законом можливостей. Правовідносини, що складаються з приводу імені, складні і багатогранні. Дитина, що народилася, має право на присвоєння їй імені. Зобов'язаними перед нею є батьки. Дитина, що з народження залишилася без батьків, також має право отримати ім'я, і за цим повинні прослідкувати відповідні державні органи. Право вибору імені дитині належить батькам, і всі інші зобов'язані утримуватися від порушення даного права. Батьки тут — суб'єкти абсолютного правовідношення. Отримавши ім'я, громадянин стає його довічним володарем, уповноваженим суб'єктом іншого самостійного правовідношення, що носить також абсолютний характер. Право на ім'я в значенні присвоєння імені належить будь-якій людині з моменту її народження.

2. У коментованій статті мова йде про власне ім'я дитини. Особисте ім'я (грецькою — онома, староруською — рекло, назвище, прізвисько, назва, прозвання, пройменуванння) — це спеціальне слово, що служить для позначення окремої людини.

Положення про визначення імені дитини за згодою батьків означає, що органи РАЦС не мають права при реєстрації народження дітей надавати їм ім'я всупереч бажанню батьків. Батьки є вільними у виборі власного імені своїй дитині. При реєстрації народження за заявою одного з них передбачається, що інший згоден з обраним ім'ям (ч. 3 ст. 54 СК України). Органи РАЦС не мають права відмовити в наданні дитині обраного батьками імені на тій підставі, що дане ім'я не вказано в довіднику особистих імен або є скороченим, пестливим. Але з цього не випливає, що батьки мають нічим не обмежене право наректи дитину будь-яким вигаданим ім'ям. Право вибору імені своїй дитині, як і будь-яке право, має межі здійснення.

Батьки не можуть, використовуючи права, що їм належать, всупереч інтересам дитини, дати дитині ганебне ім'я або ім'я, здатне викликати у неї або оточуючих неприємні асоціації. Ім'я не повинне бути схожим на прізвисько. Батьки мають інше суб'єктивне право: право вибору імені своїй дитині. З реалізацією цього права воно припиняє своє існування. Тоді ж, коли порушується право батьків на вибір імені дитині, воно підлягає захисту шляхом звернення до органів РАЦС із заявою про виправлення імені дитини, даної їй без урахування побажань батьків, а при відмові органів РАЦС у виправленні актового запису — в суд відповідно до Положення про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 26.09.2002 р. № 86/5.

3. Визначати ім'я дитини закон також надає право іншим особам (див. коментар до ст. 145 СК). Інші особи мають право визначати ім'я дитини в тому разі, якщо вони здійснюють реєстрацію народження дитини (див. коментар до ст. 144 СК). Ім'я знайденої дитини, батьки якої невідомі, записується згідно з рішенням органу опіки та піклування (п. 2.12 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні).

У тих випадках, коли мати, яка не перебуває в шлюбі з батьком дитини, померла або передала дитину на утримання і виховання за рахунок держави, тобто відмовилась узяти дитину з пологового будинку або місце її проживання невідоме, а батьківство не встановлене, ім'я дитини записується за вказівкою заявника (п. 2.31 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні).

4. Ім'я за дитиною закріплене довічно, і його зміна можлива лише у виключних випадках: за заявою самої дитини або за заявою усиновлювача. За заявою дитини її ім'я може бути змінене після досягненні нею 16-річного віку. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє ім'я за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника (п. 6.2 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні). Ім'я дитини може бути змінене за заявою усиновлювачів при наявності згоди дитини (ст. 231 СК України).

5. Традиція присвоєння дитині двох власних імен існує віддавна. Вона породжена не тільки необхідністю дотримання канонічних вимог. а походить ще з до християнських часів. Дитина, досягши певного віку та стаючи членом общини, одержувала нове ім'я, яке відповідало її характеру або тим якостям, які були бажані для її батьків. Разом з цим істинним ім'ям, яке було відоме близьким людям, дитині давалося друге — несправжнє. Несправжнє могло бути явно непривабливим для сил зла (Розпуста, Некрас, Сліпий). Хворобливій дитині ім'я могли поміняти, цим відводилася від дитини біда або навіть смерть. Говорили: «Прийде за одним, знайде іншого — і піде ні з чим». Пізніше, при хрещенні, ім'я дитині давали батьки, до нього додавалося ім'я святого, в день якого народилася дитина, а також ім'я хрещеного батька або матері.

У національній традиції окремих народів, які проживають на території України, є присвоєння дитині більше як два імені. Якщо звичаєве право цих національних меншин це дозволяє, то у свідоцтві про народження такої дитини мають бути записані всі її особисті імена, і представники державного органу РАЦС не мають права відмовити батькам у реєстрації на тій підставі, що дитині, відповідно до законодавства України може бути дано не більше двох імен.

6. Коментована стаття передбачає альтернативну підвідомчість спорів між батьками щодо імені дитини. Хоча не виключена можливість звернення батьками спочатку до органу опіки та піклування, а потім вже й до суду, оскільки звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду (ст. 19 СК).

Стаття 147. Визначення по батькові дитини

1. По батькові дитини визначається за іменем батька.