Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

За таких умов перевагу при застосуванні норм Цивільного кодексу й інших актів цивільного законодавства слід надати спеціальному з цього приводу правилу, яким є визначення зобов’язання, що наводиться у ст. 509 ЦК. З огляду на це, хоч в п. 1 ст. 611 і ст. 615 ЦК законодавець уникає використання категорій «кредитор» та «боржник», ці статті слід тлумачити так, що вони мають на увазі порушення боржником зобов’язання як зв’язку між правами кредитора та обов’язками боржника та надають кредиторові право відмовитися від цього зобов’язання, внаслідок чого припиняється це зобов’язання. Доля зустрічного зобов’язання при цьому ст. 615 ЦК не вирішується.

2. Частина 1 ст. 611 і ст. 615 ЦК єдині в тому, що розширюють порівняно з Цивільним кодексом 1963 р. способи встановлення права на односторонню відмову від зобов’язання: підстави для цього тепер можуть встановлюватись не тільки законом, а і договором. Це відповідає загальній тенденції до підвищення ролі цивільно- правового договору, яка знайшла відображення в Цивільному кодексі 2003 р. Відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК кредиторові дається право на односторонню відмову від зобов’язання. Повторюючи це правило, ч. 1 ст. 615 ЦК передбачає можливість відмови від зобов’язання частково або в повному обсязі.

3. Відмова від договору полягає у здійсненні кредитором односторонніх дій в установленому законом порядку, які тягнуть за собою припинення зобов’язання. У випадках реалізації права на односторонню відмову від зобов’язання діями кредитора припиняються не всі зобов’язальні правовідносини, що виникли на підставі договору чи на іншій підставі, а припиняється тільки зобов’язання, зміст якого складають права кредитора, який відмовляється від зобов’язання, та обов’язки боржника. У результаті цього інша частина зобов’язальних правовідносин (зустрічне зобов’язання) втрачає підставу, а тому також припиняється. Якщо в цій частині уже здійснене виконання, воно втрачає підставу, що тягне виникнення зобов’язання у зв’язку з набуттям майна без достатньої правової підстави.

4. При застосуванні ч. 1 ст. 615 ЦК слід враховувати, що в цьому законодавчому положенні не формулюється норма прямої дії. Тому відмова від зобов’язання (часткова або в повному обсязі) можлива тільки у випадках, якщо це встановлено договором або законом.

5. Господарський кодекс формулює спеціальні правила, що застосовуються до господарських зобов’язань. У ст. 236 ГК викладено розгорнені правові положення, що стосуються односторонніх дій сторони зобов’язання, які вона може здійснити у відповідь на порушення господарського зобов’язання іншою стороною. Такі дії називаються оперативно-господарськими санкціями і визначаються як «заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку».

6. Частина 3 ст. 235 ГК визначає, що оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб’єкта, який порушив зобов’язання. У Цивільному кодексі прямої відповіді на це запитання немає. Оскільки право на односторонню відмову від зобов’язання Цивільний кодекс не визнає мірою відповідальності, можна зробити висновок про те, що Цивільний кодекс також не ставить виникнення у кредитора такого права в залежність від вини боржника.

7. Відповідно до ст. 235 і 236 ГК допускається застосування лише таких оперативно- господарських санкцій, які передбачені договором. Але переважному застосуванню перед цими правилами підлягають положення Цивільного кодексу, що передбачають можливість односторонньої відмови від зобов’язання чи інших подібних дій, хоч це і не було передбачено в договорі,

8. У разі порушення господарського зобов’язання однією стороною друга сторона вправі шляхом здійснення односторонніх дій відмовитись від виконання свого зобов’язання (п. 1 ч. 1 ст. 236 ГК [31]). Ця правова конструкція формально протилежна тій, що сформульована в п. 1 ст. 611 і ч. 1 ст. 615 ЦК. Пункт 1 ст. 611 ЦК передбачає відмову кредитора від зобов’язання як зв’язку між правами кредитора та обов’язками боржника, що призводить до утрати правової підстави іншим зобов’язанням, що разом з першим складає двосторонні зобов’язальні правовідносини між двома суб’єктами, що тягне за собою проведення розрахунків між сторонами на підставі ст. 1212 ЦК. Пункт 1 ч. 1 ст. 236 ГК передбачає відмову сторони від виконання свого зобов’язання перед іншою стороною в зв’язку з тим, що інша сторона порушила своє зобов’язання перед першою стороною. У зв’язку з цим втрачає підставу виконання останнього зобов’язання, а якщо воно було виконане раніше повністю або частково, розрахунки між сторонами мають проводитись на підставі ст. 1212 ЦК.

9. Як різновид відмови від виконання зобов’язання в п. 1 ч. 1 ст. 236 ЦК називається «відмова від оплати за зобов’язанням, яке виконане неналежним чином або достроково виконане боржником без згоди другої сторони». Тут зобов’язання розглядається як єдине, таке, що включає комплекс прав та обов’язків однієї сторони і зустрічних обов’язків та прав другої сторони, що не відповідає класичному розумінню зобов’язання як зв’язку прав кредитора та обов’язків боржника. Але в таких випадках відмова від оплати має лише інформаційний характер, оскільки неналежне, в тому числі і дострокове виконання, не породжує обов’язку здійснити оплату. Договором може передбачатись право платника на відмову від попередньої оплати в зв’язку з неналежним виконанням частини зобов’язання.

10. Відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитиву платником — це право на односторонню зміну умов договору, зміну строку виконання стороною власного зобов’язання в зв’язку з допущеним іншою стороною порушенням власного зобов’язання. Такий захід може застосовуватись, якщо він передбачений договором.

11. Припинення видачі банківських позичок — ще один різновид односторонньої відмови сторони від виконання свого зобов’язання у відповідь на порушення іншою стороною свого зобов’язання, що ґрунтується на тому ж договорі (абзац третій п. 1 ч. 1 ст. 236 ГК). Украй некоректне вживання терміна «позичка» не позбавляє це формулювання юридичного значення. Із контексту випливає, що тут йдеться про припинення перерахування банком (іншим кредитором) грошових сум або видачі готівки, як це передбачено кредитним договором (договором позики). Разом з тим слід нагадати, що тут не сформульована норма прямої дії, а лише передбачається встановлення договором такого виду оперативно-господарських санкцій. Тому некоректне вживання терміна «позичка» в ст. 236 ГК суттєво на правозастосування вплинути не може.

12. Пункт 2 ч. 1 ст. 236 ГК передбачає можливість відмови управненої сторони зобов’язання від прийняття подальшого виконання. Частина 3 ст. 612 ЦК передбачає право кредитора на відмову від прийняття виконання, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора. Але це правило до господарських зобов’язань підлягає застосуванню з урахуванням ч. 2 ст. 235 ГК, яка допускає застосування лише тих оперативно-господарських санкцій, які передбачені договором. Переважному застосуванню перед згаданими положеннями Господарського кодексу підлягають спеціальні правила Цивільного кодексу, що передбачають можливість відмови кредитора від прийняття виконання, зокрема, відмову покупця від прийняття товару, який продавець передав в асортименті, що не відповідає умовам договору (ст. 672 ЦК). Ця стаття не тільки встановлює право на відмову від прийняття виконання, а й передбачає механізм розрахунків між сторонами, якщо товар, від якого покупець відмовився, уже оплачений. Це виключає необхідність застосування ст. 1212 ЦК до відносин щодо розрахунків у таких випадках.

13. Повернення в односторонньому порядку виконаного стороною за зобов’язанням можливе тільки стосовно грошових коштів. Списання з рахунку іншої сторони в безакцептному порядку допускається ст. 26 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128], якщо це передбачено договором (це відповідає загальному правилу ч. 2 ст. 235 ГК, відповідно до якого оперативно-господарські санкції застосовуються, якщо це передбачено договором).

14. У силу п. 3 ч. 1 ст. 236 ГК можливе погодження в договорах умови про те, що сторона має право в односторонньому порядку на майбутнє встановити додаткові гарантії належного виконання зобов’язання іншою стороною. Зокрема зазначається на можливість встановлення таких гарантій, як зміна порядку оплати продукції, робіт, послуг, що зазвичай полягає в переведенні платника на попередню оплату продукції, робіт, послуг або в оплаті після перевірки їх якості.

15. Частина 2 ст. 236 ГК прямо передбачає можливість встановлення договором інших видів оперативно-господарських санкцій, що відповідає загальному підходу Цивільного кодексу до таких питань (мається на увазі принцип диспозитивності).

16. З огляду на те, що до останнього часу достатньої визначеності щодо порядку односторонньої відмови від зобов’язання, від виконання зобов’язання тощо, односторонньої зміни зобов’язання не було, позитивно слід оцінити правило ч. 1 ст. 237 ГК про застосування оперативно-господарських санкцій в позасудовому порядку та без попереднього пред’явлення претензії. Прямо це правило стосується тільки господарських зобов’язань. Але воно відповідає сутності відмови від зобов’язання. Тому у такий спосіб вона має здійснюватись завжди. Разом з тим, слід враховувати, що численні норми цивільного права встановлюють спеціальний механізм припинення зобов’язань у разі відмови від них (зокрема, встановлюється обов’язок завчасного попередження про односторонню відмову).

17. Одностороння відмова сторони від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення свого зобов’язання. Це прямо передбачається ч. 2 ст. 615 ЦК і випливає із ч. 3 ст. 237 ГК. При цьому дуже гостро постає проблема визначення тих збитків, які знаходяться у причинному зв’язку з порушенням, якого припустився боржник. Безумовно, відшкодуванню підлягають ті збитки, що спричинені порушенням, якого припустився боржник. Ті ж збитки, які виникли внаслідок односторонньої відмови кредитора від зобов’язання, також підлягають відшкодуванню. Але відшкодуванню боржником підлягають збитки, які виникли внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, тільки за умови, що така відмова мала ознаки справедливості, добросовісності і розумності.

18. Доцільно враховувати, що термінологія законодавця, пов’язана з наданням стороні права односторонніми діями припинити, перетворити або змінити зобов’язання або зобов’язальні правовідносини в цілому, не вичерпується поняттями «одностороння відмова від зобов’язання», «одностороння відмова від виконання зобов’язання». У подальшому, в коментарі до ст. 651 ЦК здійснюється спроба дати аналіз окремих правових конструкцій такого роду, передбачених законами, а у випадках, коли це ними допускається, — підзаконними актами.

Стаття 616. Правові наслідки порушення зобов’язання з вини кредитора

1. Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.