Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

Стаття 927. Страхування вантажів, пасажирів і багажу

1. Страхування вантажів, пасажирів і багажу проводиться відповідно до закону.

1. Страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) є добровільним (п. 9 ч. 4 ст. 6 Закону «Про страхування» [139]) і здійснюється відповідно до цього Закону. Обов’язкове страхування відповідальності повітряного перевізника, зокрема за шкоду, заподіяну багажу, пошті, вантажу (п. 8 — 15 Порядку і правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації [314]), певною мірою забезпечує інтереси власників вантажу та пасажирів. При перевезенні вантажів морським транспортом їх страхування здійснюється відповідно до ст. 239 — 276 КТМ [23].

2. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону «Про страхування» обов’язковим є «особисте страхування від нещасних випадків на транспорті». Це формулювання дає змогу поширити обов’язкове страхування не тільки на пасажирів, а і на інші категорії фізичних осіб, діяльність яких пов’язана з перевезеннями. З урахуванням змісту ст. 927 ЦК тут коментуються тільки положення, що стосуються обов’язкового страхування пасажирів. Формулювання п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону «Про страхування» дає підстави для висновку про те, що обов’язковим є страхування всіх пасажирів, незалежно від виду транспорту та умов перевезення. Але Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті [267] не передбачає обов’язкового страхування пасажирів внутрішнього міського сполучення транспорту.

3. Договори обов’язкового особистого страхування пасажирів від нещасного випадку на транспорті укладаються при придбанні квитка, що дає право на поїздку. Страхувальниками при цьому є пасажири. Від імені страховика при укладенні договору виступає відповідна транспортна організація, що має агентський договір із страховиком.

4. Страховий платіж здійснюється пасажиром (страхувальником) при придбанні квитка. Він складає два проценти вартості проїзду, а на маршрутах приміського сполучення, — до п’яти процентів. У міжнародному сполученні розмір страхового платежу, що складає два проценти, міг би зашкодити іміджу України, тому в таких випадках цей розмір визнано максимальним. А про конкретний розмір страхового платежу мають домовитись страховик і транспортна організація. Пасажиру видається страховий поліс. Замість цього допускається на зворотному боці квитка зазначати умови страхування (розмір страхового платежу і страхової суми). Крім того, тут має зазначатись вид обов’язкового страхування, найменування, адреса і телефон страховика (п. З названого Положення). Очевидно, вважається припустимим не зазначати навіть прізвище пасажира.

5. Пасажири, які мають право на безоплатний проїзд відповідно до чинного законодавства, підлягають обов’язковому особистому страхуванню без сплати страхового платежу і без отримання ними страхового полісу. Відносини щодо страхування при цьому виникають в силу акта цивільного законодавства (ним є назване вище Положення) і юридичного факту, яким є знаходження на вокзалі та оголошення посадки на транспортний засіб.

6. Розмір страхової суми для кожного застрахованого складає 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51000 грн.). Страховими випадками визнаються смерть, інвалідність або тимчасова втрата працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті. У випадку смерті застрахованого виплачується 100 відсотків страхової суми, при інвалідності — 90, 75, 50 відсотків страхової суми (залежно від групи інвалідності). При тимчасовій втраті працездатності виплачується 0,2 відсотка страхової суми за кожний день непрацездатності, але не більше 50 відсотків страхової суми.

7. Викладені правила не поширюються на пасажирів повітряних суден у зв’язку з тим, що в цій сфері застосовуються спеціальні правові норми. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону «Про страхування» обов’язковим є «авіаційне страхування цивільної авіації». Стаття 103 Повітряного кодексу [21] покладає на повітряного перевізника зобов’язання страхувати «свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам». Наведені формулювання як Закону «Про страхування», так і Повітряного кодексу не є достатньо визначеними. Прийнята в цивільному законодавстві термінологія не дає можливості поширити цитоване положення Повітряного кодексу на випадок завдання шкоди у зв’язку із ушкодженням здоров’я або смертю пасажира. Але Порядок і правила проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації передбачають обов’язкове страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, зокрема внаслідок ушкодження здоров’я пасажира, а також за шкоду, що виникла внаслідок його смерті. Розмір страхової суми встановлюється договором обов’язкового страхування і має становити не менш як: 1) під час виконання польотів в межах України — суму, еквівалентну 20000 доларів США; 2) під час виконання міжнародних польотів — суму, що передбачена міжнародними угодами або законодавством країни, на території якої здійснюються пасажирські перевезення, відповідно до уніфікованих умов об’єднання лондонських страховиків або інших умов, що застосовуються в міжнародній практиці (п. 13 названих Порядку і правил).

8. При перевезенні пасажирів морським торговельним судном обов’язкове їх страхування здійснюється відповідно до законодавства України (ст. 191 Кодексу торговельного мореплавства). Ніяких особливостей обов’язкового страхування пасажирів на морському транспорті законодавство України не встановлює. Застосовуються загальні правила Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

Стаття 928. Відповідальність перевізника за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира

1. Відповідальність перевізника за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира, визначається відповідно до глави 82 цього Кодексу, якщо договором або законом не встановлена відповідальність перевізника без вини.

1. До введення в дію нового Цивільного кодексу загального правила про відповідальність перевізника за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира, в цивільному законодавстві не було. Це не виключало застосування до відносин між перевізником та пасажиром з приводу відшкодування останньому шкоди, завданої ушкодженням здоров’я чи смертю внаслідок дій чи бездіяльності перевізника, ст. 455 ЦК 1963 р. Але ж Повітряний кодекс (ст. 103) виключав застосування цієї статті у разі ушкодження здоров’я або смерті пасажира повітряного судна. Стаття 928 ЦК поширюється на відносини щодо перевезення будь-яким видом транспорту, в тому числі і повітряним. Ця відповідальність регулюється правовими нормами, сформульованими в главі 82 Цивільного кодексу. Застереження «якщо договором або законом не встановлена відповідальність без вини» є недостатньо коректним, але воно і не є перешкодою для тлумачення та застосування відповідних положень законодавства. Це застереження не виключає як дії ст. 1187 ЦК, що встановлює особливості відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, до яких (джерел) належать і транспортні засоби, за допомогою яких здійснюється перевезення пасажирів, так і дії інших спеціальних правил щодо відповідальності перевізника за ушкодження здоров’я або смерть пасажира.

2. Обов’язкове страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті зазвичай не впливає на відповідальність перевізника за ушкодження здоров’я пасажира або його смерть, які є наслідком дій чи бездіяльності перевізника і не зменшує її обсяг, оскільки не перевізник здійснює страхування своєї відповідальності на випадок ушкодження здоров’я чи смерті пасажирів, а пасажири як страхувальники укладають договори страхування від нещасних випадків на транспорті. Обов’язкове страхування відповідальності перевізника за ушкодження здоров’я чи смерть пасажира встановлене лише Порядком і правилами проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації [314] на виконання п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону «Про страхування» [139] та ст. 103 Повітряного кодексу [21]. У зв’язку з виплатою страхових сум відповідно зменшується розмір відповідальності авіаційного перевізника. Це передбачено ст. 1194 ЦК.

ГЛАВА 65 ТРАНСПОРТНЕ ЕКСПЕДИРУВАННЯ

Стаття 929. Договір транспортного експедирування

1. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов’язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

2. Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов’язки експедитора виконуються перевізником.