Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

3. Затримка відправлення транспортного засобу дає право пасажиру відмовитися від перевезення (такі дії мають кваліфікуватися як конклюдентні дії, що свідчать про виявлення волі на розірвання договору перевезення) і вимагати повернення провізної плати. Відповідно до п. 14 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом [271] у таких випадках пасажирові повністю повертаються кошти, сплачені ним під час придбання проїзного документа, в тому числі за послуги, пов’язані з резервуванням місць. Затримання відправлення в рейс автобуса та відмова в зв’язку з цим пасажира від перевезення також є підставою виникнення обов’язку перевізника повернути пасажирові вартість проїзду, включаючи збір за попередній продаж квитків та автостанційний (автовокзальний) збір (п. 117 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту [316]). Це передбачає виплату на користь пасажирів дещо більших грошових сум, ніж сума провізної плати.

4. У разі, коли внаслідок запізнення транспортного засобу в пункт призначення, який для пасажира є пунктом пересадки, пересадка не відбулася, на перевізника покладається обов’язок відшкодувати пасажирові збитки. Ці збитки зазвичай полягають у витратах пасажира на придбання нового квитка (вони відшкодовуються за вирахуванням суми, яка була повернена пасажирові у зв’язку з поверненням квитка, поїздка відповідно до якого не відбулася), на оплату вартості проживання у готелі в період очікування нового рейсу тощо.

Частина 3 ст. 922 ЦК не передбачає відшкодування пасажирові моральної шкоди. Але це не виключає відшкодування моральної (немайнової) шкоди на підставі загального правила ст. 23 ЦК.

5. У випадках незбереження багажу (вантажобагажу) перевізник несе відповідальність перед пасажиром (іншою фізичною особою), за правилами про відповідальність за незбереження вантажу. При цьому пасажир (інша фізична особа) має також право на відшкодування моральної шкоди на підставі ч. 1 ст. 23 ЦК.

Стаття 922 ЦК, інші положення цього Кодексу не передбачають відповідальності перевізника перед пасажиром в інших випадках. Така відповідальність може бути встановлена договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами). Зокрема, із ст. 105 СЗУ випливає неможливість встановлення договором відповідальності залізниці перед пасажиром. Закони «Про транспорт» [65], «Про автомобільний транспорт» [190] не виключають встановлення договором відповідальності автомобільного перевізника перед пасажиром. Але, як правило, це є неможливим, оскільки договір перевезення має ознаки договору приєднання, в якому одна сторона пропонує договір для приєднання, а інша — не пропонує свої умови, а лише приймає рішення про те, приєднатися до запропонованого договору чи ні.

Стаття 923. Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу

1. У разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов’язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

1. У разі прострочення доставки вантажу перевізник несе перед одержувачем відповідальність, що передбачена ст. 623 ЦК і полягає у відшкодуванні збитків. Оскільки стосовно зобов’язань щодо перевезення встановлені численні особливості, у ст. 923 ЦК законодавець підтверджує, що ця відповідальність застосовується до перевізника, що припустився прострочення доставки вантажу не завжди, а лише тоді, коли «інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами)». При цьому, якщо відповідальність встановлена кодексами (статутами), які не допускають відступлень від них в договорах, такі відступлення є неможливими.

2. Транспортними кодексами (статутами) питання про відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу вирішується способами, про які йдеться нижче.

Повітряний кодекс [21] вирішує лише питання про підстави звільнення перевізника від відповідальності за прострочення доставки вантажу. Із ст. 94 цього Кодексу випливає, що такою підставою є лише непереборна сила, поняттям якої (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК) охоплюються і несприятливі метеорологічні умови. Що стосується форми відповідальності, то вона може встановлюватись договором. Якщо ж договором вона не встановлена, перевізник несе відповідальність, передбачену ст. 923 ЦК, — відшкодовує збитки, як вони визначені у ст. 22 ЦК.

Кодекс торговельного мореплавства не встановлює правил щодо відповідальності за прострочення доставки вантажів. Тому морська транспортна організація несе таку відповідальність відповідно до умов договору перевезення, а якщо вона договором не встановлена, перевізник відшкодовує збитки на підставі ст. 923, 623 і 22 ЦК.

3. Законодавством про автомобільні перевезення вантажів відповідальність за прострочення доставки вантажу не встановлена.

4. Стаття 116 СЗУ [278] встановлює штрафи за несвоєчасну доставку вантажів, розмір яких диференціюється (від 10 до 30 відсотків провізної плати) залежно від кількості діб прострочення. За відсутності вини перевізник звільняється від обов’язку сплатити цей штраф.

Стаття 924. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти

1. Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

2. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

1. На перевізникові лежить обов’язок забезпечити збереження вантажу при перевезенні. Невиконання цього обов’язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов’язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам. Звідси слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до ч. 1 ст. 924 ЦК не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу. Але уже у ч. 2 ст. 924 ЦК підстава звільнення перевізника від відповідальності сформульована інакше. Такою підставою тут названа відсутність вини. Оскільки між формулюваннями підстав звільнення перевізника від відповідальності, що наводяться у ч. 1 та 2 ст. 924 ЦК, е деяка різниця, треба вирішити питання про те, яке ж формулювання підлягає переважному застосуванню. Таким слід визнати формулювання ч. 1 ст. 924 ЦК, оскільки воно спеціально присвячене підставі звільнення перевізника від відповідальності. У ч. 2 ст. 924 ЦК підстава звільнення перевізника від відповідальності сформульована побічно при визначенні меж відповідальності перевізника. Тому це формулювання не може застосовуватись як таке, що суперечить спеціальному правилу ч. 1 ст. 924 ЦК.

Положення ч. 3 ст. 13 Закону «Про транспорт» [65] повертає нас до принципу вини. Але це положення раніше прийнятого закону не може застосовуватись усупереч ч. 1 ст. 924 ЦК як положення пізніше прийнятого законодавчого акта. Принцип вини перевізника як умова його відповідальності за незбереження вантажу закріплюється у ст. 176 КТМ [23]. У цій статті наводиться широкий перелік обставин, які свідчать, зокрема, про відсутність вини перевізника.

2. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт» [23] перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу лише у випадках незбереження вантажу внаслідок обставин, що не залежать від нього, тобто внаслідок дії непереборної сили.

3. Викладені спеціальні правила в частині, в якій вони суперечать ст. 323 ЦК, що покладає на власника ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна, підлягають переважному застосуванню перед цією статтею.