Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

3. На перевізника покладається обов’язок видати вантаж особі, якій надане право на його одержання (ч. 1 ст. 909 ЦК; ч. 1 ст. 307 ГК [31]). Несвоєчасне виконання перевізником цього обов’язку кваліфікується як прострочення доставки вантажу, що тягне відповідальність перевізника. Якщо вантаж на вимогу одержувача не виданий йому впродовж тридцяти днів після спливу строку його доставки, він вважається втраченим. Інший строк може бути встановлений договором, транспортними кодексами або статутами. Стосовно перевезень залізничним транспортом ст. 117 СЗУ [278] повторює зазначене правило про місячний строк, сплив якого дає підстави вважати, що вантаж втрачено.

4. У разі втрати вантажу перевізник несе відповідальність перед одержувачем відповідно до ст. 924 ЦК та інших положень цивільного законодавства. Але у випадках, коли вантаж прибув після сплати перевізником одержувачеві грошових сум в порядку відповідальності за втрату вантажу, одержувач зобов’язаний прийняти вантаж та повернути отриману від перевізника суму. Інше може бути встановлене транспортними кодексами та статутами, але на цей час такі інші правила не встановлені.

Стаття 920. Відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із договору перевезення

1. У разі порушення зобов’язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

1. Застереження «якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами)» слід тлумачити так, що домовленість сторін договору перевезення про відповідальність є можливою у випадках, коли транспортні кодекси (статути) не забороняють такої домовленості або коли із них така заборона не випливає. Наведене застереження прямо погоджується тільки з положеннями Кодексу торговельного мореплавства, якими встановлюється відповідальність та від яких ч. 3 ст. 14 КТМ дозволяє відступати. У силу ч. 3 ст. 6 ЦК положення Повітряного кодексу [21], що встановлюють відповідальність перевізника, можуть бути інтерпретовані в такий спосіб, що вони не виключають домовленості сторін договору перевезення про іншу, ніж встановлена ст. 92 — 95 Повітряного кодексу, відповідальність перевізника. У решті випадків встановлення договором перевезення підстав та меж відповідальності сторін, як правило, виключається.

2. Стаття 23 Закону «Про залізничний транспорт» [77] передбачає встановлення відповідальності за виконання зобов’язань як за договорами перевезення, так і за довгостроковими договорами Статутом залізниць України. У свою чергу, ст. 105 СЗУ встановлює, що матеріальна відповідальність залізниць, вантажовідправників, вантажоодержувачів, пасажирів, транспортних, експедиторських та посередницьких організацій, осіб, що виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, встановлюється цим статутом та окремими договорами. При цьому «окремими» визнаються тільки договори про перевезення вантажів на особливих умовах, що допускають додаткову відповідальність за виконання зобов’язань щодо перевезень (ст. 63 СЗУ), та договори про виконання залізницею додаткових операцій, пов’язаних з перевезеннями вантажів (ст. 22 СЗУ).

Стаття 921. Відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу

1. Перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами).

2. Перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

1. Відповідальність за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, за ненадання вантажу або невикористання транспортного засобу з інших причин може встановлюватись договором про організацію морських перевезень та спеціальним договором (ч. 4 ст. 307 ГК).

2. На залізничному транспорті відповідальність за порушення, про які йдеться у ч. 1 ст. 921 ЦК, встановлена ст. 106 — 108 СЗУ на підставі ч. 1 ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт». Ця відповідальність встановлена у вигляді штрафу, що встановлюється в процентах від ставки добової плати за користування вагонами. При цьому встановлюється додатковий штраф за незабезпечення завантаження маршруту. Залізниця і відправник несуть відповідальність за невиконання зобов’язань щодо надпланових і позапланових перевезень вантажів за заявами відправника, прийнятими залізницею. Залізниця несе відповідальність не тільки за невиконання плану перевезень, а і за невиконання зобов’язання щодо недовантаження і невиконання плану перевезень попереднього місяця. Вантажовідправник несе відповідальність за невиконання плану перевезень на залізницях призначення.

3. Положення про підстави звільнення від відповідальності, встановлене ч. 2 ст. 921 ЦК, відповідає загальному принципу відповідальності за наявності вини (ст. 614, 617 ЦК). Із ч. 2 ст. 921 ЦК випливає, що законодавець вважає, що вина особи відсутня у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами), тобто визнає такі обставини різновидом непереборної сили. Підстави та порядок встановлення заборони приймання вантажу до перевезення у визначених напрямках передбачені ч. 1 ст. 130 КТМ [23], ст. 29 СЗУ [278].

4. Загальне правило ч. 2 ст. 921 ЦК не підлягає застосуванню за наявності спеціальних правил, передбачених законом. Частина перша ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт» [77] встановлює, що сторони довгострокових договорів перевезень відповідають за неповне або несвоєчасне подання вагонів і контейнерів та за невикористання наданих транспортних, засобів відповідно до Статуту залізниць. Статті 107 і 108 СЗУ, що встановлюють підстави звільнення від відповідальності, дещо конкретизують принцип вини, а інколи виходять за межі принципу вини, але підлягають застосуванню, оскільки своє правове підґрунтя мають у ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт».

Стаття 922. Відповідальність перевізника за затримку відправлення пасажира та порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення

1. За затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров’ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника.

2. У разі відмови пасажира від перевезення з причини затримки відправлення транспортного засобу перевізник зобов’язаний повернути пасажиру провізну плату.

3. Якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася внаслідок запізнення транспортного засобу, який доставив його у цей пункт, перевізник зобов’язаний відшкодувати пасажирові завдані збитки.

1. На цей час транспортними кодексами і статутами не встановлено штраф за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, та за запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення. Встановлення договором такої відповідальності на цей час не практикується. Зазначення в ч. 1 ст. 922 ЦК встановлення такої відповідальності за домовленістю сторін не враховує ту обставину, що договір перевезення пасажира зазвичай є договором приєднання, стандартні форми якого розробляє перевізник, а пасажирові надається тільки можливість приєднатися до договору, умови якого розробив та запропонував для приєднання перевізник.

2. Зазначення в ч. 1 ст. 922 ЦК обставин, що звільняють перевізника від відповідальності за порушення, про які йдеться у цій статті, виявляє відсутність належного розуміння цієї проблеми. Звільнення перевізника від відповідальності у разі неналежного виконання зобов’язання унаслідок дії непереборної сили відповідає ст. 614 і 617 ЦК. Інші обставини, що не залежали від перевізника, мають охоплюватись поняттям випадку, деякі пояснення щодо змісту якого даються у ст. 617 ЦК. Що стосується усунення несправності транспортного засобу, то воно відповідно до спеціального правила ч. 1 ст. 922 ЦК звільняє перевізника від відповідальності за порушення, про які йдеться, незалежно від наявності вини перевізника у виникненні несправності, якщо тільки ця несправність створювала загрозу життю або здоров’ю пасажирів. Це правило встановлене для того, щоб перевізник не прагнув використовувати несправні транспортні засоби з метою уникнути відповідальності за затримку відправлення транспортного засобу та порушення строку доставлення пасажирів до пункту призначення.

Відповідно до ст. 94 Повітряного кодексу [21] перевізник звільняється від відповідальності за прострочення доставки пасажира, якщо прострочення сталося унаслідок несприятливих метеорологічних умов. Несприятливим метеорологічним умовам не притаманна ознака надзвичайності, але ознаку невідворотності вони мають. Цього достатньо для висновку про те, що несприятливі метеорологічні умови є різновидом непереборної сили, яка виключає відповідальність перевізника за порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення.