Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

6. Позовна давність встановлюється тривалістю в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Кодекс торговельного мореплавства [23] спеціальними правилами встановлює тривалість позовної давності і порядок її обчислення (див. п. 14 коментаря до ст. 261 ЦК в першому томі цього видання).

Повітряний кодекс [21] зазначений момент не встановлює. Статут залізниць України [278] і Статут внутрішнього водного транспорту СРСР [487] визначають момент, з якого починається перебіг позовної давності. Відповідні правила підлягають застосуванню з урахуванням наступного. Ці статути передбачають обчислення позовної давності з дня отримання відповіді на претензію або з дня спливу строку для відповіді на претензію. Але ж пред’явлення претензії не є обов’язковим. За таких умов слід зробити висновок про те, що названі статути застосовуються до випадків, коли претензія пред’являлась. Якщо ж претензія не пред’являлась, то позовна давність обчислюється відповідно до загального правила ч. 1 ст. 261 ЦК. Зокрема, відповідно до ст. 136 і 134 СЗУ позовна давність має обчислюватись:

а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу — для вимог про відшкодування за псування, пошкодження або нестачу вантажу, багажу та вантажобагажу;

б) через 30 діб з дня закінчення терміну доставки — для вимог про відшкодування за втрату вантажу;

в) через 2 місяці з дня прийому вантажу до перевезення — для вимог про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;

г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу — для вимог про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;

д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу — для вимог з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу;

е) після закінчення п’ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, — для вимог про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень;

є) з дня встановлення обставин — в усіх інших випадках.

7. Тривалість позовної давності за позовами до перевізника і за позовами перевізника до вантажовідправника (вантажоодержувача), що випливають із договору перевезення, становить один рік. Ця позовна давність застосовується і до випадків, коли претензія пред’являлась (тоді позовна давність обчислюється з дня отримання відповіді на претензію або з наступного дня після спливу місячного строку, встановленого для відповіді на претензію), і до випадків, коли претензія не пред’являлась (тоді позовна давність обчислюється відповідно до загального правила ч. 1 ст. 261 ЦК).

8. Якщо на відносини щодо перевезення поширюється чинність Господарського кодексу [31], то позовна давність встановлена тривалістю 6 місяців (ч. 4 ст. 315 ГК), яка обчислюється з урахуванням викладеного у п. 5, 7 коментаря.

9. Стаття 136 СЗУ, яка встановлює позовну давність тривалістю шість місяців, застосуванню не підлягає, оскільки спеціальна позовна давність може встановлюватись законом (ч. 1 ст. 258 ЦК), а не підзаконними актами. З тих же причин не підлягає застосуванню і ст. 137 СЗУ, якою позовна давність до вимог залізниць до вантажовідправників і вантажоодержувачів встановлена тривалістю шість місяців. Але до вимог вантажовідправників і вантажоодержувачів до залізниць, які випливають із господарського договору перевезення, застосовується позовна давність тривалістю шість місяців, встановлена ч. 5 ст. 315 ГК.

Стаття 926. Позови щодо перевезення у закордонному сполученні

1. Позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

1. Стаття 926 ЦК не формулює норм прямої дії, а відсилає до міжнародних договорів України, транспортних статутів і кодексів.

2. Міжнародні договори України є частиною національного законодавства України (частина перша ст. 9 Конституції України [1]). Тому у разі, коли відповідно до законодавства чи договору перевезення до правовідносин сторін застосовується законодавство України, застосуванню підлягають відповідні міжнародні договори України, хоч би країна, до якої належить один із учасників договору перевезення, і не була учасником відповідного міжнародного договору (в останньому випадку міжнародний договір не може застосовуватись переважно перед національним законодавством).

3. Колізія між міжнародними договорами, які набрали чинності в установленому порядку, та відповідними актами законодавства України вирішується на користь міжнародних договорів (ч. 2 ст. 19 Закону «Про міжнародні договори України» [176]).

4. Положення про позовну давність формулюються в низці міжнародно-правових договорів, учасниками яких є Україна. Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 29 жовтня 1929 р. (ст. 29) [2], встановлює позовну давність тривалістю два роки, що відлічуються з моменту прибуття пасажира, багажу, вантажу за призначенням, або з дня, коли повітряне судно мало прибути, або з дня зупинення перевезення. Наслідком пропуску цього строку є втрата права на позов. У решті випадків порядок обчислення строку визначається законом суду, в якому вчинено позов. Позивачеві надається право вибору суду в межах території однієї із Високих Договірних Сторін або за місцем знаходження перевізника. Позов до перевізника не може бути пред’явлений, якщо попередньо до нього не було пред’явлено претензію негайно при виявленні шкоди або в межах граничних строків, встановлених ст. 26 Конвенції.

5. Стаття 55 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) [12] встановлює для позовів, що випливають із перевезення, позовну давність тривалістю один рік. У разі заподіяння збитків внаслідок дії або бездіяльності з наміром їх заподіяння або через недбалість з усвідомленням, що такі збитки чи шкода можуть бути заподіяні (самовпевненість), застосовується позовна давність тривалістю два роки. До позовів, що пов’язані з відповідальністю залізниці за заподіяння смерті або ушкодження здоров’я пасажирів, встановлена позовна давність тривалістю три роки від першого дня після нещасного випадку (для пасажира), а для інших осіб — три роки від першого дня після смерті пасажира, але не більше п’яти років від першого наступного дня після нещасного випадку.

6. Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу (ст. 22) [10] встановлює позовну давність тривалістю один рік, а у разі смерті або ушкодження здоров’я пасажира — тривалістю три роки.