Розділ «КНИГА ТРЕТЯ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА»

3. Загальне положення ч. 3 ст. 386 ЦК лише на перший погляд є простим. Насправді, питання про співвідношення цього положення з іншими статтями Цивільного кодексу є досить складним, а правильна відповідь на питання про характер цього співвідношення потребує належного володіння мистецтвом (за відсутності науки) тлумачення нормативно-правових актів. При формулюванні ч. 3 ст. 386 ЦК законодавець послідував невдалим теоретичним конструкціям, які відшкодування майнової і моральної шкоди кваліфікують як захист права власності. Між тим, відшкодування моральної шкоди захищає особисті немайнові права особи, що порушені шляхом порушення права власності. А право на відшкодування майнової шкоди виникає в результаті перетворення правовідносин: якщо майно неможливо витребувати (зокрема, у зв’язку із знищенням майна право власності згідно з п. 4 ч. 1 ст. 346 ЦК припиняється), якщо право власності не можна захистити іншими способами, правовідносини власності в силу вказівки закону перетворюються в зобов’язальні, в межах яких право власності не захищається (в цивільно-правовому розумінні захисту права), а лише покладається на особу обов’язок відшкодувати власникові, який безповоротно втратив право власності на річ, майнову шкоду. Очевидно, у включенні до Цивільного кодексу положення, що сформульоване в ч. 3 ст. 386, потреби не було, оскільки відшкодування майнової та моральної шкоди могло б здійснюватись безпосередньо на підставі ст. 1166, 1167 ЦК. Але ж законодавець, сформулювавши положення ч. 3 ст. 386 ЦК, спеціальним правилом підкреслив, що застосування способів захисту права власності, про які йдеться в ст. 387 — 394 ЦК, не виключає застосування ст. 1166, 1167 ЦК.

4. Ще ширше «захист власності» в контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7] тлумачиться Європейським Судом з прав людини. Якщо особі відповідно до національного законодавства країни належить яке-небудь право, що складає певний матеріальний актив, вона може захищати це право відповідно до правил про захист права власності. З урахуванням цього як власність захищалось, зокрема, право на підприємницьку діяльність, яку особа вимушена була припинити у зв’язку з відмовою дати дозвіл (ліцензію) на продовження цієї діяльності.

5. Відсутність у ч. 3 ст. 386 ЦК посилання на те, що майнова і моральна шкода, завдана порушенням права власності, відшкодовується відповідно до законодавства (закону), не виключає застосування при цьому положень інституту відшкодування шкоди, зокрема принципу вини. Застосуванню в цьому випадку підлягає і ст. 1192 ЦК. У цій статті спочатку формулюється загальне правило, відповідно до якого шкода, завдана майну, або відшкодовується в натурі, або відшкодовуються завдані збитки в повному обсязі. Спеціальне правило по відношенню до викладеного формулюється в абзаці другому ст. 1192 ЦК і має обмежене регулятивне значення: воно визначає лише порядок визначення розміру збитків при знищенні або пошкодженні майна. Вони визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або на момент виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Це правило не виключає відшкодування інших витрат, які вимушений був здійснити власник у зв’язку з порушенням права власності, а також упущеної вигоди.

6. Хоча ч. 3 ст. 386 ЦК передбачає відшкодування майнової шкоди у разі порушення прав власника, встановлюються спеціальні правила, що передбачають відшкодування шкоди, завданої правомірними діями, в результаті яких припиняється чи обмежується право власності. Незалежно від наявності порушення права власності здійснюється відшкодування шкоди відповідно до ст. 35, 394, 1170 ЦК, п. 26 ст. 11 Закону «Про міліцію» [47], п. 6 ст. 25 Закону «Про службу безпеки України» [60].

Стаття 387. Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння

1. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

1. Позови про витребування майна з чужого незаконного володіння називаються віндикаційними. У ст. 387 ЦК прямо не зазначається, що віндикаційний позов може бути пред’явлений тільки на захист права власності на річ, яка визначена індивідуально. Але це випливає із змісту цієї статті. Власник, що пред’являє вимогу про повернення йому майна, яке належить йому на праві власності, повинен довести, що саме це майно є об’єктом його права власності, тобто індивідуалізувати його. Якщо ж індивідуалізувати майно неможливо, неможливе і задоволення віндикаційного позову. У разі пред’явлення вимоги про передання взамін утрачених у результаті дій правопорушника речей, що визначені родовими ознаками, інших речей такого ж роду і такої ж якості, позовні вимоги повинні формулюватись як відшкодування збитків (шкоди) способом передання речей того ж роду та тієї ж якості (ч. 4 ст. 22; ст. 1192 ЦК).

2. Віндикаційними позовами захищається правомочність володіння, що належить власникові або іншій особі, яка отримала право володіння річчю на законній підставі (у тому числі на підставі договору, який не визнано недійсним). Отже, віндикаційний позов може пред’явити власник, суб’єкт іншого речового права. Суб’єкт права господарського відання або права оперативного управління також має право пред’явити віндикаційний позов. Оскільки право власника (органу, що здійснює його повноваження) вилучати майно, що належить суб’єктам господарювання, за якими майно закріплено на праві господарського відання або оперативного управління, не визнається (ст. 136 ГК [42]) або обмежується (ст. 137 ГК), такі суб’єкти вправі звернутися з віндикаційним позовом також до власника (органу, що здійснює його повноваження), який здійснив незаконне вилучення майна у суб’єкта господарювання. На можливість захисту права господарського відання перед власником зазначається в ч. З ст. 136 ГК. Стосовно права оперативного управління, що належить суб’єктам господарювання, така можливість не закріплюється.

3. Віндикаційний позов може бути пред’явлений і особою, яка володіла річчю в силу зобов’язання. Проте, як правило, на підставі ст. 387 ЦК особа, яка володіла майном у силу зобов’язання, може пред’явити позов у зв’язку з порушенням її права володіння тільки до третіх осіб. До іншої сторони зобов’язання особа, яка володіла майном у силу зобов’язання, вправі пред’явити позов про витребування речі тільки в тому випадку, якщо сторона в зобов’язанні порушила право володіння діями, що виходять за межі зобов’язання, внаслідок чого неможливе пред’явлення позову з вимогою про примушення до виконання в натурі обов’язку, який існує в зобов’язанні.

4. Не може бути кваліфікований як віндикаційний і ґрунтуватися на ст. 387 ЦК позов про передання речі, якщо обов’язок передати її ґрунтується на договорі. Законодавство України допускає можливість уключення до договору умови про перехід права власності на річ до її передання набувачеві за договором (ч. 1 ст. 334 ЦК). Таким чином, право володіння як частина права власності у набувача виникає до настання фактичного володіння. Однак при відмові відчужувана передати набувачеві відповідно до договору індивідуально визначену річ, набувач вправі пред’явити не віндикаційний позов, а позов про відібрання речі у відчужувана і про передання її набувачеві (ст. 620 ЦК). Відповідно і розрахунки між сторонами у зв’язку з невиконанням (несвоєчасним виконанням) обов’язку передати індивідуально визначену річ відповідно до договору мають проводитись не на підставі ст. 390 ЦК, а згідно з нормами зобов’язального права.

У зв’язку з викладеним слід звернути увагу на ту обставину, що цивільне законодавство України не втілює в собі принцип привілейованого захисту речового права перед зобов’язальним або протилежний принцип. Колізія між нормами речового і зобов’язального права за законодавством України повинна вирішуватись відповідно до загальних правил правозастосування, в силу яких перевага віддається спеціальним нормам перед загальними і нормам актів, прийнятих пізніше, перед нормами раніше прийнятих актів.

5. З вимогою про передання речі може бути пов’язаний позов про визнання право- чину недійсним. Якщо правочин визнаний недійсним законом (є нікчемним), також може бути пред’явлений позов про передання (повернення, витребування) речі, що була предметом правочину. Але такий позов не належить до категорії віндикаційних, передбачених ст. 387 ЦК, оскільки він ґрунтується на відповідних спеціальних нормах Цивільного кодексу (ст. 216).

6. Відповідно до ст. 387 ЦК позов може бути пред’явлений тільки тоді, коли відповідач незаконно заволодів річчю, зокрема тоді, коли майно відповідачеві передавав не позивач, а інша особа. Якщо відповідачеві річ передана позивачем, останній може витребувати річ, пред’являючи позов або про визнання правочину недійсним, і про повернення сторін до первинного майнового стану, або про розірвання договору і про покладення на відповідача обов’язку повернути раніше передану за договором річ, або про повернення речі у зв’язку з односторонньою (передбаченою законом) відмовою від договору, або про повернення в натурі безпідставно набутого майна, або про повернення майна, переданого боржнику на строк, у зв’язку із закінченням строку договору. Пред’явлення віндикаційного позову у подібних випадках є неможливим, оскільки для захисту права повинні застосовуватися інші спеціальні норми і передбачені ними способи захисту цивільного права.

З іншого боку, якщо річ шляхом двох і більше правочинів виявилась у володінні особи, якій передав її не власник, а інша особа, власник не повинен вимагати визнання недійсними всього ланцюга правочинів, або частини правочинів, або останнього правочину, внаслідок яких річ виявилась у незаконному володінні відповідача. У силу спеціального правила ст. 387 ЦК у подібних випадках пред’являється віндикаційний позов без пред’явлення вимоги про визнання правочинів недійсними. У такому випадку підлягає застосуванню також спеціальне правило ст. 661 ЦК, відповідно до якого продавець зобов’язаний відшкодувати покупцеві понесені ним збитки, якщо в силу рішення суду річ вилучена у покупця. Пред’явлення покупцем, у якого відсуджена придбана за договором купівлі-продажу річ, позову до продавця не на підставі ст. 661 ЦК, а відповідно до ст. 216 і 658 ЦК (з посиланням на те, що річ продана не власником, а іншою особою) було б неправильним.

Викладене важливе не тільки з огляду на необхідність правильного вибору правових норм, що підлягають застосуванню, але й має істотне практичне значення, оскільки обсяг вимог, які можуть бути пред’явлені на підставі ст. 661 ЦК, є іншим, ніж це передбачено ст. 216 та ст. 387 ЦК та більшістю інших норм, що встановлюють наслідки недійсності правочину.

Законодавець узагалі стоїть на такій позиції, що до учасників згаданого ланцюга правочинів вимоги можуть бути пред’явлені тільки за наявності їх вини. Якщо продавець (учасник останнього правочину із цього ланцюга) не знав або не міг знати про наявність підстав для вилучення предмета договору купівлі-продажу у покупця за рішенням суду, він не несе перед покупцем, у якого вилучено предмет договору, будь-яких обов’язків. Тому ст. 661 ЦК як спеціальна допускає лише стягнення збитків з продавця, який знав або міг знати про наявність підстав для вилучення предмета договору, а також пред’явлення ним регресної вимоги до особи, у якої раніше він придбав річ. Тому визнання недійсними правочинів, у результаті яких річ перейшла у володіння продавця, а потім була вилучена у покупця за рішенням суду, є неможливим в силу спеціального правила ст. 661 ЦК.

7. На підставі статті, що коментується, позов не може бути пред’явлений до особи, яка не володіє річчю, що є предметом спору, хоча були докази того, що ця особа порушила правомочність власника володіти майном. Така особа може бути лише третьою особою за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, пред’явленим до незаконного володільця речі. Безпосередньо до порушника права володіння власник у таких випадках може пред’явити лише позов про відшкодування шкоди за умови, що річ не збереглася в натурі, або володілець її невідомий.

Якщо відома особа, яка за наявності її вини порушила право власності, і особа, яка виявилась у підсумку володільцем речі, виникає колізія між ст. 387 і положеннями глави 82 Цивільного кодексу: власник вправі пред’явити до особи, яка незаконно володіє річчю, віндикаційний позов, а до особи, яка своїми діями порушила правомочності власника — позов про відшкодування шкоди. Оскільки ст. 387 ЦК у цьому випадку повинна розглядатися як спеціальна, що встановлює один із способів захисту права власності, слід пред’являти віндикаційний позов до незаконного володільця речі, а не позов про відшкодування шкоди до особи, яка порушила права власника. Лише у тих випадках, коли захистити право власності неможливо, вчиняється позов про відшкодування шкоди, тобто захищається право, що існує в межах зобов’язання, в яке на підставі передбачених законом юридичних фактів перетворились правовідносини власності.

8. Наявність спеціальної ст. 387 ЦК не дає власнику права вибору вимоги, яку він може пред’явити в суді, навіть у тих випадках, коли власник був позбавлений права володіння внаслідок скоєння злочину, наприклад, викрадення речі: якщо річ збереглася, можливе пред’явлення тільки віндикаційного позову, позов про відшкодування шкоди може бути пред’явлений лише в частині завдання шкоди, що пов’язана з незаконним заволодінням річчю, у вигляді додаткових витрат власника та упущеної вигоди. Питання про те, збереглася річ, чи її не можна вважати такою, що збереглася, через істотне погіршення її стану, повинно вирішуватися судом з урахуванням конкретних обставин справи. Якщо не виключається без будь-якого істотного обмеження інтересів власника (в тому числі з урахуванням зовнішнього вигляду речі) користування і розпоряджання річчю після її витребування у незаконного володільця, річ слід визнати такою, що збереглася. У цьому випадку власник повинен захищати своє право шляхом пред’явлення віндикаційного позову. Якщо ж власник доведе, що якість речі погіршилась настільки, що користування і розпорядження нею без істотного обмеження його інтересів неможливо, він вправі пред’явити позов про відшкодування шкоди, стверджуючи, що об’єкт права власності не зберігся.

Позов про відшкодування шкоди може бути пред’явлений тільки до особи, що заподіяла шкоду своїми незаконними винними діями, які порушили правомочність власника володіти річчю. До особи, якій річ була згодом передана особою, яка порушила права власника, вимога про відшкодування шкоди може бути пред’явлена тільки у випадках, коли придбання такою особою речі кваліфіковано як завідомо обіцяне придбання предметів, здобутих злочинним шляхом, тобто як співучасть у злочині.