Розділ «КНИГА ТРЕТЯ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА»

4. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

1. Перебування речі у незаконному володінні дає можливість незаконному володільцю одержувати доходи від неї, але в той же час може вимагати і витрат на утримання речі або її збереження. Тому при поверненні речей із незаконного володіння між незаконним володільцем речі та власником повинні бути проведені розрахунки відповідно до правил ст. 390 ЦК.

Ця стаття може застосовуватись тільки у випадках, коли підставою витребування речі є ст. 387 ЦК. З іншого боку, ст. 390 ЦК не може застосовуватись, якщо річ повертається власникові у зв’язку з недійсністю правочину, якщо передається (відсуджується) бездоглядна тварина, знахідка, якщо обов’язок передати річ покладається на підставі ст. 620, 665 ЦК, у зв’язку з припиненням права володіння і користування нею внаслідок спливу строку дії договору, а також при достроковому його розірванні у зв’язку з односторонньою відмовою від договору (зобов’язання), що ґрунтується на законі. З іншого боку, наявність спеціальних правил ст. 390 ЦК, які регулюють відносини щодо розрахунків у зв’язку з витребуванням майна із чужого незаконного володіння, виключає застосування до цих відносин ст. 1214 ЦК, що стосується відшкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання. Це твердження не спростовується зазначенням у п. 2 ч. 3 ст. 1212 ЦК про те, що положення глави 83 ЦК «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються до вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки це зазначення не виключає дії спеціальних правил ст. 390 ЦК.

2. При витребуванні речі із чужого незаконного володіння, власник вправі вимагати від незаконного володільця речі повернення доходів або відшкодування вартості доходів, які незаконний володілець одержав або міг одержати. Час, за який повинні бути повернені або відшкодовані доходи, диференціюється залежно від того, є незаконний володілець речі добросовісним чи є недобросовісним її набувачем.

Якщо незаконний володілець є недобросовісним набувачем речі, він зобов’язаний повернути доходи, які одержав або міг одержати, або відшкодувати їх вартість за весь час володіння. Добросовісний набувач зобов’язаний повернути доходи або відшкодувати їх вартість власникові з того часу, коли він дізнався або міг дізнатися про неправомірність його володіння. Якщо цей момент установити неможливо, повертаються доходи, або відшкодовується вартість доходів, які незаконний володілець одержав або міг одержати з дня одержання повістки про явку до суду за позовом власника.

3. У свою чергу незаконний володілець як добросовісний, так і недобросовісний, вправі вимагати від власника відшкодування необхідних витрат, здійснених ним на майно з того часу, з якого власнику належать доходи від майна. Однак право вимоги про відшкодування витрат, здійснених незаконним володільцем на поліпшення майна, якщо поліпшення не можуть бути відділені без шкоди для майна, має тільки добросовісний набувач. Граничною сумою, яка може бути відшкодована як витрати незаконного володільця на поліпшення речі, є розмір збільшення вартості майна внаслідок його поліпшення. Природно, що за добросовісним набувачем визнається право залишити за собою ті поліпшення речі, які можуть бути відділені без пошкодження речі.

4. Недобросовісний набувач не має права на відшкодування витрат, зроблених ним на поліпшення речі.

5. Якщо після порушення права власника володіти річчю остання знаходилась у володінні декількох осіб, усі вони за наявності підстав, передбачених ст. 390 ЦК, повинні брати участь у розрахунках (або як боржники, або як управнені).

6. Спеціальні правила ст. 390 ЦК, у принципі, не виключають пред’явлення як до добросовісного, так і недобросовісного володільця, у якого річ вилучена за віндикаційним позовом власника, вимоги про відшкодування шкоди (глава 82 Цивільного кодексу). Цей висновок обумовлений наступним. Спеціальне правило ч. 3 ст. 386 ЦК формулює диспозицію (встановлює право власника на відшкодування майнової та моральної шкоди), що покриває все правове поле, яке виникає внаслідок порушення права власності. Але є декілька спеціальних диспозицій, які переважно діють на цьому ж правовому полі. Вони, залежно від конкретних обставин, можуть надати власникові можливості отримати у зв’язку з порушенням його права навіть більше, ніж це передбачено ч. 3 ст. 386 ЦК. Якщо ж власник відповідно до спеціальних диспозицій ст. 390 ЦК отримав менше, ніж це випливає із ч. 3 ст. 386 ЦК, частина правового поля ст. 390 ЦК не покривається. На цій частині діє ч. 3 ст. 386 ЦК. Це означає, що в межах, установлених ч. 3 ст. 386 ЦК, власник може пред’явити до порушника його права вимоги на підставі ст. 1166, 1167, 1192, 22 ЦК із заліком того, що він отримав або має право отримати на підставі ст. 390 ЦК.

Стаття 391. Захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння

1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

1. Позовами, передбаченими ч. 1 ст. 326 ЦК, та позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння не вичерпуються всі способи захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би вони і не були пов’язані з порушенням права володіння.

2. Цивільне законодавство багатьох країн протягом століть передбачає можливість пред’явлення негаторного позову, тобто позову про усунення перешкод до користування майном. Негаторний позов — це досить рідкісне явище у практиці. Він пред’являється у випадках створення фактичних або юридичних перешкод до користування майном. Фактичні перешкоди до користування майном звичайно створюються особою, яка є власником об’єктів, суміжно розміщених з майном, перешкоди до користування яким створюються.

3. Негаторний позов слід відрізняти від інших, хоча і близьких до нього, способів захисту права. Так, якщо орендар (наймач) у зв’язку із закінченням строку дії договору не звільняє приміщення, які орендуються (наймаються), негаторний позов не може бути пред’явлений. Орендар (наймач) у такому випадку дійсно перешкоджає реалізації власником (орендодавцем, наймодавцем) права користування приміщенням. Але при цьому орендар (наймач) порушує свій обов’язок звільнити приміщення (передати їх наймачеві), який випливає з договору. Тому способом захисту права, що є адекватним такому порушенню, є пред’явлення вимоги про виконання зобов’язання передати річ.

4. У силу ч. 3 ст. 386 ЦК задоволення вимоги власника, що ґрунтується на ст. 391 ЦК, не виключає пред’явлення до особи, що за наявності вини порушила право власності, вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди відповідно до ч. 3 ст. 386, ст. 1166, 1167, 1192, 22 ЦК.

Стаття 392. Визнання права власності

1. Власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

1. Право власності може захищатися пред’явленням позову про визнання цього права. Такий позов може бути пред’явлений до будь-якої особи, яка словами чи діями заявила про свої претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи. Позивач, пред’являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у тому числі його висловлювань, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права власності. За відсутності таких доказів при розгляді справи в неспеціалізованому суді загальної юрисдикції в позові буде відмовлено, оскільки право власника не потребує захисту. У господарському суді провадження у справі підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмета спору (п. 11 частини першої ст. 80 ГПК [31]). Але і прийняття зазначеного вище рішення певного мірою захищає право власності, оскільки в мотивувальній частині рішення констатується наявність у позивача права власності, а у задоволенні позову відмовляється (чи провадження у справі припиняється) тільки тому, що позивач не доказав факт оспорювання права власності. Правда, мотивувальна частина судового рішення обов’язкового значення не має, але вона здатна інтелектуально вплинути на наступні судові рішення у справах з участю тих ж позивача та відповідача.

Позов про визнання — це превентивна форма захисту права. Такий позов може пред’являтися, коли право ще не порушене, але існує загроза його порушення. Оскільки позов про визнання права власності може пред’являтися за відсутності порушення права, позовної давності для заявлення такого позову не існує.

2. Указуючи в ст. 392 ЦК на випадки, коли можливе пред’явлення вимоги про визнання права власності, не виключає звернення з таким позовом в інших випадках. Оскільки право власності є приватним, сам власник має визначити межі та способи захисту свого права. З огляду на це слід зробити висновок про те, що власник має право за наявності підстав для пред’явлення віндикаційного чи негаторного позову звернутися з позовом лише про визнання права власності. Не виключається пред’явлення позову про визнання набувача недобросовісним. У свою чергу набувач за наявності підстав, зазначених у ч. 1 ст. 388 ЦК, може пред’явити вимогу про визнання його добросовісним.