Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

Стаття 232. Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною

1. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

2. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

1. Правочин, що вчинений унаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, є оспорюваним. Він визнається судом недійсним за позовом сторони, від імені якої діяв представник.

2. Слід ураховувати, що в силу ч. 3 і 4 ст. 92 ЦК, абзацу одинадцятого ч. 2 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] орган юридичної особи, який діє одноособово (одноосібно), підпадає під поняття представника, як воно визначається в ст. 237 ЦК. Тому ст. 232 ЦК може застосовуватись у випадках, коли орган юридичної особи зловмисно діяв при укладенні угоди всупереч інтересам юридичної особи. Раніше чинний Цивільний кодекс не давав підстав кваліфікувати орган юридичної особи як представника юридичної особи. Тому і дії органу юридичної особи у відповідних випадках не давали підстави для кваліфікації правочину, що вчинений шляхом таких дій, як недійсного, оскільки він учинений унаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною.

3. Якщо правочин визнано недійсним на підставі ст. 232 ЦК, застосовується двостороння реституція відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК. Крім того, довіритель має право вимагати від свого представника та іншої сторони правочину солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, який довірителю завдано в зв'язку з вчиненням правочину, його виконанням та поверненням до первісного стану.

Стаття 233. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини

1. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

1. Оспорюваним є правочин, що вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини на вкрай невигідних для неї умовах. Такий правочин визначається недійсним судом. Визнання правочину недійсним можливе незалежно-від того, яка із сторін була ініціатором правочину.

2. Тяжкою обставиною вважається особистий стан фізичної особи або її близьких (крайня необхідність, хвороба тощо), який примусив укласти правочин на вкрай невигідних для фізичної особи умовах. На таку підставу визнання правочину недійсним може посилатися тільки фізична особа. Юридична особа не може вимагати визнання правочину недійсним за цієї підставою. Тяжка обставина може бути підставою для визнання правочину недійсним, якщо учасник правочину знав про те, що друга сторона цього правочину діє за наявності тяжких обставин, і намагався укласти правочин на умовах, які вкрай невигідні для іншої сторони. Але про наявність тяжких обставин сторона правочину може зробити висновок і з урахуванням згоди сторони, що діє під впливом тяжкої обставини, на вчинення правочину на вкрай невигідних для себе умовах.

3. Визнання судом такого правочину недійсним тягне за собою наслідки, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК. Крім того, сторона, що скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки та моральну шкоду, що завдані вчиненням правочину, його виконанням та поверненням до первинного майнового стану.

Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину

1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

1. На відміну від раніше чинного Цивільного кодексу, ст. 234 нового Цивільного кодексу визнає фіктивний правочин не нікчемним, а оспорюваним. Він може бути визнаний недійсним тільки судом за позовом заінтересованої особи.

2. Фіктивним є правочин, що вчиняється без наміру створити юридичні наслідки, які складають зміст цього правочину. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину. Однак фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки. Якщо ж одна сторона діяла без наміру створити юридичні наслідки, а інша сторона такий намір мала, правочин не може бути визнаний недійсним. Так, громадянин звернувся до суду з позовом про визнання недійсним правочину, відповідно до якого він подарував своїй дружині автомобіль, який він придбав до шлюбу. Позовні вимоги він обґрунтував тим, що уклав правочин з метою виключити претензії своєї першої дружини на автомобіль, з якою до моменту укладення договору дарування він не закінчив спір про поділ майна. Проте суд відмовив у позові про визнання правочину недійсним, оскільки друга сторона правочину підтвердила в суді, що як обдаровувана уклала правочин з метою створити юридичні наслідки.

3. Укладення правочину з метою приховати майно від конфіскації, від звернення на нього стягнення за зобов'язаннями власника є підставою для застосування ст. 234 ЦК лише за умови, що буде доведено, що правочин вчинено без наміру створення правових наслідків. Якщо ж це не буде доведено, сама по собі мета уникнути конфіскації майна чи звернення стягнення на нього не є достатньою для визнання правочину недійсним як фіктивного.

4. До категорії фіктивних не відносяться і правочини, що вчиняються з участю юридичної особи, якої не існує. Практика підписання договорів на підтвердження вчинення таких правочинів набула поширення з метою ухилення від сплати податку на додану вартість, зокрема для одержання права на так званий податковий кредит. Якщо підпис та печатку однієї із сторін на договорі підроблено, то позов про визнання недійсним договору (правочину) з участю юридичної особи, якої не існує, не може бути задоволений, оскільки ця юридична особа не виявляла волю на вчинення правочину. У таких випадках слід заявляти в суді вимогу про визнання правовідносин такими, що не виникли. Але права на заявлення таких позовів органи державної податкової служби не мають. Якщо ж зловмисники здійснювали правочин від імені юридичної особи, що існує реально (або хоч формально — не виключена з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців), то підстави для визнання такого правочину є недійсними. Але ст. 234 ЦК у таких випадках не повинна застосовуватись, оскільки такий правочин має визнаватись недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК.

5. На виконання фіктивного правочину не передаються майно або майнові права. Тому і про майнові наслідки визнання правочинів фіктивними в законодавстві нічого не говориться. Якщо ж на виконання правочину були передані майно або майнові права, правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.