Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

3. Правові наслідки визнання недійсними правочинів ст. 225 ЦК не встановлює.

Це означає, що застосуванню підлягають загальні правила ч. 1 та 2 ст. 216 ЦК. Лише стосовно стягнення моральної шкоди встановлено особливу умову. Моральна шкода відшкодовується не за умови наявності вини взагалі, як це передбачено ч. 2 ст. 216 ЦК, а за умови, що інша сторона «знала про стан фізичної особи». Інша вина цієї сторони не є підставою для відшкодування моральної шкоди.

4. Стаття 225 ЦК не може застосовуватись у випадках учинення правочину особою, яка визнана у встановленому порядку недієздатною, оскільки при цьому застосовується ст. 226 ЦК.

Стаття 226. Правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою

1. Опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними.

2. На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.

3. Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування.

Опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Якщо майно не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість, якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка опікуна.

4. Дієздатна сторона зобов'язана відшкодувати опікунові недієздатної фізичної особи або членам її сім'ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан.

1. Відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 226 ЦК лише дрібні побутові правочини, вчинені особами, про яких ідеться у цій статті, можуть бути схвалені відповідно до правил ч. 1 ст. 221 ЦК. Право схвалення таких правочинів належить опікунові. Але ж абзац другий ч. 1 ст. 226 ЦК визнає нікчемними за умови несхвалення не тільки «цей» правочин, тобто правочин, про який ідеться у абзаці першому ч. 1 ст. 226 ЦК (дрібний побутовий), а й інші правочини. Отже, схвалення опікуном будь-якого правочину, вчиненого недієздатною особою, а не тільки дрібного побутового, виключає його нікчемність.

2. Учинений недієздатною особою правочин судом може бути визнаний дійсним, якщо буде встановлено, що він учинений на користь дієздатної особи. «Вчинений на користь» — це означає відповідну об'єктивну оцінку правочину, а не наміри дієздатної сторони. Право пред'явлення позову належить опікунові. Це спеціальне правило виключає звернення з позовом інших заінтересованих осіб, хоч би вони і посилались на ч. 2 ст. 15 ЦК, що передбачає право будь-якої особи на захист інтересу.

3. Якщо правочин, що вчинений недієздатною особою, не набув ознак дійсного внаслідок його схвалення або визнання дійсним судом, застосовується двостороння реституція. При цьому за наявності будь-яких сумнівів щодо нікчемності правочину кожна сторона може пред'явити позов, що містить вимоги і про визнання правочину нікчемним (недійсним), і про повернення того, що передане іншій стороні в натурі.

Зазвичай достатньо звернутись тільки з позовом про повернення того, що було передане іншій стороні.

4. Що стосується відшкодування вартості одержаного за нікчемним правочином у разі неможливості його повернення в натурі, то таке правило в ч. 3 ст. 226 ЦК сформульоване тільки щодо дієздатної сторони. При цьому, як і у випадках, що передбачені ст. 216, 221 і 222 ЦК, відшкодування здійснюється за цінами, що існували на момент відшкодування. Недієздатна сторона (опікун) несе обов'язок відшкодувати вартість одержаного за неможливості його повернення в натурі лише в тих випадках, коли вчиненню правочину чи втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка опікуна. Це правило поширюється не тільки на випадки незбереження майна внаслідок вини опікуна, а й на випадки, коли повернення одержаного неможливе з об'єктивних причин, але вчиненню правочину винними діями сприяв опікун.

5. У статті, що коментується, не йдеться про відшкодування збитків. Але це не виключає їх відшкодування. Воно можливе відповідно до загального правила ч. 2 ст. 216 ЦК. Стосовно обов'язку дієздатної сторони відшкодувати моральну шкоду встановлена особлива умова: відшкодування моральної шкоди можливе за умови, що дієздатна сторона знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий стан. Інша вина дієздатної сторони не може бути підставою для вимоги до неї про відшкодування моральної шкоди.

Та обставина, що у ст. 226 ЦК не йдеться про обов'язок недієздатної сторони відшкодувати збитки і моральну шкоду, не виключає виникнення такого обов'язку на підставі ч. 2 ст. 216 ЦК. Інша справа, що це є малореальним.

Стаття 227. Правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти

1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.