Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

Член виробничого кооперативу, якого виключили із кооперативу, має право на одержання паю та інших виплат, встановлених статутом кооперативу, відповідно до частини першої цієї статті.

3. Член виробничого кооперативу має право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу і законом.

Передання паю (його частини) особі, яка не є членом виробничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). Порядок відчуження паю чи його частини іншому членові кооперативу або третій особі встановлюється статутом кооперативу і законом.

4. У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу.

5. Звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними зобов'язаннями допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна у порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.

6. У разі звернення заставодержателем стягнення на пай члена виробничого кооперативу, що переданий у заставу, застосовуються положення частини третьої цієї статті.

1. За членом кооперативу визнається право на вихід із кооперативу. Виключення із кооперативу можливе лише за рішенням загальних зборів кооперативу. Підставою для прийняття рішення про виключення із кооперативу є невиконання чи неналежне виконання обов'язків, покладених на члена кооперативу його статутом, а також інші фактичні обставини, що передбачені законом та статутом кооперативу. Стаття 98 ГК [42], ст. 13 Закону «Про кооперацію» [202], ст. 10 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» [115] підставою припинення членства в кооперативі називають припинення трудової участі в діяльності кооперативу.

2. Член кооперативу має право передати свій пай або його частину іншому членові кооперативу, якщо інше не передбачено законом або статутом. Передання паю третій особі допускається лише за згодою кооперативу.

3. За зобов'язаннями члена кооперативу стягнення можливе лише на його пай в кооперативі в разі відсутності іншого майна. Крім того, передбачено встановлення спеціальними законами, а в межах, що ними допускаються, — також статутами кооперативів, порядку звернення стягнення на пай в кооперативі. На ту частину вартості майна кооперативу (крім паю), що має бути виплачена члену кооперативу при його виході чи виключенні із кооперативу, звернення стягнення на вимогу кредиторів члена кооперативу не передбачено. Це не виключає можливість звернення стягнення на інші виплати (майно), що належать члену кооперативу від кооперативу, оскільки відносини щодо цього регулюються Законом «Про виконавче провадження» [129], яким і встановлюються відповідні обмеження.

ПІДРОЗДІЛ 3 УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ

ГЛАВА 9 ПРАВОВІ ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ

Стаття 167. Правові форми участі держави у цивільних відносинах

1. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

2. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

3. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

1. Держава Україна може брати участь у цивільних відносинах у тих же правових формах, що і інші суб'єкти. Разом з тим, звертає на себе увагу та обставина, що з прийняттям нового Цивільного кодексу та Господарського кодексу визначеність у майнових відносинах з участю держави не посилилась. Можна погодити положення Цивільного кодексу, які не передбачають прав господарського відання та оперативного управління, з положеннями Господарського кодексу, що використовують такі поняття та правові конструкції, що відповідають цим поняттям. Але ж узгодити норми Господарського кодексу про згадані права юридичних осіб публічного права із ст. 329 ЦК, що визнає право власності за юридичними особами публічного права, неможливо. Суперечність вирішується тільки висновком про те, що загальне правило ст. 329 ЦК не підлягає застосуванню, оскільки суперечить спеціальним положенням Господарського кодексу. Між тим, характер прав юридичних осіб, заснованих державою, на закріплене за ними майно значною мірою впливає на обсяг майнових прав держави, що належать їй після передання майна юридичним особам публічного права на праві господарського відання або оперативного управління.

Ситуацію правової невизначеності посилює Конституційний Суд, який кваліфікує відносини щодо відшкодування державою шкоди, заподіяної органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, як публічно-правові [238]. Але ж Цивільний кодекс, за загальним правилом, не поширюється на публічно-правові відносини. 'Завжди, коли держава вступає у майнові відносини, яким притаманна ознака рівності їх сторін, мають місце приватно-правові, а не публічно-правові відносини. Інакше кажучи, сама по собі участь держави у майнових відносинах не надає їм ознак публічних правовідносин і не виключає застосування до них положень цивільного законодавства.

2. За державою визнається право створювати юридичні особи публічного права. Випадки, коли це допускається, та порядок створення державою юридичних осіб публічного права встановлюються Господарським кодексом [42] та іншими законами. Зауважимо, що стосовно юридичних осіб публічного права, що не є суб'єктами господарювання, ці питання залишаються врегульованими лише фрагментарно.

3. За загальним правилом, держава може створювати юридичні особи приватного права. Інше може бути встановлено законом не тільки у вигляді прямої заборони, а й, наприклад, шляхом визначення виключного кола суб'єктів, що можуть бути засновниками відповідних юридичних осіб.

4. Держава виступає як суб'єкт цивільного права у відносинах спадкування (ч. 1 ст. 1235 ЦК), відносинах, пов'язаних із зверненням у власність держави скарбу (ст. 343 ЦК), відносинах, що виникають з приводу викупу пам'яток історії та культури, що утримуються безгосподарно (ст. 352 ЦК).