Розділ «Глава 4. ПРАВОВИЙ СТАТУС АДВОКАТА В УКРАЇНІ»

Для застосування пільги (звільнення від проходження стажування осіб, які мають стаж роботи помічником протягом одного року), особа, яка успішно склала кваліфікаційний іспит і має намір отримати свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю, подає до Ради адвокатів регіону разом з іншими, передбаченими законодавством України та актами НААУ (РАУ), документами довідку компетентного державного органу про те, що протягом строку працевлаштування на посаді помічника роботодавцем сплачувався Єдиний соціальний внесок за даного помічника до Державного бюджету України в установлених законом порядку та розмірі.

Адвокат (керівник і члени адвокатського бюро, адвокатського об'єднання) має право: керувати діяльністю помічника; давати помічнику доручення правового характеру в порядку і межах, передбачених Законом, Положенням та іншими нормативно-правовими актами; достроково розірвати трудовий договір (контракт) з помічником за згодою сторін, за власним бажанням помічника, на загальних підставах, передбачених статтями 40, 41 КЗпП, на умовах, що передбачені контрактом з помічником, з інших підстав, передбачених Положенням.

Адвокат (керівник і члени адвокатського бюро, адвокатського об'єднання) зобов'язаний: ознайомити помічника із законодавством, що регламентує діяльність адвоката, його права та обов'язки, а також нормами адвокатської етики та забезпечити їх дотримання помічником у частині, що відповідає його трудовим обов'язкам; роз'яснити та забезпечити дотримання принципу конфіденційності помічником, а також поінформувати про вимоги щодо зберігання документів, переданих адвокату клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що містять конфіденційну інформацію; забезпечити необхідний рівень компетентності помічника; протягом строку дії трудового договору (контракту) здійснювати платежі обов'язкових нарахувань на оплату праці, на соціальне страхування, а також податків; сприяти підвищенню кваліфікації помічника та його професійного рівня.

4. Надання адвокатом безоплатної правової допомоги

Здійснення захисту за дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або в разі залучення захисника для проведення окремої процесуальної дії в порядку, передбаченому чинним кримінальним процесуальним законодавством, а також законодавством про надання безоплатної правової допомоги, є важливим професійним обов'язком адвоката. Необґрунтована відмова від прийняття на себе захисту або участі у проведенні окремої процесуальної дії є неприпустимою. Відмову слід вважати обґрунтованою тільки у випадках:

— коли адвокат через тимчасову непрацездатність не може повноцінно виконувати свої професійні обов'язки;

— коли з об'єктивних причин у адвоката відсутня належна кваліфікація для надання правової допомоги у конкретному провадженні, яке є особливо складним; — коли при прийнятті адвокатом на себе захисту певної особи через конкретні причини неможливо забезпечити дотримання вимог Правил адвокатської етики, які регламентують неприпустимість конфлікту інтересів, або правил, що забезпечують гарантії збереження конфіденційної інформації;

— коли прийняття доручення або залучення для проведення окремої процесуальної дії через конкретні об'єктивні причини може потягти суттєве порушення прав і законних інтересів інших клієнтів адвоката.

Адвокат, який здійснював захист клієнта під час досудового розслідування на підставі договору або за дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, може відмовитись від прийняття доручення на захист цього клієнта в суді першої інстанції виключно з підстав, визначених законом.

Окрему увагу необхідно приділити підставам і порядку надання безоплатної правової допомоги у кримінальних провадженнях. Праю громадян на безоплатну правову допомогу вже досить давно закріплено у Конституції та деяких спеціальних законах України, однак реалізувати його у повному обсязі донедавна було неможливо через відсутність узгодженої політики у сфері надання правової допомоги коштом держави. Закон України від 2 червня 2011 р. № 3460-УІ "Про безоплатну правову допомогу" створив правову базу та механізм для реалізації права кожного на правову допомогу у випадках, коли вона має надаватись безоплатно. Цей Закон відповідає ряду міжнародних угод, учасницею яких є наша держава, зокрема Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та

Міжнародному пакту про громадянські та політичні права 1966 року, які зобов'язують держав-учасниць надавати кваліфіковану безоплатну правову допомогу малозабезпеченим особам при обвинуваченні їх у вчиненні кримінальних правопорушень.

Позитивним необхідно визнати прийняття Закону України від 4 липня 2012 р. N° 435-р "Про затвердження Концепції Державної цільової програми формування системи безоплатної правової допомоги на 2013—2017 роки", в якій зазначається, що Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенція про статус біженців, Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та інші міжнародні акти передбачають обов'язок держави забезпечити безоплатну та ефективну правову допомогу особам, які її потребують, і встановити мінімальні вимоги до надання такої допомоги.

Безоплатна первинна правова допомога — вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у разі їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Безоплатна вторинна правова допомога — це державна гарантія, яка спрямована на створення однакових можливостей для доступу людей до правосуддя і включає такі види послуг: захист від обвинувачення, представництво інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складання процесуальних документів.

Європейський підхід у питанні надання безоплатної правової допомоги залишається незмінним і полягає у невід'ємності реального права на правову допомогу від права на реальний доступ до суду. Водночас, право на доступ до суду є ключовою складовою права на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, питання щодо цивільних прав та обов'язків особи або пред'явлення кримінального обвинувачення, висунутого проти неї, гарантованого ст. 6 КЗПЛ в інтерпретації прецедентно! практики ЄСПЛ. Такий підхід втілився у низці конкретних принципів, серед яких, мабуть, найважливішими є принципи, відображені в Резолюції 78 (8) "Про безоплатну правову допомогу і юридичні консультації", прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 2 березня 1978 р.:

1. Ніхто не може бути в силу перешкод економічного характеру позбавлений можливості використання або захисту своїх прав у будь-яких судах, повноважних виносити рішення у цивільних, господарських, адміністративних, соціальних чи податкових справах. З цією метою кожна особа має бути наділена правом на необхідну безоплатну правову допомогу в судовому провадженні.

2. Безоплатна правова допомога повинна завжди надаватися особою, яка має право практикувати в якості адвоката відповідно до правових норм держави.

3. Особа, якій надається допомога, має бути, наскільки це можливо, вільною у виборі кваліфікованого захисника. Призначена захисником особа має одержати належну винагороду за виконану роботу в інтересах особи, яка отримує безоплатну правову допомогу.

4. Відповідальність за фінансування безоплатної правової допомоги повинна бути покладена на державу.

5. Державі належить вжити необхідних заходів, щоб довести порядок надання безоплатної правової допомоги до відома широкого загалу та всіх зацікавлених сторін, зокрема тих державних органів, до яких можуть звертатися особи, що клопотатимуть про безоплатну правову допомогу.

Ці принципи отримали подальшу деталізацію у певних практичних настановах, втілених у рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № К (93) І від 8 січня 1993 р., К (81) 7 від 14 травня 1981 р. та К (2005) 12 від 15 червня 2005 р. Серед них такі: право кожного на допомогу адвоката за рахунок держави, якщо особа не може сплатити гонорар, у всіх судових процедурах (кримінальних, господарських, адміністративних, цивільних тощо і в усіх цивільних інстанціях) із збереженням права на вибір адвоката; простота судових і позасудових процедур, дотичних до прав людини; можливе скорочення судових витрат; сприяння доступу до позасудових методів розв'язання конфліктів.