Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

– право мати у своєму розпорядженні і застосовувати в необхідних випадках в порядку, передбаченому законом, вогнепальну зброю.

Співробітники правоохоронних органів та їх родичі мають право на спеціальні заходи забезпечення безпеки від протиправних посягань, які можуть мати місце у зв’язку з їх службовою діяльністю.

Найвагоміший вклад серед інших правоохоронних органів у протидію злочинності та іншим правопорушенням вносять органи міліції і органи Служби безпеки України.

Діяльність міліції врегульовано Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. з наступними змінами і доповненнями. Відповідно до ст. 1 цього Закону, «міліція в Україні – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями та населенням (ч. 1 ст. 3 Закону).

Міліція входить до структури Міністерства внутрішніх справ України. Вона складається з підрозділів: кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, судової міліції, міліції внутрішньої безпеки (для запобігання протиправним проявам у системі міліції).

Законом врегульовані основні обов’язки і права міліції з виконання покладених на неї завдань з охорони правопорядку, умови служби в міліції.

Міліція України вносить значний вклад у зміцнення правопорядку. Чимало працівників міліції загинули на бойовому посту від рук злочинних елементів. Водночас у системі міліції ще мають місце порушення прав громадян, пов’язані з перевищенням влади, примушуванням до визнання вини із застосуванням засобів фізичного впливу тощо. Керівництвом країни вживаються заходи щодо усунення цих ганебних явищ, удосконалення законодавства про діяльність міліції.

Діяльність органів Служби безпеки України регулюється Законом України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. (з наступними змінами). Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону, вона є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України. На неї покладається захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу країни, інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, забезпечення охорони державної таємниці; попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сферах управління і економіки та інших протиправних дій, які створюють безпосередню загрозу життєво важливим інтересам України.

Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. У виняткових випадках для припинення та розкриття державних злочинів права і свободи особи можуть бути тимчасово обмежені в порядку і межах, визначених Конституцією та законами України (ст. 5 Закону).

У радянські часи не існувало ефективного контролю за діяльністю спецслужб, що сприяло порушенням прав людини, аж до масових репресій. Чинним Законом (розділ VI) передбачено контроль за діяльністю Служби безпеки з боку Верховної Ради України. Нагляд за додержанням законів у їхній діяльності здійснює Генеральний прокурор України та уповноважені ним прокурори.

23.3. Організація та завдання адвокатури

Будь-яке демократичне і правове суспільство не може існувати без адвокатури з огляду на її роль у правозахисній діяльності. Не випадково в Україні ця структура визнана на конституційному рівні відповідно до ч. 2 ст. 59 Основного Закону «Для забезпечення і права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура».

Слід зазначити, що за роки незалежності України кількість адвокатів зросла більш як удесятеро, що є додатковим свідченням підвищеної уваги суспільства до захисту прав і свобод людини із залученням адвокатів.

Організація та діяльність адвокатури визначена Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. (далі – Закон). Відповідно до ст. 1 Закону, адвокатура України «являє собою самоврядний недержавний інститут, який забезпечує здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом». Адвокатуру України складають усі адвокати, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

Організація та діяльність адвокатури України здійснюється на принципах верховенства права, законності, гуманізму, демократизму, добровільності, незалежності та самоврядності (ч. 3 ст. 2 Закону). Крім того, у ст. 4 Закону наголошується на тому, що діяльність адвокатури заснована на конфіденційності та уникненні конфлікту інтересів.

Надаючи правову допомогу, адвокати зобов’язані прагнути до забезпечення верховенства права в суспільних відносинах з урахуванням вимог, передбачених ст. 3 Конституції України і принципу законності, закріпленого ч. 2 ст. 19 Основного Закону. Принцип добровільності означає, що особа з-поміж інших видів юридичної практики самостійно і свідомо для себе обирає саме адвокатську діяльність.

Принцип незалежності означає, що адвокатські структури діють незалежно від органів державної влади і можуть самостійно вирішувати питання організаційного характеру, а окремі адвокати незалежно від будь-кого визначають свою правову позицію у справах. Принцип демократизму означає, що адвокатська спільнота і окремі адвокати як суб’єкти громадянського суспільства можуть вільно висловлювати свою думку з усіх питань правової політики держави і діяльності адвокатури, брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування. Керуючись принципом гуманізму, адвокат повинен з повагою ставитися до людей, співчувати тим, хто потребує його допомоги. Принцип конфіденційності полягає в обов’язку адвоката не розголошувати відомостей, що він їх узнав, спілкуючись із клієнтом, без згоди останнього. Цей принцип певною мірою зближує адвокатів зі священнослужителями та лікарями. Закон забороняє вимагати від адвоката чи його помічника відомості, які становлять адвокатську таємницю.

У своїй діяльності адвокати не мають права допускати конфлікту інтересів, тобто здійснення одним адвокатом захисту або представництва, подаючи послуги двом або більше клієнтами, інтереси яких є суперечливими.

Діяльність адвокатури базується на засадах самоврядності, тобто самостійному вирішенні організаційних питань діяльності адвокатури органами адвокатського самоврядування.

Відповідно до ст. 6 Закону, адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, тобто набула освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста або магістра, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування, склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю (ч. 1 ст. 6 Закону). Водночас Законом встановлено перешкоди для проникнення до адвокатури осіб, які не заслуговують на довіру: мають судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у вигляді позбавлення волі; визнані судом недієздатними чи обмежено дієздатними, позбавлені права на заняття адвокатською діяльністю протягом трьох років з дня прийняття відповідного рішення; звільнені з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги або за корупційне правопорушення (ч. 2. ст. 6 Закону).