Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

– установлення зв’язку між результатами праці кожного працюючого і розміром пенсій, рівнем медичних послуг при збереженні гарантованого державного мінімуму соціальних послуг тим, хто їх потребує;

– ефективна праця, трудова активність і підприємницька ініціатива, що в умовах ринкової економіки мають стати джерелом підвищення добробуту громадян. Для непрацездатних осіб гарантується матеріальне забезпечення й соціальне обслуговування за рахунок виплат з Державного й місцевих бюджетів на рівні, не нижче визначених державою соціальних стандартів;

– участь у фінансуванні соціального забезпечення держави, роботодавців і громадян. За рахунок бюджетних коштів держава повинна забезпечувати лише мінімально гарантований рівень медичного обслуговування й соціального забезпечення населення, передовсім найменш соціально захищених громадян. Роботодавці й особи, які самостійно забезпечують себе роботою, беруть участь у фінансуванні соціального забезпечення на підставі загальнообов’язкового й добровільного соціального страхування;

– визначення рівня соціальних гарантій на підставі соціальних нормативів. Найважливіші нормативи (рівень прожиткового мінімуму, мінімальні розміри заробітної плати й пенсій тощо) затверджуються Верховною Радою України;

– відповідність рівня соціального забезпечення населення рівню економічного розвитку й фінансових можливостей держави.

Право соціального забезпечення – невід’ємний складник національної правової системи. Основним завданням цієї галузі є регламентація суспільних відносин у сфері матеріального забезпечення й соціального обслуговування найбільш незахищених верств населення – пенсіонерів, інвалідів, громадян похилого віку, безробітних, хворих, самотніх громадян, сімей з дітьми, малозабезпечених сімей, осіб, постраждалих внаслідок техногенної катастрофи або стихійного лиха, та ін.

12.2. Організаційно-правові форми і види соціального забезпечення

Правова форма в системі соціального забезпечення – це спосіб організації здійснення права громадян на соціальне забезпечення. Кожна форма є специфічною з огляду на коло забезпечуваних способів і механізму джерел їх фінансування, а також видів забезпечення й органів, які його здійснюють.

Організаційно-правові форми соціального забезпечення – це способи його фінансування і здійснення. Їх розрізняють за такими ознаками:

а) певний правовий механізм і конкретний спосіб акумуляції грошових коштів, за рахунок яких здійснюється соціальне забезпечення;

б) коло суб’єктів, які його отримують за рахунок відповідного джерела фінансування;

в) види забезпечення за рахунок певної організаційно-правової форми;

г) система органів, які надають соціальне забезпечення.

Система соціального забезпечення включає такі організаційно-правові форми:

– соціальне страхування за рахунок обов’язкових страхових внесків до відповідних фондів загальнообов’язкового соціального страхування та добровільних внесків до них або до недержавних страхових фондів;

– державне забезпечення й надання соціальних послуг окремим категоріям громадян за рахунок Державного бюджету;

– соціальна допомога й соціальна підтримка непрацездатних громадян за рахунок Державного або місцевих бюджетів.

Форми соціального забезпечення постійно трансформуються й наповнюються новим змістом. Їх значення у здійсненні соціального захисту полягає в тому, що вони дозволяють державі й суспільству через систему соціального забезпечення найраціональніше перерозподіляти сукупний валовий внутрішній продукт на підставі принципу соціальної справедливості. Чітке визначення організаційно-правових форм є підставою й гарантією реалізації конституційного права на соціальний захист.

1. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування є одним із механізмів реалізації конституційного права на соціальне забезпечення. Завданням страхування є підтримання добробуту громадян та їх сімей в означених законодавством випадках. Його принципи, правові, фінансові й організаційні засади визначені в Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Залежно від страхового випадку передбачено такі види страхування: пенсійне; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, зумовленими похованням; медичне; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; на випадок безробіття. Відносини з кожного із цих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до Основ.