Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

трудова книжка

трудова функція

трудове правовідношення

трудовий арбітраж

трудовий договір

трудові спори

час відпочинку

Глава 12

ОСНОВИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ І ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я

12.1. Право на соціальний захист

Проголошення України правовою соціальною державою, конституційне визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю висувають особливі вимоги до правового регулювання її соціального забезпечення, його якості й ефективності. Ця сфера діяльності держави має виняткове значення для добробуту її громадян, працівників, їх сімей і всього суспільства в цілому. Право на соціальне забезпечення посідає важливе місце з-поміж інших соціально-економічних прав людини і є одним із засобів досягнення злагоди в суспільстві. Соціальне забезпечення є невід’ємною частиною соціальної політики держави, відіграє суттєву роль у недопущенні зниження рівня життя населення.

Право на соціальне забезпечення визнається міжнародною спільнотою як одне з основоположних прав кожної людини. Воно включає право на забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, втрати годувальника, при досягненні похилого віку, тобто за будь-якої втрати засобів до існування з незалежних від людини обставин.

Нині право на соціальне забезпечення визнається центральним і є найбільш проблемним з-поміж соціальних прав, закріплених у Конституції України. Його реалізація допомагає зміцненню почуття людської гідності, досягненню рівності й соціальної справедливості, має велике значення для політичної і правової інтеграції до міжнародної та європейської спільноти, підвищення індивідуального статусу людини й розвитку демократичних засад суспільства.

Право кожної людини на соціальне забезпечення знайшло свій вияв у такому міжнародному правовому акті, як Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. У цьому документі зазначена низка соціальних прав, як-от: а) на гідне існування, необхідне для всебічного розвитку людини; б) на соціальне забезпечення, що має гарантувати гідний рівень життя (ст. 22); в) на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримки здоров’я й добробуту її самої і її сім’ї; г) на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від неї обставин (ст. 25).

Право на достатній життєвий рівень визначає також Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. (ст. 11).

Достатньо повно міжнародні стандарти соціального забезпечення висвітлюють Європейська соціальна хартія (переглянута), прийнята Радою Європи 3 травня 1996 р., і додатковий протокол до неї від 5 травня 1998 р., якими проголошено право на соціальну й медичну допомогу, на користування соціальними службами, право інвалідів на самостійність, соціальну інтеграцію й участь у житті суспільства, право на захист від безробіття, право осіб похилого віку на соціальний захист, право на житло, право працюючих жінок на охорону материнства, право людини на охорону здоров’я та інші права.

Рівень і зміст соціального забезпечення визначає Європейський кодекс соціального забезпечення, прийнятий Радою Європи 16 квітня 1964 р. У його положеннях указано обсяги і зміст допомог – медичної, у разі хвороби, по безробіттю, по старості, в разі виробничої травми (трудового каліцтва або професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності), сім’ям з дітьми, по вагітності й пологах, по інвалідності, у зв’язку зі смертю годувальника. Кодекс містить норми щодо періодичності грошових виплат.

Відповідно до Конституції України 1996 р. права і свободи людини є невідчужуваними й непорушними (ст. 21). До конституційних прав людини належить і право на соціальний захист, зміст якого розкривається в багатьох статтях. Так, ст. 46 гарантує кожному соціальний захист в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від людини обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; ст. 48 встановлює право на достатній життєвий рівень; ст. 49 декларує право на охорону здоров’я, медичну допомогу й медичне страхування; ст. 50 закріплює право на безпечне для життя і здоров’я довкілля й на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; ст. 51 проголошує, що сім’я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою.

Цілком очевидно, що ці права мають широкий зміст, у якому соціальне забезпечення є тільки однією із граней. Зокрема, право на захист від безробіття крім виплати допомоги при настанні відповідного соціального ризику передбачає: а) правовий захист від незаконної відмови в прийнятті на роботу й від необґрунтованого звільнення; б) безкоштовне сприяння в підборі потрібної роботи і працевлаштуванні органами державної служби зайнятості; в) безкоштовне навчання нової професії й підвищення кваліфікації за допомогою служби зайнятості тощо.

Захист материнства й дитинства не зводиться лише до надання матеріальної допомоги, а гарантується широким спектром норм законодавства про охорону праці жінок, спеціалізованим акушерсько-гінекологічним та медичним обслуговуванням, іншими заходами.