Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Адміністративне право є самостійною публічною галуззю права, яка характеризується своїм предметом (суспільними відносинами, які регулюються адміністративними нормами) і методами (сукупністю правових засобів та способів регулювання відповідних суспільних відносин). Оскільки адміністративне право безпосередньо пов’язане зі сферою державного управління, на нього покладаються такі основні функції:

а) управлінська – забезпечення здійснення управління всіма сферами суспільного життя: економічною, адміністративно-політичною, соціально-культурною;

б) правореалізаційна – забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері державного управління;

в) правозахисна – забезпечення захисту порушених прав і свобод фізичних і юридичних осіб у сфері державного управління.

Предметом адміністративного права є суспільні відносини, що виникають, змінюються й припиняються:

1) у сфері державного управління. Оскільки адміністративне право – це управлінське право, воно, насамперед, має своїм призначенням регулювання суспільних відносин, пов’язаних із функціонуванням різних сфер суспільного життя: економічної, адміністративно-політичної, соціально-культурної;

2) у зв’язку із застосуванням адміністративного примусу та адміністративної відповідальності. Адміністративний примус та адміністративна відповідальність є видами, відповідно, державного примусу і юридичної відповідальності, застосування яких здійснюється нормами адміністративного права;

3) у сфері адміністративної юстиції. Адміністративне оскарження незаконних дій (бездіяльності) державних органів (посадових осіб) є важливою гарантією реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян у сфері державного управління. Суспільні відносини, які виникають у зв’язку із цим, регулюються нормами адміністративного права.

З-поміж методів адміністративного права використовуються як загальні методи правового регулювання: імперативний і диспозитивний, так і спеціальні, притаманні тільки цій галузі: субординації, координації, реординації, адміністративного договору, реєстрації, стимулювання, інвестицій тощо. З-поміж загальних методів основним залишається імперативний метод, тобто метод владних приписів, коли в об’єкта управління немає вибору варіанта поведінки і він повинен діяти лише так, як йому приписано. Найбільш характерним цей метод є для адміністративно-політичної сфери. Водночас слід зазначити, що імперативний метод поступово «віддає» частину сфери свого впливу методу диспозитивному, який передбачає певну свободу вибору об’єктом управління варіанта своєї поведінки в межах, визначених чинним законодавством.

Вищеназвані методи реалізуються шляхом:

а) використання приписів (прямий обов’язок здійснити певні дії);

б) встановлення заборон (прямий обов’язок не здійснювати певних дій);

в) надання дозволів (право здійснювати певні дії на власний розсуд).

Адміністративне право характеризується своєю системою, яку становлять підгалузі (сукупність окремих правових інститутів) і правові інститути (сукупність норм права, які регулюють відносно однорідні суспільні відносини у сфері державного управління). За загальноприйнятою в теорії права тенденцією, адміністративне право складається із двох частин: Загальної та Особливої.

Загальна частина адміністративного права включає такі підгалузі та правові інститути:

– фізичні суб’єкти адміністративного права; громадяни, іноземці, особи без громадянства, біженці;

– органи виконавчої влади;

– інші колективні суб’єкти адміністративного права;

– державна служба;

– форми і методи державного управління;