Розділ ІІ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

2) прийняття до громадянства України внаслідок обману, свідомого надання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка за законодавством цієї держави не є загальним військовим обов’язком чи альтернативною (не військовою) службою.

У вирішенні питань, пов’язаних із громадянством України, беруть участь: Президент України; Комісія при Президенті України з питань громадянства; спеціально уповноважений центральний орган з питань громадянства і підпорядковані йому органи; Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України. Найбільш вагомі повноваження в цій сфері належать Президенту України, оскільки він остаточно приймає рішення у вигляді ненормативного Указу про надання особі громадянства України, його припинення, про надання притулку в Україні іноземним громадянам і особам без громадянства.

6.4. Система та зміст конституційних прав, свобод і обов’язків людини та громадянина

У теорії конституційного права, а також у тексті Конституції України з метою логічного сприйняття, вивчення та правильного застосування на практиці права5, свободи і обов’язки викладені в певній системі. Класифікація їх може здійснюватися за різними підставами та критеріями. Найбільш прийнятна і обґрунтована система основних прав, свобод і обов’язків людини та громадянина будується залежно від характеру діяльності, здійснюваної в основних сферах життєдіяльності індивіда. Критерієм такої класифікації є однорідність матеріального змісту прав, свобод і обов’язків та однотипність норм, що їх закріплюють. З урахуванням цього можна виокремити п’ять головних груп прав і свобод – громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні, а також окрему групу обов’язків.

1. Громадянські (особисті) права і свободи людини становлять першооснову правового статусу, більшість із них мають абсолютний характер, є невідчужуваними і не підлягають обмеженню. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недоступність посягання державних органів та посадових осіб на життя, свободу, честь та гідність людини. Громадянські права і свободи людини – це право на громадянство, право людини на життя; повагу до її гідності; право на свободу і особисту недоторканність; недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на невтручання в сімейне та особисте життя; право на шлюб; на свободу віросповідання і т. ін.

2. Політичні права і свободи громадян України дають можливість громадянинові брати активну участь у політичному житті суспільства. Особливість політичних прав і свобод полягає в тому, що їх суб’єктами здебільшого є лише громадяни України (право на об’єднання в політичній партії, виборче право). До політичних прав і свобод громадян належать: право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраними; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; право направляти звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; право на інформацію та інші. Іноземці можуть брати участь у діяльності громадських організацій.

3. Окрему групу основних прав і свобод людини і громадянина становлять економічні права – певні можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ: право на приватну власність; право на підприємницьку діяльність, що не забороняється законом; право на користування природними та іншими об’єктами права власності народу.

4. Соціальні права і свободи людини та громадянина пов’язані з концепцією соціальної держави. Це означає, що людина має певні можливості користуватися соціальними благами у сферах матеріального виробництва, трудової діяльності, освіти, здоров’я, відпочинку. Систему соціальних прав становлять: право на працю; право на страйк; право на соціальний захист; право на житло; право на достатній життєвий рівень; право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

5. У системі прав та свобод людини та громадянина, передбачених Конституцією України, окрему групу становлять культурні права та свободи. За своїм змістом вони є мірою духовності, передбачають певні можливості доступу до духовних здобутків людства. Це свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності та інші.

Характеризуючи основні обов’язки громадян, слід підкреслити, що їх перелік відносно невеликий. На конституційний рівень винесені лише ті обов’язки, які відповідають життєво найважливішим інтересам усіх членів суспільства, забезпечують нормальне функціонування інших суб’єктів правовідносин. До основних обов’язків громадян належать: обов’язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України; шанування її державних символів; військової служби; обов’язок усіх громадян не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки; обов’язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом; обов’язок кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України; не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Крім того, до основних обов’язків громадян слід віднести обов’язок піклування про дітей та непрацездатних батьків, а також обов’язок набуття повної загальної середньої освіти.

Слід зазначити, що Конституція України виходить із принципу рівності обов’язків, який означає, що жоден громадянин не повинен звільнятись або ухилятися від обов’язків, а тому вони поширюються на всіх громадян, іноземців та осіб без громадянства. Водночас деякі обов’язки негромадяни не повинні виконувати. Наприклад, захист Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності, нести військову службу і, що зовсім дивно, шанувати державні символи України.

За невиконання конституційних обов’язків законодавством передбачена можливість притягнення до юридичної відповідальності. Наприклад, за ухилення від сплати податків особа може бути притягнута до адміністративної або кримінальної відповідальності.

6.5. Міжнародні стандарти в галузі прав людини

Права людини в будь-якій державі завжди порушувалися і порушуються. Особливо масові порушення прав людини мали місце в ХХ столітті, коли відбувалися численні революції, війни (в тому числі дві світові) тощо. Тому захист прав людини в останні десятиріччя є головним завданням світового співтовариства. На сьогодні у сфері захисту прав людини прийнято і діє понад триста міжнародних актів у вигляді декларацій, конвенцій, хартій тощо, що були прийняті міжнародним співтовариством і направлені на захист прав людини та громадянина.

Міжнародні стандарти в галузі прав людини – це встановлені в договірному порядку правові норми мінімально допустимого поводження держави із громадянами, іноземцями та апатридами, які проживають на її території.

За дією в просторі розрізняють універсальні (діють у всьому світі) та регіональні (діють у певному регіоні земної кулі) стандарти.

До універсальних стандартів відносять, наприклад, Загальну декларацію прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права; Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (обидва пакти прийняті в 1966 р.).

До регіональних стандартів належать Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Американська конвенція прав людини 1969 р., Африканська хартія прав людини і народів 1981 р. Як правило, регіональні стандарти є більш детальними за своїм змістом і регламентують порядок захисту прав людини в разі їх порушення державою. Наприклад, у європейських державах позови від громадян, права яких порушувалися державою, розглядає Європейський суд із прав людини в Страсбурзі.