Розділ I ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

3) держава встановлює і збирає податки, робить позички і надає кредити, тобто формує матеріальну базу, необхідну для утримання державного апарату і фінансування загальносоціальних функцій держави. Податки – це безоплатні, постійні платежі на користь держави (казни). Вони існували як у натуральній, так і в грошовій формі. Спочатку це був додатковий продукт, у подальшому суспільство перейшло до регулярного збору данини, а ще пізніше – до введення і сплати податків;

4) держава здатна видавати закони та інші правові акти, з допомогою яких веління державної влади набувають загальнообов’язкового характеру;

5) держава володіє суверенітетом.

Суверенітет – це властивість державної влади бути верховною і юридично незалежною від будь-якої іншої соціальної влади, самостійно здійснювати свої функції в межах національного і міжнародного права.

Державний суверенітет розглядається у двох аспектах: як внутрішній і зовнішній. Верховенство державної влади всередині країни (внутрішній суверенітет) виявляється:

а) у поширенні влади на все населення і громадські організації країни, а також на тих, хто перебуває в межах екстериторіальності (наприклад, на осіб та установи, які знаходяться за кордоном);

б) у можливості скасувати або визнати незначними вияви іншої соціальної влади (у суспільстві можуть існувати різні види соціальної влади – партійна, профспілкова, виробнича, сімейна та інші, але вищою владою, рішення якої обов’язкові для всіх громадян, організацій та установ, володіє тільки держава);

в) у наявності у державної влади силової основи (збройні сили, органи охорони громадського порядку, каральні установи);

г) у безпосередньому здійсненні владних повноважень через законодавство, державне управління, правосуддя.

Незалежність державної влади на міжнародній арені (зовнішній суверенітет) виявляється в тому, що держава як суб’єкт міжнародного права є рівноправним учасником міжнародного спілкування, безпосередньо укладає договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговими представництвами, сприяє зміцненню миру та міжнародної безпеки.

Суверенітет держави необхідно відрізняти від суверенітету народу і суверенітету нації. Суверенітет народу ґрунтується на визнанні всього правомочного населення країни джерелом і носієм влади, на його праві самостійно визначати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у розробленні політики держави, контролі за її діяльністю. Суверенітет нації – це її повновладдя, реальна можливість визначати характер свого національного життя, політична свобода, здатність політичного самовизначення аж до відокремлення і створення самостійної держави.

2.2. Функції держави

Функції держави – це основні напрямки внутрішньої і зовнішньої діяльності держави, в яких виявляються і конкретизуються її сутність і соціальне призначення. Функції держави відображають її еволюцію; послідовність їх виникнення залежить від черговості завдань, які виникають перед суспільством на конкретному етапі історичного розвитку. Функції держави обумовлені реальними економічними можливостями суспільства, рівнем його культурного розвитку, потребами та інтересами населення, національними особливостями, впливом міждержавних відносин, міжнародних норм і принципів на внутрішнє життя держави та іншими чинниками.

Функції держави поділяють:

1) за значенням – на основні, які мають пріоритетне значення в розвитку суспільства (наприклад, екологічна, соціальна), і похідні (допоміжні), що мають супровідний, обслуговуючий характер (функція оподаткування і фінансового контролю);

2) за часом дії – на постійні, що характерні майже для всіх етапів розвитку держави (функція забезпечення правопорядку), та тимчасові, які розраховані на специфічні умови суспільного розвитку і після вирішення конкретних завдань втрачають своє значення (ліквідація наслідків стихійного лиха, надання допомоги іншим державам);

3) за сферами діяльності – на внутрішні, пов’язані з реалізацією політичної влади всередині країни (політична, економічна, соціальна, культурно-освітня, екологічна тощо), та зовнішні, які відображають зовнішню політику держави.

Головним завданням сучасної держави є охорона і захист прав і свобод людини, забезпечення кожному члену суспільства гідних умов існування на засадах свободи, справедливості, солідарності. Функції держави мають бути спрямовані на реалізацію цього завдання.

З-поміж внутрішніх функцій сучасної держави слід виокремити: створення демократичних умов, інститутів для виявлення, враховування і координації інтересів різних соціальних груп суспільства (політична функція); створення умов для розвитку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності (економічна функція); задоволення потреб населення в зайнятості, житлі, охороні здоров’я, соціальному захисті, соціальному страхуванні (соціальна функція); сприяння розвитку науки, освіти, культури (культурно-освітня функція); охорона навколишнього природного середовища (екологічна функція); захист державно-конституційного ладу, забезпечення законності і правопорядку в суспільстві та ін.

До зовнішніх функцій можна віднести захист територіальної цілісності і непорушності кордонів; участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного поділу та інтеграції виробництва і праці; міжнародне культурне співробітництво; участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку, в реалізації міжнародних екологічних і соціальних програм та ін.