Розділ I ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Неспроможність первісних людей раціонально пояснити деякі явища природи, страх перед ними призвели до того, що вони починають пояснювати їх раціонально, через існування чогось фантастичного, божественного, надприродного. Люди вигадують собі божества і починають їм поклонятися, відправляти релігійні культи (в тому числі жертвопринесення). Таким чином, формуються правила поведінки, які регулюють відносини між людьми на основі їх релігійних уявлень (релігійні норми). З розвитком первісних вірувань відбувається перша в історії спеціалізація роду діяльності: з’являються шамани, жерці, знахарі, священнослужителі. Язичницька релігія виконувала компенсаторну функцію, тобто намагалася пояснити людям незрозумілі для них явища. У подальшому вона набуває регулятивного значення.

З часом, коли люди навчилися оцінювати власні вчинки та вчинки інших людей, виникають норми первісної моралі – правила, засновані на уявленнях про добро і зло. Зміст моральних норм, їх дотримання пов’язувалися передусім з поділом усіх людей на «своїх» і «чужих». Людина не відчувала докорів сумління, якщо з її вини страждала людина, яка належала до «чужого» племені.

Отже, нормативне регулювання первісної общини було спрямоване на підтримку присвоювального способу господарювання, забезпечення згуртованості роду (племені), панування колективного над індивідуальним, гармонійне існування і відтворення людей у природному середовищі.

1.2. Причини і шляхи виникнення держави і права

Держава виникає внаслідок розкладання первіснообщинного ладу, поступового відокремлення від суспільства верстви вождів та наближених до них, зосередження в них управлінських функцій, ресурсів влади та соціальних привілеїв. Як свідчить історична наука, перші держави утворились наприкінці ІV – початку ІІІ тис. до н. е. на берегах Нілу, в долині Тигру і Євфрату, пізніше – в Індії, Китаї, у VІІІ – VІ століттях сформувалися давньогрецькі міста-держави (поліси).

Важливою економічною передумовою формування держави став перехід людства від присвоювальної економіки до нового способу господарювання – виробничої економіки. Цей перехід у літературі називають «неолітичною революцією» (період пізнього неоліту). Удосконалення знарядь праці сприяло розвитку нових форм землеробства, виникненню окремого роду занять – кочового скотарства (перший суспільний розподіл праці). У ході подальшого розвитку первісної общини були відкриті метали, що стимулювало промислову, ремісничу діяльність (другий суспільний розподіл праці). Спеціалізація видів трудової діяльності привела до зростання її ефективності і продуктивності. Виробництво додаткового продукту створило сприятливі умови для регулярного товарообміну, яким спочатку займалися самі виробники, а з часом з’явилися професійні торговці (третій суспільний розподіл праці). З цього моменту об’єктивно стає можливим утримання групи людей, які виконують суспільно значущі функції і не беруть участі в матеріальному виробництві (організатори виробництва, працівники інформаційних систем, систем контролю тощо). Управлінська праця поступово набуває самостійного значення.

Ускладнення економічних відносин обумовило соціальну диференціацію, майнове розшарування населення.

Родова община роздрібнюється на патріархальні сім’ї, які вже виступають власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність трансформується в групову, а потім – у сімейну.

Внаслідок введення заборони кровозмішення (інцести) упорядковуються шлюбні стосунки між родами, зростає кількість і щільність населення.

Відбувається перехід від кочового до осілого способу життя. Кровно-родинні зв’язки замінюються сусідськими. Виникають округи, волості, які не збігаються з родоплемінними одиницями. Однією з перших форм територіального об’єднання людей стає місто-держава.

Перехід від родового ладу до держави прискорювався і завоюваннями одних народів іншими. Воєнна організація племен, яка спочатку захищала їх інтереси, починає шукати і завойовувати кращі території, вести загарбницькі війни. Це привело до зміцнювання влади воєнних вождів.

У різних народів світу процес виникнення держави відбувався по-різному, тож мав суттєві відмінності.

Розрізняють три основних шляхи (способи) виникнення держави:

1. Виникнення східних держав. У Єгипті, Вавилоні, деяких країнах Африки, Південної Америки, Океанії виникнення держави значною мірою було пов’язане з природно-кліматичними умовами. Поливне землеробство, характерне для народів цих країн, потребувало проведення значних суспільних робіт (будівництво, експлуатація, захист іригаційних систем і т. ін.) і обумовлювало необхідність існування самостійної публічної влади, групи посадових осіб, які виконують адміністративні функції («общинні чиновники»). Апарат держави формувався з органів управління родоплемінних об’єднань, а політичне панування було засноване на відправленні громадської функції, громадської посади. Тут зберігались основні економічні і соціальні структури первісного ладу (земельна община, колективна власність, відсутність класів як груп людей, що розрізняються щодо засобів виробництва). Основними факторами виникнення держав, заснованих на так званому «азіатському» способі виробництва, були необхідність забезпечення земельними угіддями, водою, іригаційними спорудами та іншим вільних хліборобів-общинників; об’єднання для того значної кількості людей і територій, здійснення єдиного, централізованого керівництва суспільством.

2. Виникнення античної державності. Основними державотворними факторами у Давній Греції і Давньому Римі були послідовний розклад родової організації влади, перехід від колективної до приватної власності на землю, засоби виробництва, рабів, класовий розподіл населення. Саме так виникла держава Афіни. Це відбулося внаслідок двох політичних революцій – реформи Солона 594 року до н. е. (введена цензова конституція, майновий принцип доступу до управління суспільними справами) та реформи Клісфена 509 року до н. е. (через які відбувався територіальний розподіл населення, виникали різноманітні соціальні групи, ускладнювалися стосунки між ними). З’являються законодавчі та виконавчі органи, поліція, юстиція, військові контингенти, тобто складний державний апарат рабовласницької держави. У Давньому Римі процес формування держави ускладнювався боротьбою плебеїв (зайшлого населення) з римською родовою аристократією проти патриціанської винятковості та привілеїв. На певний час у Римі були встановлені самоврядні порядки: рівноправність вільних громадян, можливість бути кожному водночас воїном і землевласником та інші. Але наприкінці ІІ тисячоліття до н. е. загострюються внутрішні суперечності, які стимулюють розклад родоплемінного ладу і утворення держави.

3. Виникнення держав Західної і Східної Європи. У ході розкладу первісних відносин у більшості народів Західної і Східної Європи одразу виникає ранньофеодальна держава, яка характеризується феодальним землеволодінням, васальною службою, становою організацією суспільства, роздрібненістю суверенної влади. Так, історія Польщі свідчить про те, що виникнення кріпосництва і феодальних стосунків відбувалося тут суто економічним шляхом, без проміжних ланок. Аналогічні процеси мали місце в Київській Русі. Головною формою державного впорядкування у східнослов’янських племен були князівства. Спочатку – племінні угруповання, на чолі яких стояли військові вожді – князі, що об’єднувалися у військові союзи, пізніше поряд з племінними утворювалися і територіальні князівства – «землі». Виникнення Франкської держави було прискорене завоюваннями варварами значних територій Римської імперії, що одразу показало неспроможність органів влади родоплемінного ладу забезпечити панування та управління на нових територіях і привело до формування держави ранньофеодального типу. Політична специфіка такої форми державності була наслідком поєднання структур влади, успадкованих від Римської імперії, з християнством і укладом життя германських племен.

Право виникає на етапі становлення державно-організованого суспільства як нормативний спосіб регулювання відносин між хліборобами-общинниками, скотарями, ремісниками. В подальшому відбувається закріплення норм у письмових джерелах. Перші письмові джерела права з’явилися приблизно в ІІІ – II тис. до н. е. в Месопотамії, Єгипті, Індії у формі агрокалендарів та інших спеціальних правил організації процесу праці й поділу її результатів. Водночас зароджується система преддержавних органів, які інформували людей про існування таких правил і контролювали їх виконання.

За умов ускладнення економічних відносин, спеціалізації праці, виникнення приватної власності, товарного виробництва та обігу соціальні норми первісної общини стали неспроможними встановити стабільні економічні зв’язки, обов’язкові для всіх передумови господарської діяльності, закріпити економічний статус товаровласників. Диференціація суспільства, поділ його на соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майновим та соціальним положенням і протилежними інтересами посилювали численні суперечності і конфлікти, вирішити які з допомогою існуючих звичаїв родової общини було неможливо. Відбувається і поступова еволюція свідомості людини, у неї формуються здібності розрізняти характер регулятивного впливу (заборони, дозволи, веління) і усвідомлювати необхідність обмеження свободи поведінки для захисту своїх прав та інтересів. Перебування у стані постійного військового протистояння перешкоджало подальшому розвитку первісної общини і потребувало нових, більш ефективних нормативних регуляторів, здатних його припинити (пом’якшити) і забезпечити мирні сусідські взаємовідносини. Прагнення встановити єдиний порядок всередині нової спільності людей – населення, що заселяє певну територію, обумовлювало потребу в таких нормах, які б поширювали свою дію на всіх членів суспільства, мали загальнообов’язковий характер і супроводжувалися відповідними санкціями.

Виникнення права – тривалий історичний процес. Провісниками юридичного регулювання були звичаї і табу. Існували певні «контури» правосудної діяльності – на основі норм-звичаїв загальні збори і старійшини приймали відповідні індивідуальні рішення.

Розрізняють декілька шляхів (способів) формування права.