Розділ I ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Психологічна теорія (Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов’язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). З-поміж них – потреба у впокоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей і т. ін. Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види: переживання позитивного права (уявлення про те, що норма – результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов’язаного з позитивним. Інтуїтивне право – абсолютне, а позитивне – відносне. Законодавство є лише «проекцією» правових переживань, «фантазмом» людської психіки.

Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство та суспільний розвиток. Генезис права пов’язувався із класовою боротьбою. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний характер політичного, правового, соціального, духовного життя людини.

Кожній з наведених теорій походження держави і права притаманні як певні недоліки, так і позитивні моменти, але всі вони мають право на існування, є відображенням рівня економічного, політичного, культурного розвитку суспільства і свідомості людства, сприяють кращому розумінню передумов і причин виникнення держави і права.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Як були організовані влада і нормативне регулювання в первісній общині?

2. Назвіть причини і загальні закономірності виникнення держави і права.

3. Охарактеризуйте шляхи формування держави і права.

4. Розкрийте зміст основних теорій походження держави і права.

Глава 2

ДЕРЖАВА: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

2.1. Поняття та ознаки держави

Термін «держава» вживається у трьох основних значеннях:

1) як сукупність людей, які проживають на певній території та об’єднані публічною політичною владою;

2) як політичний інститут, організація публічної політичної влади;

3) як сукупність владних організацій і посадових осіб (органів законодавчої, виконавчої, судової влади).

Приблизно до ХVІ – ХVІІ століття держава трактувалася широко і не відокремлювалася від суспільства, яке вона організовувала і представляла. Для позначення держави використовувалися такі поняття, як князівство, королівство, республіка, тиранія, правління та ін. Спеціальний термін «stato» для визначення держави як особливої політичної організації суспільства був запроваджений в літературу італійським мислителем Н. Макіавеллі (1469 – 1527).

Держава – це суверенна політико-територіальна організація публічної влади певних соціальних сил (класів, груп), яка має апарат управління і примусу, здатна робити свої веління загальнообов’язковими і виконувати як загальносоціальні, так і спеціальні функції.

Ознаки держави:

1) держава має свою територію, окреслену кордонами. Населення об’єднується і поділяється за територіальним принципом (територіальними общинами, волостями, графствами, іншими адміністративно-територіальними одиницями). Постійне населення цієї території підтримує стійкий зв’язок з державою у вигляді підданства чи громадянства і користується її захистом як усередині, так і за межами країни. Органи держави мають територіальні межі здійснення своїх повноважень; управляють певними територіями;

2) держава характеризується наявністю публічної політичної влади, яка не збігається з суспільством. У суспільстві виокремлюється верства населення, яка не виробляє матеріальних чи духовних благ, а лише долучається до управлінських справ і наділяється для цього владними повноваженнями. З ускладненням суспільних функцій відбувається кількісне зростання професійних управлінців, влада набуває інституціоналізованого характеру, тобто здійснюється за допомогою окремих органів і установ – апарату держави. У своїй діяльності держава спирається на організоване легальне і легітимне примушування, має спеціальні органи примусу (армію, поліцію, пенітенціарні установи тощо);