Розділ «ГЛАВА XI. Острів Крим»

— Я щас тебя толкану, козел[79], — знов загорлав бойовик із гранатометом.

— А давай посмотрим, как это получится, — зненацька сказав Олексій і передав дівчині свою важку камеру. — Только по-чесноку, как у вас говорят. Без оружия. А то я тоже возьму ружье и стану военным[80].

— Хорошо, попробуем[81], — швидко відповів бугай, розпалюючись і готуючись до звичної для нього вуличної бійки. Не обертаючись, він передав гранатомет сусідньому автоматнику.

— Хорош, Веселый! — пролунав голос огрядного командира. — Хватит ваньку валять. Заканчивай зтот базар[82].

— Один момент, Васильич, один момент, — зловісно пробубнив бугай, підняв руки в боксерську стійку й почав обходити Олексія справа.

Олексій зробив крок убік, аби вивести дівчину з сектора удару.

Та швидко зайшла за спини військових і злилася з натовпом. Усі напружено стежили за індійським кіно, що розгорталося перед ними. Бугай видавався важкуватим і недуже спортивним. Олексій зі своїм середнім зростом, невираженою атлетичною статурою й помітно посивілою шевелюрою теж на роль Рембо І, II чи III ніяк не годився.

Бугай завдав розмашистого удару з лівої, потім такого ж із правої. Обидва удари прийшлися на повітря, оскільки Олексій, не піднімаючи рук, устиг ледь помітним рухом ухилитися від обох колотушок. Третій удар теж припав на повітря, і він виявився останнім.

Відбувся швидкоплинний контакт. Олексій зробив різкий рух правою рукою знизу від корпусу й так само швидко навіть не відстрибнув, а відійшов на крок назад, тримаючи корпус прямо, як тореадор.

Бугай важко опустився на обидва коліна, потім рухнув лицем униз.

— Все по-честному, — буркнув товстун і коротко наказав іншим: — Тащите Веселого в машину. Мы уходим, но обещаем вернуться, как Карлсон. После референдума[83].

Веселий уже сидів на підлозі й трусив головою. «Маски» підхопили його й вивели за двері. Товстун замикав процесію.

У дверях він зупинився, озирнувся й характерним рухом вказівного пальця правої руки зобразив пістолетний постріл в Олексія. Той помахав у відповідь рукою, підійшов до дівчині, яка вже припинила ридати, узяв свою камеру і, не озираючись на натовп, почав підніматися сходами на свій третій поверх.

За спиною якийсь журналіст спробував був зааплодувати. Усі інші подивилися на нього, і він опустив руки. Олексій між тим, не озираючись, зник за поворотом сходового прольоту.

Щасливий Тимур, запустивши руку в свою пушкінську шевелюру, збуджено переглядав, як у нього записалася сцена активного спротиву злу насильством у холі готелю «Москва» в Сімферополі. Напередодні історичного так званого референдуму про незалежність Криму й добровільного входження автономної республіки до складу Росії.

18 березня 2014 року. Сімферополь. Крим

— Hi, Alexei. By the way thanks so much again for the wonderful images which led the paper yesterday and today, — увічливо почав їхню телефонну розмову головний редактор. Це була третя чи четверта розмова Олексія з головним редактором газети за останні двадцять років і перша — з цим головним редактором. — We’ve been wondering down here what kind of push-and-shove exercise you were pictured involved in the hall of your hotel the other day[84].

— Hi, James. It was nothing. I just prevented a girl, a fellow journalist from falling down[85].

— Oh, that’s what it was then. But I must have seen you also encouraging someone else to fall down on the floor in the video distributed by all the major networks. Am I correct?[86]

— Not quite. I was just protecting a fellow journalist[87].