Розділ «ГЛАВА XI. Острів Крим»

— Як просто. За один день узяла та й покохала? — до Степана почало доходити, що Ніка говорила серйозно.

— Не просто, і не за один день, — Ніка вперше відвела очі. — Стьопо, ти мені дуже дорогий. Ми з тобою дуже близькі люди. Сподіваюсь, такими й лишимося. Тому я не можу тобі брехати. Вибач мені. Так воно вже вийшло. Я кохаю його.

— Кого?

— Це неважливо.

— Як неважливо? Я мушу знати, чому ти мене покинула. Заради кого? Коли ти встигла? Ми ж… Ми…

Ніка відвернулася. Мовчала. Очі наповнилися сльозами.

— Це твій американський москаль, еге ж? — у голосі Степана з’явилися металеві нотки. — Кацап, так?

— Він не москаль і не кацап! Він просто людина, яку я кохаю.

— Але ж він жонатий! У нього діти, онуки! Він світлини показував. Для тебе це неважливо?.

— Важливо. Але я кохаю його. Я не знаю, що воно буде і як. Я просто мусила тобі про це розповісти.

Степан знову погукав офіціантку, оплатив рахунок, встав і пішов до виходу. У дверях він обернувся й сказав:

— Ага, ось що я хотів тобі сказати, якщо це тебе цікавить: я повертаюся до армії. Сьогодні був у військкоматі, подав заяву, щоби мене поновили, зважаючи на ситуацію. Ти знаєш, як мене знайти. Я завжди тебе кохатиму. І завжди на тебе чекатиму. Прощавай!

Двері за Степаном зачинилися. Його кава залишилася на столі неторкнута. Ніка, відвернувшись від столу, тихо плакала, піднісши руку із серветкою до очей.

5 березня 2014 року. Бельбек. Крим

Перших березневих днів усе було скінчено. Росія виграла бліцкриг у Криму без жодного пострілу… через неявку супротивника. Усі українські військові бази, частини, порти й аеродроми в Криму були захоплені або оточені й блоковані тисячами російських військових.

Аеропорт «Бельбек» поряд із Севастополем було захоплено ще 28 лютого. Близько двох рот озброєних до зубів російських десантників оточили аеропорт, потім роззброїли з десяток охоронців, зайшли на його територію й захопили диспетчерську, а заразом і сорок дев’ять винищувачів Міг-29 та чотири навчальних літаки Л-39. Майже половина з цих літаків були справні й сяк-так обслуговувалися, але в небо цього дня жоден із них не злетів. Велике свято відзначали не вони.

Українці за тривогою зібралися на своїй базі за кілометр від захопленого аеропорту й чекали наказу. Ніхто з них не був озброєний. Уся зброя так і перебувала в ці дні в зачиненій та опечатаній збройовій кімнаті, наче не було жодного вторгнення, а всі ці «зелені» чоловічки, натикані по всьому півострову, були якимись манекенами, мішенями для навчань, які так і не почалися.

«Важко в навчанні, легко в бою», — казав російський генералісимус Олександр Суворов. Зараз ця неспростовна мудрість не була й не могла бути застосованою. Ані в першій, ані в другій частині постулату.

Дивні й ганебні, хоч як подивися, кримські події наочно продемонстрували цілковиту неготовність української армії до захисту Батьківщини, якій вона присягала. У лютому й березні Путін, якби схотів, міг би дійти до Києва й завоювати більшу чистину території «братнього» сусіда без жодного пострілу.

Української армії в найпримітивнішому значенні слова не існувало як такої. По всій країні в старих, іще радянських казармах, що розвалювалися на очах, як безхатьки, животіли якісь звироднілі офіцери — без знань, умінь і найменших навичок. У них не було навіть нормальної форми, вже не кажучи про зарплату та вишкіл.