Розгортання науково-технічної революції породило зростання попиту на висококваліфікованих фахівців. Водночас, існує потреба у використанні праці малокваліфікованих працівників.
Відмінності у співвідношенні попиту і пропозиції робочої сили за професійно-кваліфікованими, галузевими і статево-віковими групами породили поділ ринку праці на ряд сегментів. Вони відрізняються ступенем забезпеченості робочими місцями, їх надійністю, якістю та рівнем оплати праці (рис. 17.3).
Внаслідок цього формуються два ринки праці. Перший з них представлений висококваліфікованими працівниками, що забезпечує їх повну зайнятість. Основна частка на цьому ринку праці належить представникам нових спеціальностей, які зайняті в галузях високих технологій. Підготовка такої робочої сили потребує значних капіталовкладень, характеризується функціональною гнучкістю. її представники мають відносно високий рівень соціальної захищеності.
Другий ринок праці представлений в основному фахівцями середньої та низької кваліфікації, працівниками галузей, що зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними. На такому ринку праці гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють нестійку зайнятість.
Залежно від рівня розвитку ринкових відносин, характеру взаємодії соціальних партнерів ринок праці може бути нерегульованим (стихійним), фрагментарним (частковим), організованим.
Нерегульований ринок праці являє собою взаємовідносини, що вільно формуються між його учасниками без будь-якого втручання з боку держави. Для цього ринку праці характерна відсутність трудового законодавства і системи соціального захисту працівників. Рівень заробітної плати на такому ринку формується внаслідок стихійних коливань попиту і пропозиції на робочу силу, а також конкурентної боротьби між найманими працівниками. Професійні спілки в рамках такого ринку праці не існують, соціальне партнерство відсутнє.
Такий вид ринку праці був характерний для ранніх стадій розвитку капіталізму. Суперечності, що на ньому періодично виникали, найчастіше викликали серйозні соціальні заворушення. Тепер нерегульований ринок праці зберігся лише в тіньовому секторі економіки.
За оцінками Міжнародної організації праці, найвищий рівень зайнятості в тіньовій економіці характерний для країн Латинської Америки — близько 30% від усієї міської робочої сили. Обсяги різних видів тіньової економічної діяльності становлять значну частку внутрішнього валового продукту і в розвинутих країнах. За непрямими оцінками, у США, Англії, Німеччині ця частка становить від 3 до 8%, у Франції - від 7 до 9%, у Канаді - від 9 до 10%, в Італії - майже 30%.'
Деякі експерти і фахівці Світового банку вважають, що тіньовий сектор економіки України охоплює 50-60% ВВП.2 За оцінками Національного банку України, близько 40% наявного грошового обігу відбувається за межами його контролю. За даними Науково-дослідного центру проблем зайнятості населення і ринку праці, від нерегламентованої зайнятості одержує прибуток 6-8 млн. осіб, або 20-27% працездатного населення України.3 Значна їх частина працює в тіньовій економіці.
Фрагментацій (частковий) ринок праці відрізняється від інших тим, що для нього характерне впровадження' визначених правші поведінки суб'єктів. Мається на увазі впровадження мінімальної оплати праці, законодавчі обмеження тривалості робочого часу, надання оплачуваної відпустки, державний вплив на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Цей вплив пов'язаний з державною політикою зайнятості населення. Якщо державна політика зайнятості відсутня, то немає її впливу на макроекономічні параметри розвитку економіки. Досить часто політика зайнятості в основному спрямовується на вирішення завдань в екстремальних умовах. При різкому скороченні попиту на робочу силу держава вдається до створення нових робочих місць, розширюючи при цьому рамки стихійного ринку праці.
В умовах фрагментного ринку праці підвищується роль профспілок. Проте вона зводиться до захисту прав та інтересів найманих працівників через використання жорстких форм боротьби з підприємцями, насамперед таких, як страйки. Соціальне партнерство як метод пом'якшення протиріч між працею і капіталом практично відсутнє.
Організований ринок праці являє собою вищий етап його розвитку. Він створює розгорнуту систему відносин між суб 'остами ринку праці, виникнення соціального партнерства, що забезпечує підвищення ефективності соціального захисту працівників. Його характерними рисами виступають:
• розвинута нормативно-правова база, що регулює усі сторони взаємодії учасників соціально-трудових відносин на ринку праці;
• система спеціальних установ і організацій, які забезпечують нормальний рух робочої сили і соціальний захист працівників, наявність міністерства праці, державних і приватних бюро з працевлаштування, банків даних про робочі місця, фондів соціального страхування від безробіття, інформації про процеси і тенденції на ринку праці, центрів професійної підготовки і перепідготовки зайнятих і безробітних, спеціальних програм створення робочих місць для безробітних тощо;
• зв'язок політики зайнятості з іншими напрямками економічної та соціальної політики держави (науково-технічна, податкова, інвестиційна політика, політика структурних змін в економіці, а також у сфері освіти, пенсійного забезпечення, демографічна політика і т. п.).
Залежно від сфери, в якій здійснюється рух робочої сили, ринки праці поділяються на зовнішні та внутрішні (внутрішньофірмові). Зовнішні ранки охоплюють сферу обігу робочої сили між підприємствами і характеризується переміщенням працівників з одних підприємств на інші, наймом осіб, які перебувають за межами підприємства, фірми.
На відміну від зовнішніх, внутрішні ринки праці передбачають рух робочої сили всередині підприємства. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, коли працівник переходить на нове робоче місце, аналогічне до попереднього, так і по вертикалі — при висуненні на вищу | посаду. За допомогою механізму внутрішнього ринку праці використовуються гнучкі форми забезпечення підприємств необхідними працівниками, надається постійний характер ринковим відносинам між роботодавцем і найманим працівником, коли перший створює і підтримує належні умови праці, а другий — постійно забезпечує виконання своїх трудових функцій і обов'язків. Характерною рисою внутрішніх ринків праці у деяких країнах є створення і функціонування самостійних профспілок організацій всередині фірм і підприємств.
Отже, ринок праці характеризується різноманітністю його видів. їх розвиток здійснювався від неорганізованої до організованої взаємодії працівників, роботодавців та держави. Функціонування і розвиток ринку праці забезпечує взаємодію попиту і пропозиції робочої сили та відповідно до цього певний рівень зайнятості населення.
Зайнятість населення та безробіття в системі відтворення робочої сили
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політична економія» автора Федоренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ринок праці як сфера забезпечення зайнятості населення“ на сторінці 2. Приємного читання.
