У розвитку акціонерних товариств виділяють декілька етапів. Характерною рисою першого з них було те, що в той час у процесі акумуляції коштів в акціонерних товариств не залучали кошти безпосередніх працівників. Такі товариства зазвичай організовувались заможними верствами населення (банкірами, великими землевласниками, промисловцями, представниками великого торгового капіталу).
Глибока економічна криза на початку 30-х років XX ст. змусила переглянути ряд теоретичних положень в економічній науці та підходів до організації господарської діяльності. Зокрема, виникли теорії, котрі рекомендували управляти національною економікою за допомогою планування, і в багатьох країнах світу почали ширше використовувати його елементи, чому сприяли наявні акціонерні товариства.
Власники багатьох акціонерних товариств дійшли висновку, що можна отримувати великі прибутки, якщо вміло поєднувати обсяги та асортимент продукції з цінами їх реалізації. На цьому етапі розвитку акціонерних товариств зросла роль маркетингу, що дало їм змогу отримувати високі прибутки.
Одночасно власники акціонерних товариств не обмежувались використанням лише власних капіталів. Широкого розповсюдження набуває залучення до кола акціонерів працівників цих підприємств та інших верств населення шляхом випуску дрібних акцій. Фермери, майстри, прості робітники ставали власниками акцій.
У США в 1929 р. налічувалось 1 мли. акціонерів, у 1952 р. - 6,5, у 1959 р. - понад 12, у 1980 - майже ЗО, у 1990-до 50 млн. акціонерів1. В інших економічно розвинених країнах кількість акціонерів була значно меншою, але також зростала. В деяких з них цьому сприяла приватизація. У Німеччині це відбувалося, наприклад, при приватизації автомобільних заводів компанії "Фольксваген", котра супроводжувалась випуском акцій, а чинне законодавство звільняло від податків частину доходів осіб найманої праці, якщо на них купувались акції.
Політика розпорошення акцій серед дрібних власників, як досить поширене явище у практиці господарювання країн з ринковою економікою, стала підґрунтям теорії "демократизації капіталу". Свідченням цього П. Самуельсон вважає те, що серед 3,2 млн. акціонерів гігантської корпорації "ІТТ", немає жодного власника, який володів би понад 1% акцій2.
Володіння акціями населенням абсолютизувалось як у західній, так і в радянській економічній літературі, але з протилежними соціально-економічними висновками. Західні економісти вважали, що процес розповсюдження акцій серед широких верств населення породжує згладжування відмінностей між капіталістичними та іншими працівниками, тому що останні, володіючи дрібними акціями, стають капіталістами, співвласниками підприємств.
Теорія "демократизації капіталу" є складовою частиною концепції "народного" капіталізму - системи поглядів західних вчених, де обґрунтовується процес трансформації капіталістичного способу виробництва у новий суспільний устрій.
Теорія "демократизації капіталу" базується на формальному ототожненні кожного власника акції зі співвласником корпорації. Справжнє перетворення власника акцій на співвласника корпорації можливе лише за умови зосередження в руках акціонера відповідної кількості акцій. На початку нинішнього століття мінімальною є така їх кількість, яка дає змогу привласнити не менше 7-10% щорічних доходів. Тому частковими співвласниками акціонерних товариств є лише незначна частина найманих висококваліфікованих працівників. Решта, а це переважна більшість акціонерів, за висловом американського економіста й історика Ф. Ландберга, є "нуль, ніщо".
Прихильники теорії "демократизації капіталу" також стверджують, що тепер в корпораціях панує повна демократія, адже власники акцій мають можливість здійснювати ефективний контроль за діями власників контрольного пакету акцій. Соціально-економічна оцінка цього явища Дж. Гел-брейтом зводиться до того, що права переважної більшості акціонерів ігноруються як неіснуючі, вони практично усунуті від управління корпораціями. До того ж, основна частка акцій (контрольний пакет) перебуває у розпорядженні великого капіталу. На початку 90-х років у США один акціонер припадав на кожних сім громадян цієї країни, у ФРН та Японії - кожний дванадцятий, у Франції — кожний чотирнадцятий громадянин.
Отже, теорія "демократизації капіталу" лише частково втілена у практику господарювання країн ринкової економіки і не є свідченням трансформації системи соціально-економічних відносин, що існує в цих країнах, у новий суспільний лад.
У радянській навчальній та науковій літературі теорія "демократизації капіталу" розглядалась як антинаукова концепція, соціальне призначення якої - формування у робітників ілюзії спільності інтересів праці і капіталу, доведення безглуздості боротьби трудящих проти буржуазії, адже ніби відбувається перетворення робітників і службовців у співвласників капіталістичних підприємств. Однак з позицій економічного змісту тенденція до зростання кількості акціонерів створює можливості для інших оцінок та висновків. Розпорошення акцій, залучення до володіння ними широких верств населення дає змогу втягувати у процес обігу капіталу значні тимчасово вільні грошові кошти, що сприяє концентрації та централізації капіталу і дає змогу корпораціям завоювати провідні позиції в економічній структурі суспільства. З іншого боку, володіння акціями збільшує доходи населення, що підвищує структурний платоспроможний попит і стимулює розвиток виробництва навіть в умовах зростання цін.
Отже, поява корпорацій, їх кількісне зростання та якісне вдосконалення зумовлені об'єктивними причинами розвитку продуктивних сил суспільства. Відповідно до цього розвивались та вдосконалювались методи їх утворення та механізм функціонування.
Організаційно-господарські форми акціонерних товариств
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політична економія» автора Федоренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 14. АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА ТА АКЦІОНЕРНИЙ КАПІТАЛ“ на сторінці 2. Приємного читання.
