На кожному етапі розвитку людства формуються різноманітні види великого, середнього та дрібного землеволодіння на основі притаманних їм форм земельної власності. Серед них виділяються державні, колективні, приватні та змішані види землекористування. Нині практично в усіх країнах світу спостерігається співіснування різних форм власності на землю і відповідних до них форм землекористування і землеволодіння. Так, у США, великим землевласником виступає сама держава, якій належить 40% усіх земельних угідь. До цих земель належать угіддя не тільки федерального уряду, а й урядів штатів і місцевої влади. Державна земля використовується як резервний фонд для потреб військового відомства, під пасовища, здається в оренду на ринкових умовах. Ця земля немає ніякого відношення до приватної власності і передається тільки у володіння і користування. Із загальної кількості землі, яка перебуває у володінні і користуванні фермерських господарств 59,9% належить сімейним фермам, 17,3% перебуває у спільному володінні, а 28,5% використовується корпораціями.
У більшості західноєвропейських країн найтиповішою є сімейна селянська ферма і приватні (капіталістичні) господарства, які використовують найману працю. В деяких державах поширені такі значні за масштабами форми аграрного підприємництва, як сільськогосподарські компанії! виробничі кооперативи.
Законодавством України визначено, що підприємницька діяльність ведеться на основі приватної, комунальної, державної та змішаних форм власності на землю. Відповідно до Конституції України земля, що перебуває в межах території України, є об'єктом права власності українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів.
Відповідно до Земельного кодексу України за основним цільовим призначенням землі нашої держави поділяються на такі категорії:
• землі сільськогосподарського призначення;
• землі житлової та громадської забудови;
• землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
• землі оздоровчого призначення;
• землі рекреаційного призначення;
• землі історико-культурного призначення;
• землі лісового фонду;
• землі водного фонду;
• землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Землями сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або землі, призначені для цих цілей.
У 2005 р. з усіх сільськогосподарських угідь нашої держави в 41722,2 тис. га землі недержавних сільськогосподарських підприємств складали 20881,7 тис. га, або 50%, землі державних сільськогосподарських підприємств -1230,2 тис. га, або 2,9%, землі міжгосподарських сільськогосподарських підприємств - 4,8 тис. га, або 0,001%, землі громадян - 14922,7 тис. га, або 35,7%, землі користувачів інших категорій -4382,8 тис. га, або 11,2% 1
Набуває поширення розповсюдження в Україні така форма землеволодіння і землекористування, як селянське (фермерське) господарство. Під ним слід розуміти відособленого виробника, який дістав у власність або володіння землю, має у власності та орендує інші засоби виробництва, самостійно складає виробничу програму, реалізує продукцію на основі договірних цін, що визначаються попитом та пропозицією. Ним може бути сімейно-трудове об'єднання людей, які спільно ведуть сільськогосподарське виробництво товарного характеру. Селянське господарство базується на особистій праці громадян, членів їх сімей і родичів та найманих працівників.
На початок 2005 р. в нашій державі налічувалось 42447 селянських фермерських господарств. Вони використовували 3591,1 тис. га сільськогосподарських угідь, виробили 10,3% від загального обсягу продукції сільського господарства України1.
Земельним кодексом України (2001 р.) передбачені норми безоплатної передачі земельних ділянок із державної і комунальної власності громадян для ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства, садівництва та інших цілей, а також право на порядок продажу і здачі в оренду земельних ділянок. Реалізація норм цього кодексу забезпечує створення правового поля для розвитку підприємницької діяльності в аграрному секторі нашої держави.
Підприємницька діяльність у сільському господарстві породжує певні відносини між державою, землевласниками і підприємцями з приводу розподілу, привласнення і використання отриманого доходу.
Рентні відносини
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політична економія» автора Федоренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 12. ОСОБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМНИЦТВА В АГРАРНІЙ СФЕРІ“ на сторінці 2. Приємного читання.
